Канада першою із західних країн визнала незалежність України. Між Києвом та Оттавою завжди були особливі вiдносини. Не в останню чергу це визначається тим, що iз 30 мільйонів канадців майже 1 мільйон — українського походження. Роль українців у житті Канади досить велика. Відображена вона й на побутовому рівні. Наприклад, в Країні Кленового Листка важко буде знайти жителя, який би не знав, де розташована Україна та хто такі українці. До сьогодні цього не скажеш про багатьох європейців. Особливо інтерес Канади до українського життя «пожвавився» напередодні президентських виборів. Представники цієї країни неодноразово заявляли про необхідність проведення чесної передвиборної кампанії. Крім того, Канада — важливий член «вісімки», НАТО, чиї позиції з того чи іншого приводу важливі для України з багатьох причин. Про те, яку роль відіграють українці в політичному житті Канади, про «романтизм» і реалії торговельної співпраці двох країн, про передвиборний інтерес Оттави — у відповідях на запитання «Дня» Надзвичайного і Повноважного Посла України в Канаді Миколи МАЙМЕСКУЛА.
УКРАЇНСЬКИЙ АКЦЕНТ
— Можна часто почути про вплив вірменської або єврейської діаспори на формування політики того чи іншого уряду задля розвитку відносин із їхніми країнами. Як би ви оцінили активність української діаспори в Канаді в цьому контексті?
— Звичайно, у високорозвинених демократичних суспільствах, до яких безумовно належить й Канада, існує багато важелів впливу етнічних громад на прийняття певних рішень щодо країни їхнього історичного походження. У цілому ж вплив етнічних груп обумовлено такими факторами, як місце країни походження цього етносу в системі зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних координат, електоральна цінність групи для уряду при владі, наявність представників меншини в парламенті країни, на ключових керівних постах та в потужному підприємницькому лобі, налаштованість уряду використовувати консультаційну допомогу етнічних організацій або провідних членів громади.
На відміну від часів відомого прем’єр-міністра П’єра Трюдо, коли Канада втілювала свій особливий підхід до гострих проблем міжнародного життя, діючи як активний «громадянин світу», чиї інтереси охоплювали всі куточки земної кулі, сьогодні Канада (це моя особиста думка людини, яка ще тільки вивчає канадську реальність) більшою мірою віддає перевагу континентальному підходу. Стратегічна пріоритетність відносин Канади зі Сполученими Штатами, фактично єдиним сусідом (окрім США, Канада має спільний кордон з Російською Федерацією через Північний полюс, Гренландією, що належить Данії, та островами Сен- П’єр і Мікелон, що належать Франції), обумовлена економічною та політичною вагою цієї світової суперсили. Умовно можна говорити про бажання залишатися в рамках комфортного поля спільності в цивілізаційному, мовному, правовому, економічному, релігійному та культурному планах. За цих умов зрозуміло, що зосередження політико-економічних ресурсів на даному напрямі дещо знижує поле для маневру в інших сферах.
Що стосується відносин між Україною та Канадою, то їхній характер та зміст визначено Декларацією про розвиток відносин особливого партнерства 1994 року та більш розширеною і оновленою Декларацією про подальший розвиток відносин особливого партнерства 2001 року. Безумовно, фактор присутності великої української етнічної групи (згідно з переписом населення 2001 року, 1 млн. 70 тис. осіб визнають змішане українське — інше етнічне походження) сприяв встановленню таких відносин та став запорукою їхнього еволюційного розвитку.
Сьогодні канадські українці переживають складний процес зміни поколінь, який, на жаль, не є безболісним. Тоді як «покоління батьків» виконало свою історичну місію щодо здобуття Україною державної незалежності, причому слід додати, що Канада була однією з перших країн, які визнали цю незалежність саме завдяки українському фактору; «покоління дітей» досить гармонійно, що, на мій погляд, є цілком природним процесом, асимілювалося в канадське суспільство. Проте вже нинi можна говорити про усвідомлення молодими й амбітними канадськими українцями необхідності якомога ширшого представлення своїх інтересів на політичному небосхилі Канади. Про це свідчить хоча б той факт, що на нещодавніх парламентських виборах одразу три українці в мегаполісі Торонто, хоча й в різних виборчих округах, змагалися за здобуття депутатського мандата, щоправда, з них переміг лише один. Але вже сам цей факт говорить про готовність представників діаспори активно залучатися до загальноканадського політичного життя й, відповідно, сприяти поглибленню двостороннього діалогу між нашими країнами. У зв’язку з цим хотів би згадати ім’я сенаторки Рейнел Андрійчук, яка була ініціатором резолюції про Голодомор — геноцид в Україні 30-х років, прийнятої Сенатом Канади у 2003 році.
І ще один момент. Я хотів би, щоб ми зрозуміли, наскільки важко було українцям повоєнної доби й тим, що прибули до Канади ще раніше цього часу, доводити, що вони є саме українцями, а не підданими великих імперій, до яких на той час входили сучасні українські землі. Отже, в Канаді, коли ви кажете, що ви українець, то ваш співрозмовник чітко знає, де розташована ця країна, й у цьому величезна роль саме української діаспори.
Такий парадокс — канадці чіткіше, ніж європейці, усвідомлюють поняття «Україна» та «українець».
— У Канаді одна із найчисленніших українських діаспор. Нещодавно було відзначено сторіччя від першого переселення наших співвітчизників до цієї країни. Чи ви мали вже змогу ознайомитися із життям української громади — зокрема, в найбільш «українській» провінції Альберті?
— Так. На запрошення прем’єра Альберти Ральфа Кляйна я відвідав провінцію, де проживають 285 тисяч етнічних українців, й мав можливість на власні очі побачити «мініатюрну Україну», яку створювали наші співвітчизники впродовж понад століття. До речі, в самому серці столиці провінції —Едмонтоні, біля міської мерії встановлено пам’ятник жінкам-першопрохідницям у вигляді граціозної дівчини в українському вбранні. Українська присутність помітна й у великій кількості церков, що прикрашають міста цієї західної провінції, й у назвах клубів і громадських організацій, у синьо-жовтих прапорах на будинках. Вам, напевно, буде цікаво дізнатися, що саме блакитний та жовтий є офіційними кольорами провінції.
Українці Альберти дуже бережно ставляться до своєї культурної спадщини. У цьому я пересвідчився в українському музеї-селі під Едмонтоном, де зібрані предмети матеріальної культури та побуту. Просто неба розташовані будівлі початку ХХ сторіччя: хати українських переселенців, елеватор, залізнична станція, поліцейський пост та ін. Але родзинкою музею є те, що коли заходиш до такої собі автентичної хати, то дух часу відчувається не стільки в предметах побуту, скільки в театральному дійстві, що відбувається за вашою безпосередньою участю. До вас виходить господиня, яка грає роль історичної особи 20-х років минулого століття, й розповідає про своє цікаве та нелегке життя на новому місці, в новій країні. Десятки тисяч людей відвідують село щорічно, розповідаючи своїм дітям та онукам, що вони є родом з прекрасної України.
Особливий дух громади я відчув і зустрічаючись з українцями — членами законодавчої асамблеї, керівниками громадських організацій i пересічними людьми. З великою приємністю я виконав свій офіційний обов’язок, вручивши Почесну грамоту Голови Верховної Ради України видатному громадському діячеві Петру Саварину. Про численні добрі справи цієї скромної людини, яка присвятила своє життя збереженню самобутності української культури, пропагуванню її вічних цінностей, я неодноразово чув впродовж мого перебування в Едмонтоні.
Офіційна частина мого візиту до провінції включала зустрічі з віце-генерал-губернатором Альберти Луїзою Хол, прем’єром Ральфом Кляйном, віце-спікером Законодавчої асамблеї Доном Таннасом, міністром міжнародних та міжурядових відносин Халваром Джонсоном, міністром громадського розвитку Джином Звоздецьки, міністром освіти Ліль Оберг та мером міста Едмонтон Білом Смітом. Показовим є те, що в ході зустрічей з цими посадовими особами, обговорюючи широке коло питань співробітництва, я відчув великий інтерес до нашої країни та бажання поглиблювати таку співпрацю. Доказом цього стало рішення прем’єра провінції вдруге відвідати Україну на чолі делегації підприємців і урядовців у 2006 році.
У цілому цей візит я вважаю надзвичайно вдалим, оскільки він дав мені чітке уявлення щодо великих наявних можливостей та розставлення відповідних акцентів у роботі посольства щодо пріоритетних сфер співробітництва. Я вірю в подальші успіхи розвитку співпраці на рівні «область — провінція», бо, на мою думку, тут присутні три важливi компоненти: збіг інтересів, бачення напряму розвитку та обопільне бажання поглиблювати співробітництво.
— Якою є сьогодні Україна для пересічного канадця? Чи досі не вистачає інформації, яка б допомогла адекватно сприймати нашу державу? Які заходи для цього вживає посольство України?
— Приємно констатувати, що Україну в Канаді знають з найкращого боку. До українців ставляться як до порядних, працьовитих і талановитих людей. Напевно, такому ставленню посприяли й теплі почуття до видатних представників української спільноти, таких як колишній генерал-губернатор Канади Рамон Гнатишин, колишній прем’єр Саскачевану Рой Романов, колишній міністр сільського господарства Євген Веллан, сенатори Павло Юзек і Рейнел Андрійчук та багато інших. Багато пересічних канадців мають «гастрономічні почуття» до України, бо за своєю популярністю вареники впевнено обійшли італійські равіолі, а українське пиво швидко розбирають з прилавків магазинів.
Але, що набагато приємніше, Україну сприймають як висококультурну націю, дякуючи і творчим самодіяльним колективам, і таким професіоналам, як Київський камерний хор, яскравим талантам — скрипалю Василю Попадюку та піаністу Сергію Салову.
Посольство використовує всі наявні засоби, щоб поширювати інформацію про сучасну Україну, її культурний, економічний та інвестиційний потенціал. Із цією метою ми використовуємо кожну нагоду, зустріч, інтерв’ю, інформаційне повідомлення, прийом, публічний захід, конференцію тощо. Посольство поширює матеріали рекламного характеру та більш специфічного спрямування (економічні огляди та інше), підготовлені в дипломатичній установі. Враховуючи тотальну комп’ютеризацію країни, ми створили і підтримуємо інтернет-сторінку (www.ukremb.ca), де розміщується оперативна й цікава інформація про Україну, її сучасне політичне та економічне становище, розвиток відносин з Канадою, а також прес-релізи посольства та інші інформаційні повідомлення. Не можу не згадати реалізацію простої та цікавої ідеї — семінару з унікального мистецтва української писанки, що було проведено на Великдень.
Серед масштабніших заходів хотів би виокремити фестиваль українського кіно, що плануємо провести цього місяця, де буде представлено такі картини, як «Мамай» Олеся Саніна, «Золота лихоманка» Михайла Белікова та «Голос трави» Наталії Мотузко, короткометражна стрічка «Невелика подорож на великій каруселі», а також мультиплікаційні фільми «Як у нашого Омелечка невелика сімеєчка», «Йшов трамвай дев’ятий номер» та «Одноразова вічність». Хотів би відзначити, що згадана подія відбудеться завдяки співпраці МЗС України, Міністерства культури та мистецтв, Національного центру ім. О. Довженка та за відчутної допомоги компанії «Аеросвіт», яка, до речі, відновила прямі рейси Київ — Торонто. Така творча праця дає можливість показати нашу країну в новому світлі й, можливо, для багатьох — відкрити Україну досі невідому.
«РОМАНТИЧНОГО ПРОРИВУ НЕ БУДЕ. БУДЕ ПЛАНОМІРНА СТРАТЕГІЯ»
— На Заході увесь час вітають економічне зростання в Україні. Серед інших це стосується й канадських урядовців. Проте про підвищення інтересу канадських бізнесменів до роботи на українському ринку не чути. Чому?
— У питанні активнішого залучення канадського бізнесу високі темпи економічного зростання, звичайно, є позитивним, але не вирішальним фактором. Канада належить до торговельних націй, 46% ВВП якої складає експорт, і в цій сфері працює кожен третій канадець. Як я вже раніше зазначав, Канада в економічному плані орієнтована головним чином на Сполучені Штати, підтвердженням чого є те, що 72% імпорту та 85% експорту припадає на США. Щоденний обсяг двосторонньої торгівлі становить близько 2 млрд. доларiв. На долю інших важливих торговельних партнерів — ЄС та Японії — приходиться лише 5,2% і 2,4% канадського експорту відповідно. Звичайно, дуже складно виборювати «місце під сонцем», зважаючи на такі умови. Іншим поясненням є й те, що попри можливі економічні дивіденди канадським підприємцям, звичним до найсприятливішого у світі північноамериканського економічного та інвестиційного клімату, трохи важко пристосуватися до українських умов. З другого боку, і нам спільно з канадськими колегами слід докласти додаткових зусиль щодо покращання візового режиму з тим, щоб він сприяв, а не заважав активізації діяльності українських підприємців на канадських теренах.
Разом з тим, ми маємо достатньо прикладів успішної співпраці, що дає підстави говорити про значний потенціал у розвитку економічної складової українсько-канадських відносин. Серед перспективних напрямів хотів би відзначити сферу високих технологій, видобуток нафти й газу, фінансову сферу, будівництво та сільське господарство.
Враховуючи особливості економічно-політичного устрою країни, вагоме значення має розвиток міжрегіонального співробітництва, про який я вже згадував. До цього слід також додати готовність і бажання урядів західних провінцій сприяти розвитку всебічного співробітництва з українськими областями. Так, зокрема, в ході моєї поїздки до Альберти я взяв участь у роботі делегації Івано-Франківської області. Після цікавих і плідних зустрічей, обговорення перспективних напрямів співробітництва з представниками уряду й підприємцями провінції голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк та прем’єр Ральф Кляйн підписали протокол про наміри співпраці, який окреслює пріоритетні сфери подальшої взаємодії. Поряд з традиційними для такого типу документів сферами — економічною, торговельною, туристичною та природоохоронною — містяться наміри сприяти культурним та освітянським обмінам, архівному співробітництву та розширенню зв’язків між пересічними людьми. На черзі візит делегації Львівської ОДА до Едмонтона та підписання схожого документа.
— Як би ви в цілому охарактеризували рівень економічної співпраці України та Канади? Що заважає його поліпшенню?
— Відповідаючи на запитання, я хотів би пригадати, що у 2002 році Канада першою з «Великої торговельної четвірки» підписала необхідний для вступу України до СОТ протокол про взаємний доступ на ринки, який заклав добре підґрунтя для активізації двосторонньої торгівлі. З того часу простежуються сталі позитивні тенденції, зокрема, в досить значних темпах зростання обсягів українсько-канадської торгівлі (близько 40% у 2002 — 2003 роках та понад 60% у першому півріччі 2004).
Загальний товарообіг протягом січня — червня поточного року склав ,5 млн., що на 63,8% перевищує аналогічний показник першого півріччя минулого року. Обсяги українського експорту до Канади протягом першого півріччя 2004 року склали ,7 млн., що на 65% більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Також відбулося й стрімке (на 61,5%) нарощування обсягів імпорту канадських товарів до України (,8 млн.).
Значна частина канадського експорту до України відрізняється великою часткою товарів кінцевого споживання і включає в себе засоби автомобільного транспорту та комплектуючі до них, різноманітне механічне обладнання, а також фармацевтичну продукцію. На жаль, доволi повільно відбуваються структурні зміни в українському експорті, який складається насамперед з продукції низького ступеню обробки та сировини, зокрема, коксу і напівкоксу, феросплавів, карбамідів, антрацитів, двоокисів титану, комплектуючих для залізничного транспорту, спортивного інвентарю та інше.
Цього року в країні розпочав свою роботу офіційний дистриб’ютор Харківського тракторного заводу, винайшовши досі незаповнену нішу на вибагливому канадському ринку. Реалізується унікальний проект НВО «Зоря — Машпроект» (м. Миколаїв) з випуску комерційних електрогенеруючих турбін, що працюють на біопаливі. Враховуючи значну ємність та відкритість канадського ринку, потенціал для розширення експортних поставок на цей ринок є досить значним. Водночас він є висококонкурентним середовищем, що вимагає проведення активної маркетингової політики. Найбільш перспективними для виведення на канадський ринок є продукція хімічної промисловості та товари широкого вжитку, окремі види яких на сьогодні вже входять до системного експорту до Канади. Посольством активно проводиться робота із залучення канадських інвестиційних ресурсів у пріоритетні для розвитку двосторонніх відносин сектори української економіки, насамперед нафтогазовий. У цій сфері ми очікуємо на реалізацію наступного року декількох масштабних проектів за участю провідних канадських компаній. Враховуючи потенціал української металургії, перспективним є вихід на канадський ринок шляхом створення виробничих потужностей українських металургійних підприємств безпосередньо на території країни з подальшим використанням сталевих напівфабрикатів iз України. Підсумовуючи, я хотів би сказати, що хоча й не слід романтично очікувати на прорив в інвестиційній та торговельно-економічній сферах, збалансована, планомірна та цілеспрямована зовнішньоекономічна стратегія щодо Канади має принести свої плоди.
«ОТТАВА НЕ ВИКОНУЄ РОЛІ ПОЛІТИЧНОГО АРБІТРА»
— Посол Канади в Києві Ендрю Робінсон дуже часто наголошує на тому, аби президентські вибори в Україні відбулися чесно й відкрито. Чи відчуваєте ви в цьому плані певний тиск із боку канадського уряду? Чи існують якісь чіткі сигнали від Оттави щодо конкретних переможців?
— Перш за все, я хотів би наголосити на тому, що проведення чесних, відкритих та демократичних виборів є в інтересах кожного громадянина України та країни в цілому. Виходячи з цього, все залежить від громадянської позиції кожного, чи це пересічний українець, державний службовець, політик чи кандидат на найвищу посаду. Вибори президента України та, відповідно, певного політико-економічного курсу є виключно правом громадян України. Канада як країна глибоких демократичних традицій не може втручатися у внутрішні справи, й тому офіційна Оттава не виконує ролі політичного арбітра, демонструючи симпатії чи антипатії щодо певних кандидатів, що було б помилковим та контрпродуктивним. Звичайно, питання виборів порушується у двосторонньому діалозі, до цього зобов’язує особливий характер наших відносин. При цьому відверті, дружні та рівноправні взаємини мають цілком виключати здійснення тиску у будь-якій формі. Тож, зустрічаючись з посадовими особами тут, в Канаді, я відчуваю не тиск, а велику зацікавленість та сподівання на проведення демократичних виборів. Цілком зрозуміло, що восени ми складатимемо іспит на зрілість нашої демократії перш за все перед собою.
— Ще в липні минулого року в Канаді був арештований український літак «Руслан». Коли нарешті може бути вирішена його доля?
— Вирішення болючого питання українського літака «Руслан» є виключно у юридичній площині. Українська сторона, яку представляють юридичні радники від імені АНТК ім.Антонова, Фонду державного майна України та держави Україна, опрацьовують усі можливі шляхи розв’язання цього спору. Не вдаючись у юридичні деталі, хотів би поінформувати про сучасний стан справи. На даний момент паралельно опрацьовуються два варіанти: апеляція на рішення Федерального суду Канади щодо продажу літака АН-124 та питання щодо порушення судових процедурних правил, визначених канадським законодавством, при визнанні Федеральним судом на території Канади рішення Стокгольмського арбітражу. Засідання Федерального суду стосовно останнього, так званого юрисдикційного питання відбулося на початку серпня, й ми очікуємо на остаточне рішення восени цього року. Тож нам залишається злагоджено співпрацювати та сподіватися на позитивний результат.
