Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Свідчення» епохи

9 липня, 2004 - 00:00

«Черти і рєзи» — так називалася авторська виставка, що відкрилась у столичній галереї «Триптих». Трактується це словосполучення як умовна назва знаків календарної системи, зображення яких було знайдено на ритуальних сосудах II — IV століття у селищах Лепесовці та Черняхові. Древні слов’яни «чтааху» за їх допомогою рахували, а «гатаху» ворожили на майбутнє.

«На моїх роботах, — говорить художниця та автор виставки Тетяна Кисельова, — «черти і рєзи» — це стіжок голкою та ниткою, мій відлік часу, моє минуле і майбутнє». Роботи майстрині рельєфні й ажурні. Іноді з хаотичними або навмисно недбалими стебками, елементами мережива чи клаптиків зі старовинних українських рушників, вишитих гладдю; квітів. Дилетанту спочатку дещо важко ідентифікувати композиції: це вишивка або картини. Художниця означила свої витвори, як текстильні композиції. «Я використовую лише натуральні матеріали, — розповідає Тетяна Кисельова, — домотканне, льняне та конопляне полотно». Проте в її композиціях зустрічаються також елементи стрічок, бісер, мушлі, оригінальні гудзики, кераміка. Художниця зазначає, що до творчості її надихає епоха язичества та часи перших християн. За словами Тетяни, зараз в усьому світі спостерігається тенденція звернення до своїх одвічних традицій, до справжнього. І це стосується як української вишивки, так і індійської, китайської чи узбецької. «Цікавим є і оригінальний конгломерат різних стилів вишивки, скажімо, можна неповторно поєднати індійську вишивку з українським «хрестиком», — зазначає Тетяна Кисельова. Ідея ж, якою об’єднана творчість самої майстрині, — за допомогою «черт і рєз» переосмислити утилітарне призначення полотна, відкрити нову пластику текстильних форм. А у прагненні висловити цю думку вона намагається здолати межу, що розділяє три види мистецтва: графіку, живопис та скульптуру.

Як зазначає художниця, цінним для неї є старовинні полотна та речі, що несуть у собі «свідчення» тієї епохи: грубі шви, необроблені краї, особливий колір. Важливо, аби речі зберігали в собі час і енергетику людей, які це творили. Найстаріше ж полотно, яке потрапило до рук художниці, датується кінцем ХIХ століття.

Олеся ПАЛАМАРЮК
Газета: