Канал «1+1», задумавши екранізувати українську класику в форматі серіалу та кіноверсії, запропонував Сергію та Марині Дяченкам написати сучасний варіант п’єси І. Я. Франка «Украдене щастя». Лауреати численних премій за романи-фентезі одразу погодилися. На зйомках актори з натхненням розповідали про роботу над своїми персонажами. Так, зірка серіалу «Ундіна» Анатолій Пашинін відмовився від зйомок у продовженні мильного проекту заради суперечливої ролі Михайла. А для Наталії Долі образ Ганни просто зобов’язаний стати програмним — такий вогонь і лід в одній натурі. Але найрадикальніших трансформацій зазнав імідж красеня-серцеїда Олексія Богдановича, який в «Украденому щасті» грає тюхтія-чоловіка Миколу. Як розвивалися події в цьому любовному трикутнику, ми знаємо зі школи. А яка їхня калька в наш час — канал «1+1» обіцяє показати в новому телесезоні.
— Як виникла ідея серіальної екранізації І. Франка?
Марина: — Рік тому до нас звернулися редактори каналу «1+1» із пропозицією написати сучасний варіант «Украденого щастя». З огляду на написане І. Я. Франком, фабульна лінія п’єси має становити другу частину фільму, а перша частина (кажучи сучасною мовою — приквел (передісторія)) — наш варіант. Ми одразу цим зацікавилися. У розмовах про новий фільм виявилося, що в п’єсі є своя глибока внутрішня логіка. Минули століття, а нічого, здається, не змінилося: люди теж їздять на заробітки, і ситуація, в якій опиняється звичайний обиватель української провінції, схожа на описану Іваном Яковичем Франком. Та коли ми взялися за матеріал, то зрозуміли, що треба вигадати свій хід, адже час не стоїть на місці. Так, у побутовому устрої змінилося дуже багато. Тому нам довелося неабияк поламати голову, перш ніж вигадати вдалі ходи, які реалізовуватимуть у сценарії.
Сергій: — Я хочу додати лише те, що саме ім’я І. Франка та його знамените «Украдене щастя», звісно, примушує тріпотіти наші серця. Адже це найкраща п’єса української літератури. Великі актори стикалися з цією темою — Амвросій Бучма, Богдан Ступка тощо. Для нас було цікаве завдання: архаїчну психологію кінця XIX століття перенести в наш час, а не просто зробити сюжет на матеріалі Західної України. Ми хочемо, щоб і інші країни також були причетні до основного конфлікту фільму. Адже кого зараз здивуєш розлученням? Але ми — люди, які нестямно люблять кіно, тому із задоволенням поринули в цю стихію.
— Для письменника, вигадника фентезі, різних складнощів більше, ніж у реаліста?
Сергій: — Я закінчив сценарний факультет ВДІКу, а Марина — Театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Для нас трагедія, що українське кіно добрий десяток років перебувало в комі. Ми поділяємо бажання каналу «1+1» відродити українське кіно з допомогою відомої п’єси І. Франка. Дотик до класичної теми вимагає особливої відповідальності. З нами були не просто союзники, а друзі — програмний директор «1+1» Юрій Морозов і редактор кіновідділу Марина Мєдникова. З цими людьми нам було дуже цікаво разом працювати.
Марина: — На мою думку, відповідальність людини, яка займається мистецтвом, полягає лише у відповідальності перед собою. Жодних додаткових аплікацій у вигляді відповідальності перед класиком, на мій погляд, не існує.
Сергій: — Моя дружина безстрашна, а я відчував ауру Івана Яковича Франка. Взагалі, екранізація, на відміну від власного сценарію, накладає певну умовність. Тим більше, коли йдеться про класику.
Марина: — Насправді, сценарист — ворог автора екранізованого твору, і режисер — ворог сценариста. Вони пожирають одне одного, як у природі їдять один одного кобри і мангусти. Це — природний процес. Навіть великий драматург Антон Чехов сварився з легендарним режисером і актором К. Станіславським у ході репетицій своїх п’єс...
— А як складалися у вас взаємини з продюсерами, режисером і редакторами під час створення екранної версії?
Сергій: — Ми висловили свої міркування тематично. Франка складно перенести в сьогодення. Ми розповідали, яким бачимо вирішення тієї чи іншої проблеми. Поступово виникали основні сценарні ідеї, які ми розробляли. Наші міркування розглянуло керівництво «1+1» — Олександр Роднянський і Володимир Оселедчик, внесли свої пропозиції. Наступним кроком стала сценарна заявка, докладніша, з епізодами. А потім уже розпочалася робота над кожною серією. Не таємниця, що багато хто намагався доторкнутися до франківської теми. Успіхів мало. Нам самим цікаво, що вдалося зробити режисеру Андрію Дончику.
— Ви брали участь у зйомках?
Сергій: — Наша участь була на рівні режисерського сценарію. Ми максимально намагалися допомогти Дончику. На мій погляд, актриса Наталія Доля цікаво грає роль Ганни. У фільмі вона є центральним персонажем, на відміну від п’єси І. Франка. Я погано знаю Анатолія Пашиніна (Михайла), але коли прочитав його інтерв’ю, Толя став мені дуже симпатичний як людина. Зміг відмовитися від участі в мильній опері «Ундіна» заради професійного зростання в картині «Украдене щастя». Олексій Богданович у ролі Миколи природний — суджу за відзнятим матеріалом. Хоча я побоююся дещо театральної манери гри наших акторів, яку вони важко долають. Багато в фільмі залежатиме від режисера, монтажу...
— Ваші прогнози щодо серіалу «Украдене щастя».
Марина: — Мрію, щоб фільм сподобався глядачам, критикам, приніс прибуток продюсерам, завоював призи на фестивалях.
Сергій: — Хіба погано помріяти про те, щоб українське кіно було запитане в усьому світі? Нам було приємно співпрацювати з каналом «1+1». Ми писали сценарії до художнього фільму про київське життя. Так виникла кіноповість і сценарій «Зелена карта». У той час до екранізації не дійшло. Проте ця повість виграла літературну премію «Висота». У нагороду ми отримали поїздку до різдвяного Лондона. Нині інтерес до сценарію повернувся і, можливо, його поставлять на ТБ. Крім того, студія проявляла цікавість до наших інших творів, зокрема до роману «Ведьмин век». Це містична любовна феєрія. Щоправда, у продюсерів існують побоювання: не так просто реалізувати цей проект — дорогий фільм, зі спецефектами. Проте нещодавній касовий успіх фільму «Нічний дозор» за романом Сергія Лук’яненка, можливо, допоможе і нам втілити «Ведьмин век» на екрані.
