Військова служба — служба державна. Окрім регламентованого Статутом життя, відповідних посад та грошового забезпечення, це ще і військові звання, особливий однострій, відомчі відзнаки та державні нагороди. За сумлінне виконання обов’язків передбачена ціла низка заохочень. Така традиція пішла ще з давніх часів. У римську епоху, наприклад, воїна нагороджували металевою пластинкою, яка могла мати різні форми і чіплялася на панцир або на плащ. У царській Росії вояків шанували золотими або срібними монетами зі спеціально зробленим вушком.
Проте, окрім мужності та хоробрості, яку солдати виявляли на полі брані, командування цінувало і досвід, набутий за роки служби. В Радянській армії всі, хто бездоганно прослужив 10, 15, 20 років, отримували, незважаючи на звання та посади, відповідну медаль. До ювілею Збройних Сил СРСР захиснику Вітчизни на груди обов’язково «падала» ще якась нагорода. Тих, хто мав проблеми із законом, нагород позбавляли.
Цей досвід Україна не успадкувала, і «медалеве» стимулювання поки ще не прижилося. Офіцер у чині підполковника, який закінчив вищий навчальний заклад, припустимо, ще у 1992 році, має в кращому разі одну- єдину відзнаку — «10 років Збройним Силам України». А що ж казати про «перспективних» майорів та капітанів? Тоді, до речі, нагород вистачило не всім.
Не хочу ставити за приклад радянські мілітаристські «зіркопади», бо і в ті часи медалі знаходили не тих героїв, які насправді заслуговували на них. Пригадаймо хоча б Велику Вітчизняну війну або виконання інтернаціонального обов’язку в Афганістані. Можна згадати і запроваджену тоді кадровими органами альтернативу: «Ну шо, старлей, «ЗБЗ» (медаль «За бойові заслуги») або академію?» А чому б не все відразу, якщо довів право на це бездоганною службою?
У цьому сенсі хочу звернутися до досвіду американців, з якими вдалося познайомитися вже тут, в Іраку. Так, вони працьовиті, старанні, але, на мій погляд, вкрай безініціативні. Однак за іракську кампанію кожен з них, від рядового до генерала, отримує, як мінімум, дві відзнаки: «За боротьбу з тероризмом» та «Операція «Свобода Іраку». Остання була випущена півтора року тому спеціально напередодні розгортання бойових дій.
До речі, «янки» отримують відзнаки за кожну місію. Бійці переконані, що відстоюють інтереси своєї держави, і вона, у свою чергу, таким чином морально підтримує своїх хлопців за кордоном. «Кожне відрядження в гарячу точку є рішенням відповідального керівництва, отже, так необхідно людству, країні, народу. А популярна ця війна у світі, Штатах, моєму місті, родині чи не популярна — особиста справа кожного. Це мій моральний вибір. А медаль можна і не носити», — казали американські військові, демонструючи відзнаку за попередню «Бурю в пустелі».
Парадний кітель військового — це вся біографія професіонала. Нашивка — прізвище, нарукавний знак — рід військ, погони — кар’єра, орденські планки — не просто мужність і хоробрість, а всі місії — Азія, Африка, Європа, тобто бойовий шлях.
Нагороди — особлива гордість для військового. «Вони не продаються!» — гордо кажуть їхні господарі. Проте до так званих недалекими людьми «цяцьок» можливо придбати все що завгодно. Навіть у військовому магазині в Аль-Куті американські новобранці придивляються до спеціальних рамок під свою майбутню колекцію, а «дембеля» замовляють необхідний формат по каталогу, враховуючи свій послужний список. Потім такий іконостас- вітрина прикрашає кабінет американського військового пенсіонера.
Але ж медаль можна загубити під час переїзду, пошкодити. Тому в США є спеціальні магазини, де офіційно продають військові нагороди. Фахівці стверджують, що «послужні» коштують близько 15 доларів, «за бойові операції» — по 30. Однак на зворотному боці обов’язково є «шильдік», де гравірують військове звання та прізвище.
У нас також нерідко можна зустріти офіцера, контрактника, який гордо носить оонівські та натовські відзнаки за різні місії. Скромно там може притулитися щось національне. Так що, за кордоном ратну працю українців оцінюють вище, ніж на Батьківщині? Ні, але так вже склалися світові військові традиції. Парадокс полягає і в тому, що в особисту справу їх не в усіх військових частинах записують, хоча відповідний сертифікат міжнародного зразка військовослужбовець має. З іншого боку, аргументація посадовців справедлива: до державних нагород України такі медалі не належать. Добре, що носити ще дозволяють, жартують миротворці.
У багатонаціональному корпусі «Ірак», де виконували службово-бойові завдання хлопці 5-ї, а зараз 6-ї окремих механізованих бригад, відомого «параду медалей» не існує. Може, командуванню коаліційних військ поки не до урочистих церемоній. Проте казахський контингент, який в п’ятдесят разів менше нашого, відзнаки союзників отримав.
У Іраку налагоджена ціла система підтримки іміджу військових, працюють в цьому напрямі й виробники сувенірів. Символіку «Iraqi Freedom» можна зустріти всюди — на келихах, майках, запальничках. Здебільшого Америка своїми військовослужбовцями пишається.
«Пропаганда, — скажете ви. — Кінострічки, які роблять з них героїв». Подивившись на рейнджерів зблизька, можу зізнатися — це правда. Але правда і в тому, що ми — не гірші.
