Україна для міжнародної громадськості виглядає країною парадоксів. Вона демонструє сьогодні найвищі в світі темпи економічного розвитку. Водочас вже протягом ряду років залишається серед світових лідерів за рівнем корупції і тіньової економіки. Дуже низьким залишається також рівень економічної свободи. Чи існує перспектива змінити такий стан?
ІНДЕКС ЕКОНОМІЧНОЇ СВОБОДИ
За рівнем економічної свободи Україна посіла 107 місце в світі. Про це свідчить доповідь «Економічна свобода в світі в 2004 році», підготована дослідницьким центром Cato Institute і поширена агенцією «Washington ProFile».
Найвищу оцінку серед усіх охоплених дослідженням країн вже традиційно отримав Гонконг. У першу десятку найбільш економічно вільних держав також увійшли Сінгапур, Нова Зеландія, Швейцарія, Велика Британія, США, Австралія, Канада, Ірландія й Люксембург.
Німеччина зайняла 22 місце, Італія і Японія — на 36 позиції, Франція — 44, Індія — 68, Китай — 90, Україна — 107, Росія — 114. У доповіді особливо відзначається ряд держав, що за період з 1990 року досягли значних успіхів на шляху до економічної свободи. Це — Естонія (зайняла 11 місце), Латвія (36), Литва (44), а також Угорщина, Чехія й Словаччина.
Економічно вільні країни в 2004 році залучили $11 тис. інвестицій на одного працюючого, економічно невільні держави — $847. І це не дивно, бо ж продуктивність інвестицій у вільних країнах в 70 разів вища, ніж у невільних.
Країни з більшою економічною свободою мають істотно вищі доходи на душу населення (у середньому, $26,1 тис. на жителя країни, що входить у першу п’ятірку і $2,8 тис. на жителя країни з останньої п’ятірки). Середня тривалість життя у державах iз максимальною економічною свободою більш ніж на 20 років перевищує аналогічний показник країн із мінімальною економічною свободою.
РІВЕНЬ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Результати дослідження величини так званої сірої сфери в 110 країнах світу недавно представив австрійський економіст Фрідріх Шнайдер. За визначенням, вона обіймає неоподатковані доходи, отримані при виробництві легальних продуктів і послуг. Отже, сіра сфера пов’язується з несплатою податків, хоча прагнення уникнути їх є не єдиним мотивом такої діяльності. Її треба відрізняти від економічного підпілля, в якому доходи отримуються з нелегальної діяльності, наприклад, торгівля наркотиками, крадіжки і торгівля краденим тощо.
Шнайдер оцінив масштаби сірої сфери протягом 1990—2000 років у кількох групах країн. Найбільшу сіру сферу мають африканські країни: в середньому 42% ВНП. Рекордсмен тут Зімбабве (59%), де президент Мугабе ліквідує рештки ринкової економіки. Зразу ж за нею — Танзанія і Нігерія (58%). Відносно найменшу сіру сферу має ПАР (28%), економічно найміцніша держава континенту.
Недалеко від Африки відійшла Південна Америка із середньою величиною сірої сфери — 41% ВНП. На цьому континенті маємо світових рекордсменів: Болівію (67%), Панаму (64%) і Перу (59%). На іншому полюсі — Коста Ріка (26%), Аргентина (25%), Чилі (майже 20%).
В Азії менше фірм ховається від податків: в середньому — 26% ВНП країн цієї частини світу. До лідерів тут належить Таїланд (52%), Шрі Ланка (44%) і Філіппіни (43%). А найменшу сіру сферу, за дослідженнями Шнайдера, мають Китай і Сінгапур (13%), а також Японія (11%).
В країнах колишнього соціалістичного табору величина сірої сфери становить в середньому 38% ВНП, але її частка у кожній країні різна. До світових лідерів належать Грузія (67%), Азербайджан (61%) та Україна (52%). Найменше незареєстрованих доходів Шнайдер відмітив у Чехії та Словаччині (19%), в Угорщині (25%) і в Польщі (28%). Як правило, чим більше зреформовану економіку має постсоціалістична країна, тим менша в ній сіра сфера.
А як же багатий Захід? В Західній Європі частка сірої сфери у ВНП оцінюється на 18%. З одного боку це показники Греції (29%) й Італії (27%), а з іншого — Швейцарії (9%) і Австрії (10%). До країн iз низькою часткою сірої сфери належать також США, Велика Британія і Нова Зеландія.
Від чого ж залежить рівень тіньової економіки? Як вважає голова Національного банку Польщі, відомий економіст Лєшек Бальцерович, її причина — державні служби (податкові, контрольні), які зосереджуються на обдиранні підприємців. Це — проза державного втручання у відсталих країнах. В таких умовах багато підприємців уникає всілякого контакту з державою, а, відтак, не реєструється і в результаті не платить податків. Призводять до цього не стільки високі податки, скільки прагнення уникнути необхідності давати хабарі урядовцям. Грабіжницький характер державного апарату породжує два явища: сіру сферу (ті підприємці, які сховалися від держави) і корупцію (ті, які з різних причин не сховалися і змушені давати хабарі), — підкреслює Бальцерович.
В країнах, де державні служби не є апаратом приватного грабунку, рівень сірої сфери в економіці в значній мірі залежить від суми податків, які сплачує підприємець, — вважає Бальцерович. В тих розвинутих країнах, де оподаткування найвище — найбільша частка тіньової економіки. Вона зростає також iз появою різних спеціальних вимог, особливо в законодавстві про працю. Наприклад, встановлення високої мінімальної зарплати, при якій підприємці не стимулюються до створення нових робочих місць, призводить до того, що цей працівник або залишиться без роботи, або отримає роботу «в тіні», — зазначає Бальцерович.
ПЕРЕД ВИБОРОМ
Як бачимо, Україна залишається серед лідерів за розмірами тіньової економіки і рівнем економічної несвободи. Які ж перспективи має українська економіка в переддень президентських виборів? Адже президентські вибори 2004 року це не лише боротьба за пост президента України. Передусім це боротьба за те, президентом якої України буде той або інший політик.
На думку багатьох експертів, різкої зміни не станеться: сьогоднішні процеси в Україні триватимуть незалежно від того, хто прийде до влади і якою буде післявиборна владна конфігурація. Адже фактори консолідації національної бізнес-еліти, концентрації її фінансових і виробничих активів, її прагнення до економічної експансії створюють контекст розвитку, за межі якого не може вийти жоден рейтинговий політик.
Та все ж спробуймо спрогнозувати можливу загальну економічну тенденцію, яка буде реалізовуватися в разі перемоги найбільш рейтингових кандидатів.
Перемога одного, на мою думку, передбачає національний розвиток із залученням європейських центрів впливу, з відкритою економікою і значним впливом транснаціональних бізнес-груп. Переважатиме орієнтація на входження в європейські й глобальні структури влади та бізнесу. Йдеться про варіант національного капіталізму, відкритого для зовнішніх впливів. Акцент ставитиметься не так на великі індустріальні групи, як на галузі, що легше вписуються у європейські ринкові умови.
Перемога іншого означатиме щось середнє між національним ізоляціонізмом iз орієнтацією на Росію та відкритістю для європейського капіталу. Ставка робиться на великий бізнес, але із сильною експансією як на російський, так і на європейський ринки. Тут більше державного керування, можливе застосування адміністративних інструментів державного регулювання. І менше ринку, який передбачав би конкурентні стимули і можливості для підприємництва. Можна, отже, говорити про квазі-радянську модель, хоча й не зовсім проросійську, в деякій мірі орієнтовану на західний ринок.
