Президентський указ про виключення з Воєнної доктрини пункту, що визначає вступ України до НАТО та Європейського Союзу як кінцеву мету євроатлантичної інтеграції, викликав багато спорів та суперечливих оцінок. Я вважаю, що цей крок глави держави є не тільки виграшним тактичним ходом, а й ефективним стратегічним рішенням.
Хочу особливо наголосити, що аналіз відносин України з Європейським Союзом і Північноатлантичним Альянсом дозволяє стверджувати, що це рішення було прийнято не спонтанно. Україна неодноразово наголошувала на своєму прагненні рухатися в Європу, отримуючи натомість виключно критичні оцінки рівня демократичності розвитку країни та гучні обіцянки інтенсивного співробітництва. Особливо прикро усвідомлювати той факт, що найактивніше подібні поради роздають деякі представники центральноєвропейських країн, які ще вчора топталися на порозі європейських інституцій. Україна так і не отримала гідної економічної компенсації за розширення Європейського Союзу, замість цього їй запропонували досить принизливий статус «сусіда Європейського Союзу» нарівні з країнами Північного Середземномор’я. Незважаючи на постійний активний діалог між Києвом і Брюсселем, план дій «Україна — ЄС» так і не підписано. Хоча вище політичне керівництво нашої країни неодноразово підтверджувало свою прихильність справі європейської інтеграції, виразних відповідей-сигналів Україна не отримала. Очевидно, в Європейському Союзі побоюються, що темпи оптимізації відносин із десятьма країнами, які стали членами ЄС у травні 2004 року, не дозволять знайти належне місце для такої великої держави, як Україна.
Практично аналогічна ситуація спостерігається у відносинах між Україною й НАТО. Хоча наша країна є найактивнішим учасником програми «Партнерство заради миру», а український військовий контингент є третім за чисельністю в Іраку, просування України до Альянсу практично застопорилося. Не допомагає проведення воєнної реформи, модернізація Збройних Сил та прагнення поступово перейти на стандарти НАТО. Створюється враження, що перебування України в ролі дружнього буфера цілком влаштовує політичне керівництво Північноатлантичного альянсу.
Слід зазначити, що Європейський Союз і НАТО прагнуть вельми активно проконтролювати майбутні президентські вибори. На жаль, ми спостерігаємо торжество подвійної моралі: у Брюсселі та Страсбурзі, з одного боку, говорять про необхідність будування стратегічних відносин, з іншого — пов’язують перспективи подальшого просування нашої країни на зближення з ЄС і Альянсом із результатом президентської кампанії. При цьому в передвиборних програмах основних претендентів на перемогу в президентських перегонах немає пунктів про можливу цілковиту відмову української політики від європейського вектору. Але цей факт, на жаль, не підштовхує наших стратегічних партнерів до активізації відносин з Україною.
Необхідно зауважити, що законодавчi органи й виконавча влада нашої країни постійно діють у контексті європейської інтеграції. Напевно, варто нагадати нашим євроатлантичним партнерам, що дії коаліційного Кабінету Міністрів і Верховної Ради ніколи не давали підстав засумніватися у прагненні України стати повноправним членом Європейської спільноти. Слід сказати, що зближення позицій України й Росії, що спостерігається останнім часом, є нормальною реакцією на відсутність реакції з боку євроатлантичних інституцій. Прикро відзначати, що падіння інтересу до України з боку Європи відбувається на тлі зростаючого товарообігу й поступового зближення позицій Києва й Москви. Цікаво, чи не побоюються втратити вплив на Україну в Страсбурзі та Брюсселі?
Хочу сказати, що президентський указ став каталізатором для активізації відносин між Україною та ЄС і НАТО. Після внесення змін до Воєнної доктрини на Україну звернули увагу представники євроатлантичних інституцій, у хорошому розумінні заворушилися й наші найближчі сусіди, які вже стали членами НАТО та ЄС. Тому з високою часткою упевненості можна стверджувати, що мінімальна, навіть косметична зміна Воєнної доктрини України може послугувати подальшій інтеграції нашої держави до Європейського Союзу і Північноатлантичного альянсу.
