Наприкінці липня прогнози стосовно рівня інфляції стали своєрідною модою. Втім, усі вони сходилися на тому, що середні споживчі ціни цього місяця знизяться, що й визначить, вперше в цьому році, показник місячної дефляції (близько 1%). Надалі, у серпні дефляція буде меншою — близько 0,5%. Однак далі офіційні джерела не йшли, і лише деякі громадські організації робили спроби зазирнути за виднокрай виборів, посилаючись на дані післявиборних місяців 1999 року, коли були зафіксовані істотне зростання споживання і стрибок інфляції. Найбільше зростання роздрібних цін у зв’язку з цим прогнозується у першому кварталі 2005 року, тоді як за підсумками нинішнього року інфляція не перевищить на думку таких дослідників 6,5%. Цього року урядові дії будуть головним фактором, що стримує інфляцію. Однак уже наступного року вона зросте до 7—8%, хто б не прийшов до влади, вважають аналітики. Загрозу наступному року створюють ціни виробників, які за деякими прогнозами зростуть до кінця цього року на 20%. Відтак, якщо цей прогноз справдиться, наступного року можна очікувати інфляції, співставної з темпами зростання ВВП. Разом з тим, згідно з прогнозом Асоціації українських банків, інфляція ще цього року може досягти 8—9%, тоді як уряд прогнозував її зниження цього року до 5,8—6,3% і, за словами першого віце-прем’єра і міністра фінансів Миколи Азарова, не збирається переглядати макропоказники розвитку економіки.
Цінову ситуацію в країні коментує радник голови Нацбанку України Валерій ЛИТВИЦЬКИЙ.
Підвищену увагу до інфляційного фону в Україні створює не лише відома політична подія, що відбуватиметься у жовтні — листопаді, а й об’єктивні причини: розігрів вітчизняної економіки, рекордні закупки валюти, наслідки минулорічного неврожаю, а також світова інфляційна тенденція. І дійсно, у другому кварталі очікуваний перехід інфляції у фазу ремісії (затухання) не відбувся. Вона збереглася на рівні першого кварталу (2,2%) і склала за півріччя 4,4%. Середньомісячне зростання цін трималося на рівні 0,7%. Отже, інфляція не була галопуючою. Її було викликано, в першу чергу, секторальним дисбалансом на продовольчому ринку (м’ясо) та бензиновою кризою.
Але у другому кварталі стався вибуховий ріст заощаджень населення у вигляді цінних паперів, заощаджень в іноземній валюті та позиках (заощадження у вигляді гривневих грошових вкладів зростали повільніше). Якщо цей показник у перші три місяці становив 5,1%, то за півріччя він досяг 17,9%. Саме це, а також значне збільшення коштів уряду в банківській системі послабило ефект деякого зростання споживчих цін. З початку року кошти уряду в банках зросли у 2,9 разу і становили на 23 липня майже 14,5 млрд. грн. За перший квартал уряд додав до свого рахунку 3 млрд. 122 млн. грн., а в другому кварталі — ще 3 млрд. 768 млн. грн. Водночас це є приводом для певної стурбованості щодо майбутніх і, не виключено, нерівномірних витрат з бюджету в останніх двох кварталах року.
Відтак можна констатувати, що у другому кварталі інфляцію підштовхував значний ріст споживчих витрат, але уповільнювала фіскальна стриманість уряду та зростаючий попит на заощадження населення у вигляді цінних паперів та іноземній валюті і високе економічне зростання економіки (темпи зростання ВВП становили 12,7%). Тож стає цілком реальною мета за підсумками року не вийти за межу інфляції, яка вимірюється однозначною цифрою. Більше того, шестивідсоткова інфляція як цінова перспектива року все ще існує. Адже за роки економічного зростання дефляція двох останніх місяців літа становила в середньому 1,3%, а без високоінфляційного 2000 року — 1,8%. Минулого року дефляція у цих двох місяцях становила 1,8%. Щоб вийти на аналогічний показник нині необхідно забезпечити як сезонний ціновий ефект, так і ефект високого врожаю, які б компенсували ціновий дефект світового підвищення вартості нафтопродуктів. Тоді на початок осені інфляцію можна знизити до 2,5—3% з початку року. На мою думку, це не надто висока плата за таке велике економічне зростання, яке, можливо, буде зафіксоване вперше в історії незалежної України. Тим більше, наша економіка залишається високозатратною, а у світовій економіці панує тенденція до підвищення цін, зокрема на нафту та метали.
Розробляючи практику антиінфляційних дій у другому півріччі, важливо орієнтуватися на те, щоб інфляція не перевищила минулорічної. Для цього усі державні органи мали б невтомно блокувати нарощування інфляційних очікувань, роблячи час від часу вербальні інтервенції. Нацбанку не залишається нічого іншого як триматися тактики антиінфляційного курсоутворення і продовжувати розважливу процентну політику, водночас сприятливу для збереження стрімкого зростання ВВП. Ефективним протиінфляційним заходом може стати введення більш жорстких нормативів резервування з усіх пасивів, що залучаються банками. Що стосується уряду, то він, зрозуміло, уникатиме різких коливань середньомісячних витрат бюджету у зв’язку з його корекцією. Але банківська система має паралельно з цим розробити план управління ліквідністю в умовах інтенсифікації урядових витрат — підвищення зарплат, пенсій та інших соціальних виплат.
