Нещодавно до редакції «Дня» надійшла копія жорсткого листа, адресованого президенту України. Текст, який було підписано 18 досить авторитетними лікарями, юристами, психологами, а також батьками молодих людей, які померли від наркотичної залежності розпочинався зі слів: «Чиновники українського МОЗу посилюють спроби легалізувати у країні так звану замінну терапію при лікуванні наркозалежності. Вони солодкоголосо заговорюють проблему, обіцяючи нереальне, тим самим створюючи міф про можливості простих вирішень, таких приємних для наших пострадянських сердець».
У листі йшлося про метадонову терапію — коли лікарі у роботі із наркозалежними «годують» її у певних дозах наркотичною речовиною метадоном. Про новаторський підхід у цьому випадку говорити не доводиться, оскільки практикувати це розпочали ще у 1964 році у США. Американський професор Вінсент Доул вирішивши стабілізувати стан пацієнтів-наркоманів, увів їм метадон. Результати збентежили усіх. Більшість «піддослідних» перестали вживати інші наркотичні речовини, стали упевненішими у собі, самостійними. Більше того, у майбутньому деяким з них вдалося навіть відмовитися від метадону. Саме з того часу і розпочалися дискусії на тему: потрібно чи не потрібно, гуманно чи не гуманно. Факти наводять суцільно суперечливі. З одного боку, прихильники метадону говорили про те, що речовина — ледве не панацея. І аргументи у них переконливі: мовляв, імовірність поширення вірусів (зокрема, ВІД) зменшується у десятки разів, знижується криміногенність, та й економічно таке лікування більш ніж вигідне: ін’єкції метадону обходяться у 30-50 доларів на людину на рік, у той час як інші методи лікування наркоманії та її наслідків вимірюються тисячами.
З іншого боку, у певний момент виявилося, що у наркоманів, які вживають метадон, не знижується імовірність смертності. Зокрема, у Норвегії, за даними Державного інституту судової медицини, щорічна смертність людей, у чиїй крові виявили метадон, зросла з одного випадку у 1997 році до 25 випадків у 2001-му. До того ж «метадонові опоненти» заявили про те, що препарат «тягне» за собою інші наркотики. Звідси — і наслідки. У Швеції якість метадону перевіряли протягом дев’яти років на 279 пацієнтах. Результати досліджень: 33% учасників метадонової програми померли. Автори листа (а це правозахисник і психіатр Семен Глузман, судовий психіатр Ада Коротенко, юрист Тетяна Яблонська і т. д) вирішили звернутися до президента, тому що вважають українську ситуацію надто тривожною. Про метадон почали активно говорити, як правило, у райдужних тонах, «забуваючи» при цьому про важливий нюанс. Наприклад, про те, що на Заході лікування наркоманії ніхто не розпочинає з метадону, навпаки, його використовують у роботі лише з тими людьми, повне вилікування яких лікарі вважають неможливим. Крім того, метадон довів свою ефективність лише у роботі з наркоманами, залежними від речовин- опіатів, насамперед, героїну. У той же час в Україні їх вживає не більше 15-20% від усіх наркозалежних. Бентежить авторів листа і темна завіса, за якою ховається вітчизняна наркологія. «Швидше за все, — говорить З Глузман — за нинішніх обставин метадонові програми стануть черговою статтею прибутку для українських наркологів».
Та і взагалі експерти вважають, що в Україні принципово неправильно підходять до проблеми наркоманії. Чомусь, коли на Заході намагаються відсторонити лікарів від процесу лікування (їх замінюють психологи, соціальні працівники, колишні наркозалежні), у нас навпаки відбувається все більша медикалізація. Реабілітаційні центри хоч і ростуть в Україні як гриби після дощу, говорити про те, що вони роблять ставку на психологічну роботу з наркоманами, не доводиться. Притому, що за словами психолога Людмили Терещенко, 80% ефективності лікування залежить саме від психологічної реабілітації і від бажання самого наркомана лікуватися. Їх, зрозуміло, жоден медичний засіб не може замінити.
До речі, одна панацея в Україні вже була. Засіб антаксон, який ніби робив організм нечутливим до наркотиків, у свій час також претендував на роль революційного. Правда, як розповідає Л. Терещенко, при його чималій вартості майже ніхто не згадував про обмовку, зафіксовану в інструкції: застосування суміщати з психологічною роботою протягом півтора року. Період розквіту антоксона в Україні довів ще і те, що в амбулаторних умовах він дуже непогано поєднується з вживанням наркотиків.
Схожі випадки відбувалися у світі і з метадоном — передозування наркотичних ліків фіксувалися досить часто, а крім того пацієнти нерідко змішували його з тим же героїном. Більше того, ходять наполегливі чутки, що пострадянський простір переживає метадонове лобі невипадково: фармацевтичні компанії, що виробляють замінники опіатів, за вже названими причинами починають втрачати ринок. Тому проводять активну роботу щодо залучення нових споживачів свого продукту.
В Україні це категорично заперечують. Кандидат медичних наук, керівник дослідницьких програм Всеукраїнської наркологічної асоціації Сергій Дворяк вважає, що це було би просто нелогічно. Вартість метадону настільки мізерна, що жодному виробництву, яке поважає себе, не спало б на думку підіймати через нього стільки шуму. За словами С. Дворяка, в Україні просто не хочуть погодитися з тим, що наркоманія — хвороба, яку потрібно лікувати. «Є ліки — метадон, які використовуються в усьому світі, є рекомендації ВООЗ та ЮНЕСКО стосовно їх використання. То чому ж наркозалежні в Україні мають бути їх позбавлені», — обурюється С. Дворяк. На його думку, це навіть дивно, оскільки у Національній програмі профілактики ВІД/СНІД йдеться про необхідність використання замінної терапії.
У МОЗ запевняють, що для ввезення метадону до України (як і будь-якої наркотичної речовини) необхідна ліцензія на право усіх видів діяльності, пов’язаних з обігом наркотичних засобів. Її потрібно узгодити з МВС, а крім того ще і затвердити з СБУ сертифікат на право ввезення в Україну наркотичних засобів. Останні ж розцінюють такі кроки як загрозу національній безпеці. Поки що метадон зареєстровано фармкомітетом як наркотичну речовину, але її застосування під час АРВ-терапії (лікування ВІД) — поза законом. Проте як і вживання у лікувальних і профілактичних цілях. За словами голови Комітету з питань контролю за обігом наркотичних речовин МОЗ України Олени Алексєєвої, щоб впровадити в Україні метадонові програми необхідне рішення уряду, обговорення з незалежними експертами, висновки етичного комітету, клінічні випробування. Коротше кажучи, на державному рівні до метадонових програм ще далеко.
Сьогодні в Україні, як і у Росії та Казахстані, існують лише пілотні проекти, ініційовані представництвом ООН.
«Було б злочином відмовитися від метадонових програм раз і назавжди — вважає Семен Глузман. — Але у той же час — також злочин відрізати ногу пацієнту, який вивихнув щиколотку. Починати потрібно з розробки реалістичної стратегії боротьби з наркоманією, з розвитку мережі реабілітаційних центрів, залучення до роботи колишніх наркозалежних. У іншому випадку метадонові програми стануть у країні тією технологією, завдяки якій зростання наркоманії тільки збільшуватиметься».
ДО РЕЧІ
Згідно з даними Всесвітньої доповіді ООН щодо наркотиків, 2003—2004 років 185 млн. осіб чи 4,7% населення Землі зловживали наркотиками. Найбільш уживані наркотики в світі — це марихуана (каннабіс) і синтетичні наркотики типу амфетаміну. Протягом останнього року марихуану мінімум один раз на рік куштували 150 млн. людей, а «синтетику» — близько 38 млн. мешканців Землі, з яких 8% віддали перевагу наркотикові екстазі. Разом із тим, як повідомляє Інтерфакс, у доповіді вперше за багато років відзначається «деяке поліпшення в світовій ситуації споживання наркотиків: за періодом інтенсивного зростання зловживання наркотиками за останні 50 років настав відносний спад у темпах їх поширення». Серед позитивних тенденцій, пов’язаних із виробництвом і вживанням наркотиків, експерти передусім виділяють різке зниження — майже втричі — споживання героїну, передусім у Західній Європі, а також у Росії. Експерти також відзначають зменшення на 30% починаючи з 1999 року виробництва коки. Разом із тим споживання кокаїну в світі в останні роки залишається на стабільному рівні.