Незважаючи на період відпусток, останній місяць у Брюсселі напружено працювали. Майбутній президент Європейської Комісії Жозе Мануел Дурау Баррозу після тривалих переговорів та дискусій з керівниками держав-членів ЄС оголосив склад свого кабінету. Причому зробив це майже на два тижні раніше обіцяного терміну, що свідчить про вміння швидко орієнтуватися у досить непростій ситуації. Першою, хай і маленькою, перемогою Баррозу стало те, що третина комісарів (8 із 25) за його бажанням — жінки. Другим, значно вагомішим успіхом, став доволі вдалий розподіл єврокомісарських портфелів. Не так давно португальця називали, м’яко кажучи, недипломатичним та недалекоглядним, залякували можливими проблемами з Європарламентом з огляду на далеко не одностайне схвалення його кандидатури (за Баррозу проголосували 413 із 732 депутатів), однак сьогодні, як видається, він зміг догодити майже всім, хоча не обійшлося і без сюрпризів.
Завдання, що стояло перед майбутнім президентом Європейської Комісії, було не з легких. Досі в складі Комісії було 20 комісарів, і відповідно 20 портфелів. Однак після широкомасштабного розширення Європейського Союзу 1 травня цього року кількість єврокомісарів зросла до 25, а посад більше не стало. Із цим Баррозу справився досить швидко — розділив колись двоєдині портфелі транспорту і енергетики та сільського господарства і риболовства, а також створив нову посаду комісара з питань оподаткування та митного союзу.
Втім, головною проблемою виявився саме розподіл портфелів. Свого часу Баррозу, виступаючи у Європарламенті, заявив, що в його комісії не буде «комісарів першого чи другого рангу». Однак зрозуміло, що вага і значення кожної з посад різні, і зрівнювати вплив та повноваження комісара з питань внутрішнього ринку та комісара з питань риболовства було б безглуздим. До того ж у складі нової комісії опинилися хоч і видатні політики, однак доволі одноманітного спрямування — економісти та спеціалісти з міжнародних відносин, в той час як сільським господарством займатися фактично нікому. Баррозу потрібно було також брати до уваги і побажання провідних країн-членів ЄС, кожна з яких хотіла отримати одну з головних посад економічного плану — портфелі конкуренції, внутрішнього ринку, торгівлі. Першими в черзі за ними стояли Німеччина, Франція та Велика Британія, за ними — Нідерланди, Іспанія, Ірландія та ряд членів-новачків.
Розподіл портфелів Баррозу розпочав із відкритого конфлікту з Берліном, відкинувши ідею створення посади суперкомісара з економічних питань, висунуту Німеччиною, Великою Британією та Францією. Берлін навіть відкрито пропонував на цю посаду чинного комісара з питань розширення ЄС німця Гюнтера Ферхогейна. Однак Баррозу запропонував «локомотиву розширення» лише незначну посаду комісара з питань підприємств та промисловості — найменше, на що розраховував Берлін. Аналітики одразу ж звинуватили португальця у недосвідченості, мовляв, він не розуміє, що без німецької підтримки не зможе працювати. Але в остаточному варіанті Ферхогейн окрім промислового портфеля отримав посади віце-президента Комісії та координатора з питань конкуренції. Він спостерігатиме за роботою кількох своїх колег і буде постійним представником Брюсселя з питань конкуренції — фактично «майже» суперкомісаром... Однак Баррозу відразу зазначив — «координатор» не означає «суперкомісар», тим самим, принаймні декларативно, не відступивши від своєї позиції.
З іншими посадами все обійшлося спокійніше. Головні економічні портфелі отримали: британець Пітер Мандельсон, який змінив на посаді комісара з питань торгівлі нідерландця Фріца Болкештейна, голландка Ніллі Крес (конкуренція) та ірландець Чарлі Маккріві (внутрішній ринок та послуги, сьогоднішня прерогатива француза Паскаля Ламі). На перший погляд, Баррозу образив Францію, запропонувавши Жаку Барро транспортний портфель, однак він долучив до нього посаду віце-президента Комісії, що, як видається, повинно вдовольнити Париж.
Україну ж цікавить ім’я майбутнього комісара з питань розширення. Ним став фін Оллі Рейн. Питаннями ж зовнішніх відносин та європейської «політики сусідства» займатиметься австрійка Беніта Ферреро-Вальднер, що є доволі позитивним знаком з огляду на останню австрійсько-угорську ініціативу стосовно підтримки здобуття Україною членства в Європейському Союзі.
На сьогодні в бюрократичній системі Європейського Союзу існує посада Високого представника (суперкомісара) з питань спільної європейської зовнішньої політики та політики безпеки, яку від 1999 року обіймає колишній міністр закордонних справ Іспанії Хав’єр Солана. Якщо упродовж двох років країнами-членами ЄС буде ратифіковано Конституцію ЄС, то ця посада автоматично трансформується у посаду віце-президента Комісії, міністра закордонних справ ЄС, який і буде займатися питаннями спільної зовнішньої політики Євросоюзу, відтягнувши на себе ряд функцій комісара з питань зовнішніх відносин. Саме з Хав’єром Соланою, швидше за все, Україна визначатиме через два роки подальші рамки співпраці з ЄС.
Таким чином, на Європейську Комісію чекають невідворотні зміни. По-перше, австрійці Ферреро-Вальднер доведеться віддати половину своїх обов’язків Солані, і займатися виключно «політикою сусідства». По-друге, іспанцю Хоакіну Альмуніа, комісару з питань економіки та монетарної політики, доведеться залишити свою посаду, оскільки у Комісії не може бути двох представників Іспанії. Тому Баррозу доведеться бути у повній бойовій готовності, аби оперативно реагувати на поточні зміни.
