Валерій Короткий завідує кафедрою госпітальної хірургії №1 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Він — професор, заслужений діяч науки та техніки, лауреат Державної премії України. У розмові з медичним світилом ми зачіпали багато тем: — це й новації в методах лікування хворих, і якість медичної освіти в Україні.
— Валерію Миколайовичу, сьогодні терапевти та хірурги, як правило, працюють автономно. Як ви вважаєте, чи потрібна зв’язка «хірург — терапевт»?
— Тісна взаємодія хірургів і терапевтів украй необхідна, як у плані обстеження пацієнта, так і його раціонального лікування. У нашій клініці терапевти працюють у тісному контакті з хірургами для того, щоб установити діагноз і виробити правильну тактику лікування, чіткі рекомендації до операції.
У зв’язку з впровадженням у клінічну практику сучасних лікарських препаратів, розширилися можливості терапевтичного лікування пацієнтів із захворюваннями органів травлення. Проте дуже важливо, щоб хворі самі захотіли лікуватися. У медичній літературі є такий термін «комплаєнс» — готовність, бажання, внутрішній обов’язок пацієнта виконувати призначення лікаря. Це стосується як медикаментозного, так й оперативного лікування пацієнта. Для того, щоб хворому було простіше виконати приписи лікаря, удосконалюють схеми терапії, використовують комбіновані (які складаються з декількох лікарських засобів) препарати. Не можна кидати лікування на півдорозі. Дотримання позитивного лікувального комплаєнса дозволяє в низці випадків відмовитися від оперативного лікування пацієнта, а в решті випадків провести своєчасну операцію.
— Лікарі клініки й особисто ви як хірург проводите унікальні операції. Розкажіть, будь ласка, про нові методи в хірургії, зокрема, про операції на шлунку та дванадцятипалій кишці.
— На жаль, сьогодні виразка шлунка і ДПК — одне з найпоширеніших захворювань. На нього страждають від 3 до 12% населення України, причому 35—47% — працюючих людей. Згідно зі статистичними даними, протягом останніх 10 років ситуація в Україні навіть погіршилася (захворюваність на виразкову хворобу в 1990 р. становила 108,2 на 100 тис. населення, а в 1999 р. відповідно — 149,8). Відсоток життєво небезпечних ускладнень (перфорація виразки, виразковий стеноз, кровотеча) не зменшується, попри використання новітніх досягнень сучасної медицини. Це свідчить про те, що проблема набуває соціального значення.
Хірургія виразкової хвороби шлунка та ДПК пройшла великий шлях історичного розвитку. У ньому було кілька етапів лікування: гастроеюностомія, резекція шлунка, ваготомія.
Сьогодні ми можемо сказати, що лікування виразкової хвороби відповідає строгим вимогам. У процесі лікування насамперед слід ліквідувати саму виразку, а також відновити нормальну прохідність травного тракту. Основними причинами розвитку виразкової хвороби є підвищення шлункової секреції, а також наявність особливого мікроорганізму Helicobacter pylori (Hp), який живе в слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо з бактеріями ми можемо боротися консервативними методами, і нині розроблені досить ефективні схеми антибактерійної терапії, то стосовно зниження кислотності фахівці мають різні думки. Зараз для досягнення цього виконують ваготомію та резекцію шлунка. Безсумнівно, ці методи оперативного втручання зіграли певну роль в історичному плані розвитку хірургії та врятували життя сотням тисяч пацієнтів. Проте сьогодні, на наш погляд, ці операції повинні мати дуже обмежене застосування. Тим більше, що є велика група лікарських препаратів, що ефективно знижують шлункову кислотну продукцію. Хірургічним шляхом треба лікувати ускладнену виразку шлунка та ДПК (перфорація, профузна кровотеча, декомпенсований стеноз ДПК) або випадки, коли медикаментозна терапія хвороби вже не ефективна. Розроблені хороші методи лікування виразкової хвороби ДПК. Найкращим серед них є доуденопластика — операція, що передбачає як видалення самої виразки, так і відновлення нормальної анатомії ДПК.
— Валерію Миколайовичу, в клініці ви досить успішно лікуєте пухлини та кісти печінки, підшлункової залози. Які нові методи лікування панкреатиту використовуєте?
— Наші співробітники розробили низку нових методик. У разі патології кишечника, підшлункової залози, печінки, жовчовивідних шляхів, і, зокрема, у разі пухлин печінки, підшлункової залози, кісти — проводять радикальні операції. Ми оперуємо як доброякісні, так і злоякісні пухлини.
Гострий панкреатит — доволі поширене захворювання. Воно займає третє місце після гострого апендициту. Останнім часом почастішали випадки панкреатиту, коли камінь із жовчного міхура потрапляє до загальної жовчної протоки і закриває вихід для соку підшлункової залози, а це небезпечно для життя людини, якщо вчасно не вжити заходів.
— Серед хворих побутує думка, що панкреатит і хвора печінка — наслідок зловживання алкоголем і неякісного харчування, а виразка з’являється на нервовому грунті. А якщо людина не п’є і харчується нормально, то звідки в неї з’являються такі хвороби?
— Справді, один із чинників, що може призвести до виразкової хвороби — стрес. Хоча передумови до хвороби можуть бути й інші. Зокрема, це бактерія (Hp), підвищена секреція. Я би не зводив усе до неправильного харчування. Захворювання виникає внаслідок різних негативних чинників. У пацієнтів може бути порушений обмін речовин. У одних хвороба носить природжений характер, у других — набутий, у третіх — гормональний тощо. А коли сума різних чинників досягає критичної точки, то вистачає невеликого стресу, гострої їжі, алкоголю, інфікування Нр тощо для додаткового підвищення шлункової секреції та зменшення захисних властивостей слизової оболонки шлунка, внаслідок чого розвивається виразкова хвороба.
На жаль, сьогодні хворі часто звертаються за медичною допомогою в надзвичайних випадках, наприклад, коли вже не можуть терпіти біль. Профілактикою мало хто займається. Одні не мають коштів на дорогі ліки. А ті, кому лікування по кишені, не можуть перервати свій бізнес чи бояться втратити престижну роботу. Адже не є таємницею, що в приватних фірмах співробітники навіть на лікарняний листок не ходять. Загальна маса людей мало приділяє уваги своєму здоров’ю. Ось і займаються самолікуванням, від випадку до випадку, а потім це може призвести до дуже важких наслідків. Адже лікувати хворобу на початку її появи значно легше, ніж уже запущений випадок.
— Хірургів пацієнти побоюються. Адже якщо попав до їхніх рук, можеш виявитися на операційному столі.
— Я проти бездумних операцій. Знаменитий вчений, засновник наукової школи із терапії Максим Петрович Кончаловський говорив: «Хірург зобов’язаний бути хорошим терапевтом. Адже операція — це лише етап, епізод у загальному лікуванні хворого». Мені ці слова дуже близькі. Адже якщо своєчасно поставили діагноз, триває консервативне лікування, то в цьому випадку операція може не знадобитися. Хірургія — це не завжди операція. Сьогодні ми приділяємо велику увагу консервативному чи комбінованому лікуванню. Приклад цьому — лікування виразкової хвороби. Ми усуваємо виразку хірургічним шляхом, а придушення шлункової секреції — консервативним шляхом і таким чином менше травмуємо пацієнта.
— Не є таємницею, що багато хворих бояться робити операцію із видалення каменів, намагаючись віддалити цю неприємну процедуру, і роками мучаться від болю. Зрозуміло, що якщо гострий приступ, то від вчасно зробленої операції залежить життя пацієнта, а якщо немає болю, чи треба оперуватися?
— Наявність каменів у жовчному міхурі пацієнта переважна більшість лікарів розцінює, як абсолютний аргумент щодо операції. Навіть якщо це не яскравий клінічний вияв, проте хвороба наявна. Ситуація може загостритися в будь- який момент із розвитком серйозних ускладнень. Людина мовби носить в собі міну уповільненої дії, і в будь-який момент може статися вибух. Тому в усьому світі прийнятий стандарт: якщо виявлені камені в жовчному міхурі — це є свідченням для планового оперативного втручання.
— «Золотим стандартом» називають лапароскопію (операцію із видалення каменів через невеликі проколи з допомогою відеотехніки). У чому її складність?
— Не така складна сама операція, як медичне обладнання, на якому її виконують. Воно досить дороге. В Україні такі операції вже освоїли багато лікувальних закладів. Навіть у деяких районних центрах нашої країни є таке обладнання. Лапароскопія вимагає особливого підходу. Такі операції повинні виконувати хірурги, які мають великий досвід «відкритих» оперативних втручань. Тому що кожна лапароскопічна операція може перейти в лапаротомію (розтин черевної порожнини). За даними світової статистики, це відбувається від 3 до 10% випадків. Буває, що лише на операційному столі хірурги стикаються з тим, що лапароскопічним методом зробити операцію неможливо.
— Деякі хворі, коли ліки не допомагають, а оперуватися бояться, кидаються в крайнощі, наприклад, ідуть до ворожбитів, знахарів. Як ви ставитеся до нетрадиційної медицини?
— Сьогодні існує безліч найрізноманітніших методів лікування, але, на мій погляд, знахарство — це середньовіччя, і людині ХХI століття вірити у ворожбитів і відьом смішно. Це хибна практика. Вилікувати явну патологію, тим більше хірургічну, жодне зілля та шепотіння не допоможуть.
— Але з іншого боку, можна пригадати масовий психоз 12-річної давності, коли Анатолій Кашпіровський (медик) збирав стадіони тих, хто прагнув вилікуватися, або Алан Чумак (журналіст), роблячи паси перед телевізором, «заряджав» воду. Тисячі людей говорили, що їхні пухлини розсмоктувалися, а шви від операцій рубцювалися без сліду на тілі. Сліпі прозрівали, а інваліди починали ходити без милиць. Що це було таке?
— Суто психологічний чинник. Завжди в непевні часи люди чекають якогось дива. Вони хотіли вірити, що, випивши води або приклавши «заряджену» фотографію до хворого місця, обов’язково вилікуються. Не треба скидати з рахунків і той факт, що гіпнозом, — а Кашпіровський ним володів, — можна на короткий час примусити пацієнта повірити в те, що йому навіює гіпнотизер.
— А як бути з операціями, які транслювали по ТБ, коли, наприклад, пацієнтка Кашпіровського зовсім не відчувала болю і навіть співала на операційному столі?
— Кашпіровський — авантюристична особистість. Хоча він — людина, безумовно, талановита, із завдатками лідера. Він хотів слави й отримав її. Але йдучи до своєї мети, він порушив головне правило лікаря — своїм лікуванням не можна шкодити хворому. Так, була операція без анестезії, але який її результат? Через дуже короткий час у засобах масової інформації було інтерв’ю тієї прооперованої жінки. Вона зізналася, що біль усе ж таки відчувала і щоб не закричати — співала. Терпіла біль лише тому, що також хотіла привернути до себе увагу телеглядачів, лікаря, якого майже обожнювала. Він їй подобався, і вона йому вірила, як лікарю. Жінки взагалі здатні на багато чого. Але Кашпіровський після реклами своєї діяльності перестав звертати увагу на пацієнтку, тоді вона розповіла правду. Хоча, натхненні сеансами Кашпіровського, у колишньому СРСР з’явилися тисячі «контактерів і зцілювачів». Їхня діяльність завдала величезної шкоди, оскільки люди витрачали час на шарлатанів, а не зверталися до професіональних медиків.
— Як ви ставитеся до того, що багато хірургів, провівши вдало якусь операцію, потім замикаються лише на одному, не бажаючи розширювати свій діапазон. Не хочуть ризикувати та відстрашити успіх?
— Сьогодні в хірургії є тенденція до вузької спеціалізації. Якщо хірург вдало зробив багато однотипних операцій, то й наступну операцію він зробить добре. Він знає, які можуть бути ускладнення при цьому виді оперативного втручання. А хворі довіряють тому лікарю, який зробив багато операцій, і після них пацієнти одужали. Виконання оперативних втручань без достатнього досвіду завжди небезпечне розвитком ускладнень. Часом через індивідуальні особливості побудови організму, зміни в органах за тривалого й запущеного захворювання та розвинених ускладненнях під час операції лікар може зіткнутися з незвичайною ситуацією, коли стандартна схема не підходить. Отоді великий досвід проведення операцій саме на цій ділянці людського організму допомагає ухвалити правильне рішення.
— А як бути хірургам, які працюють у районному центрі? Адже там часто доводиться одному лікарю робити найрізноманітніші операції.
— Так, хірургія в районній лікарні — це перша та дуже відповідальна ланка в наданні насамперед невідкладної хірургічної допомоги. І районні хірурги якраз і спеціалізуються в цьому напрямі.
Процес лікування — дуже серйозний процес. Він має багато тонкощів. Лікар зобов’язаний постійно спостерігати за хворим, доглядати його. Адже навіть блискуче проведена операція без хорошого догляду може звести нанівець усі зусилля хірургів. Я маю на увазі лікарський догляд, а не послуги сиділки. Важливо передбачувати можливі ускладнення, своєчасно зауважити найменші відхилення від нормального перебігу післяопераційного періоду та вчасно вжити заходів для корекції лікування. Такими якостями повинен володіти справжній клініцист. А в нашій клініці такі є. Це доцент М.Ф. Фурманенко, д.м.н., доцент І.В. Колосович, к.м.н. В.В. Теплий та інші. Вони не тільки прекрасні педагоги, хороші вчені, а й висококваліфіковані хірурги. У клініці працює велика група молодих перспективних учених.
— Ви давно викладаєте в Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця. На ваш погляд, сьогодні студенти змінилися порівняно з тим, коли ви самі вчилися? У який бік?
— Студентські роки — найкраща пора, а студенти завжди залишаються студентами. Може, сьогодні молодь стала прагматичнішою, ніж були ми, але й час змінився…
Сьогодні кардинально змінюється технологія освіти. Навчання стане уніфікованим. Найближчим часом Україна підпише Болонську конвенцію. Перед студентами не поставатимуть кордони, і вони зможуть вчитися в будь-якому європейському медичному вищому закладі освіти. Зміняться плани викладання. Крім спеціальних дисциплін, передбачається вивчення щонайменше двох іноземних мов. При чому знання мови не зі словником, як було за радянських часів, а вільне володіння нею в професійному обсязі та для живого спілкування. Іспити можна буде складати в різних країнах. Наприклад, студент може продовжити навчання із хірургії в Німеччині, а терапію — у Франції, кардіологію — в Італії тощо. Іншими словами, в процесі навчання наші студенти зможуть познайомитися з провідними медичними школами Європи. Український диплом матиме загальне визнання і міжнародний стандарт. Працюючи за кордоном, лікарю не доведеться його підтверджувати, складаючи іспити, як це поки що відбувається. І викладачі матимуть можливість читати лекції не тільки в Україні, а й за кордоном.
— Валерію Миколайовичу, ваша Клініка госпітальної хірургії лікує тільки киян і жителів області чи ви приймаєте хворих з усіх регіонів України? Чи потрібне спеціальне направлення?
— Направлення не потрібні. Хворим треба привезти з собою виписку з історії хвороби. За необхідності їх дообслідують у клініці, перш ніж ми вирішимо: робити операцію чи ні. У нас немає обмежень, але Клініка кафедри працює на базі Київської міської лікарні № 4, і ми обмежені певною кількістю місць. Тому хворим треба зателефонувати заздалегідь і написати, щоб домовитись про консультацію та щоб ми могли призначити дату.
