Незрівнянний викривач добровільного «вірнопідданського» ідіотизму в усіх його різновидах та проявах (і в повсякденному житті, і в сфері політики). Віртуоз винищувального, нещадного сміху, котрим карав цей живучий, вічний ідіотизм холопів — навіть тоді, коли зовні все здавалось цілком благопристойним, солідним, гідним поваги. Один із найбільш знаних у світі письменників-сатириків ХХ століття. Все це — Ярослав Гашек. Українському читачеві, мабуть, відомо, що головне, геніальне своє творіння — сатиричний роман- епопею «Пригоди бравого вояка Швейка» видатний чеський митець розпочав у Києві ще 1917 року. Але Гашек багатогранний, його творча спадщина багатюща й далеко ще не повністю досліджена: зокрема, здобутки цього видатного письменника в такому винятково складному жанрі, як політична сатира, відомі значно меншою мірою у порівнянні зі знаменитим романом. А між тим читати політичні памфлети Гашека — справа воістину корисна і дуже повчальна. Спробуємо продемонструвати це на конкретних прикладах.
Спочатку нагадаємо, в яких «специфічних» умовах міцнів і розвивався талант майбутнього автора «Швейка». Австро-Угорська імперія, очолювана впродовж 68 років (!) «богом даним» монархом Францем-Йосипом I (1848—1916), була державою суперечливою і воістину дивовижною. Химерний конгломерат з десятків різних народів (значну частину з яких складали народи слов’янські — чехи, українці Галичини, поляки, словаки, хорвати, боснійці...), об’єднаних під скіпетром імператора у Відні, був чим завгодно, тільки не зразком вільного співжиття націй на засадах громадянського суспільства. Хоча, заради справедливості, варто відзначити, що, приміром, західні українці досягли в цій імперії значно більшої міри національних свобод, аніж українці в імперії Російській (принаймні в державі Габсбургів не заборонялась їхня мова...). Але найбільш важливим для нашої розмови є те, що політична еліта Австро-Угорської імперії надавала особливого, мало не виняткового значення зовнішньому вигляду, «пристойності» псевдодемократичного фасаду своєї держави, замінюючи проведення вкрай необхідних реформ розмовами про них. Це, зрештою, і погубило династію Габсбургів.
В політичному житті цієї імперії було більш ніж достатньо ідіотизму, коли на «чорне» необхідно було говорити «біле», абсолютно недієздатного й слабкого імператора (задля «престижу» держави!) «патріотична» преса називала «славетним і видатним» монархом, «отцем народів», а кишеньковий, абсолютно відірваний від проблем життя парламент у Відні (його верхня палата взагалі ніким не обиралась. а складалась з нащадків аристократичних родин, державні здібності яких геть не брались до уваги) — зразком демократії. Заміщення суті народовладдя порожньою його видимістю веде до лицемірства, самообману і — врешті — до трагікомічного ідіотизму. Гашек, людина з багатющим і різнобічним життєвим досвідом, чудово бачив це і показав у своїх творах.
Ще в ранньому фейлетоні «Передвиборчий виступ цигана Шаваню» 22-річний Гашек саркастично виводить на авансцену людину зі зразковою, «абсолютною незалежністю політичних переконань» — жебрака-цигана, головним джерелом доходів якого є регулярні (три рази на рік!) звіти місцевого депутата перед виборцями («Бо в такі дні ніхто, як ви самі розумієте. вдома не сидить, а це було на руку сім’ї цигана Шаваню: можна було дещо поцупити. щоправда, за напади красномовства депутата Шаваню потім доводилось розплачуватись відсидкою у в’язниці...»). Між іншим, оцей шанований депутат, який займав крісло у віденському парламенті вже 15 років, змушений був у фейлетоні Гашека зняти свою кандидатуру на нових виборах після того, як у день голосування натовп сільських циганчат-замазур вибіг до церковного майдану з несамовитим криком: «Хай живе наш депутат, благородний пан Капошфальві», «Хай живе наш отець і добродій»! Отакий «хеппі-енд» по-австрійськи (а по-українськи?)...
Взагалі, образи депутатів завжди колоритні у великого сатирика. Ось один з них, «обранець народу» на прізвище Глоац: він, в’їдливо пише Гашек, і в парламенті уважно стежив, «щоб його живіт не втрачав схожості із земною кулею, а яскрава смушка, звідки починалися штанці — з екватором»... Блискучим зразком діяльності народних слуг є описане Гашеком засідання віденьського парламенту з актуальним порядком денним: «дорожнеча товарів широкого споживання та заходи з її подолання». Саме про це йде мова в одному з шедеврів Гашека — фейлетоні «Засідання верхньої палати» (1911 р.).
Отож, тема засідання: дорожнеча товарів. Які ж пропозиції вносять депутати австрійського рейхсрату, які думки їх хвилюють? Депутат Катшалер (за сумісництвом — католицький кардинал) висловлює подив, чому таке нікому не потрібне питання взагалі внесено до порядку денного в той час, коли є справді суттєва проблема: закон проти новацій в католицькій церкві; такий закон негайно ж треба приймати! Граф фон Волькенштейн-Тройсбург заявляє: внесення питання про дорожнечу на розгляд парламенту є вкрай несвоєчасним, адже він, граф, переконався при купівлі перських килимів, що предмети розкошу зовсім не подорожчали; і взагалі його як депутата вкрай обурюють оці непрестанні скарги на дорожнечу!
Депутат Ян Стадницький заявляє, що в Парижі, де він живе п’ять місяців на рік, устриці навіть подешевшали; то про яку дорожнечу, власне, йдеться! Депутат аббат Корчіан вважає, що якщо дорожнеча і є, то в ній винні передовсім незаможні, які бажають усе отримувати безкоштовно. Депутат князь Монтенчово стверджує, що нинішня дорожнеча для радикальних елементів є лише приводом пограбувати. Порядна людина ніколи не скаржиться на те, що ціни на продовольство зростають, для неї не існує самого поняття дорожнечі — бо в кого не вистачає грошей, тому не слід їсти тричі на день! І, нарешті, депутат Марат, резюмуючи попередні виступи, сказав буквально таке: якщо люди не в змозі утримувати свої родини на зарплату, то це їх особиста справа, в яку уряд не буде втручатися, бо поважає громадянські свободи (Аплодисменти) . Найбільше вражають у фейлетоні Гашека оці аплодисменти... Парламент зняв питання про дорожнечу з порядку денного. Однак слід підкреслити, що Гашек, нещадно глузуючи над подібною пародією на парламент, зовсім не був противником парламентаризму як такого. Свавілля виконавчої влади було для нього такою ж мірою неприйнятним. «В уряду — влада, у депутатів — лише голосовий апарат» — така влучна формула міститься у фейлетоні «Про парламенти» (1907 р.). І далі — «глибокодумне» міркування, дуже характерне для Гашека: «Тільки ідіот міг би дозволити собі балотуватися в умовах, коли в нього менше свободи, ніж у виборця». А в чому ж полягає дійсний прогрес парламентаризму? — саркастично запитує сатирик й сам же відповідає: «А в тому, щоб, замість втручання у справи визначення державного устрою, депутати підготують покірне та ласкаве прохання до нашого славного уряду сприяти розвиткові свинарства!» .
Воістину яскрава сторінка політико-сатиричної діяльності Гашека перед Першою світовою війною — це створення ним (разом з кількома друзями: Йозефом Ладою, Йозефом Скружним, Едуардом Дробілеком та іншими) бутафорської «Партії поміркованого прогресу в межах закону» (1911 рік). «Програма» цієї партії, написана Гашеком — це блискуча сатира на боягузтво, псевдопатріотизм та безпринципність деяких тогочасних чеських ліберал-«патріотів», охоче апелюючих до понять «нація», «визволення», «чеська справа», але в реальності зосереджених лише на турботах навколо збереження свого майна. Ось деякі уривки з маніфесту цієї «партії».
1492 рік, пише Гашек — це винятково важлива віха на шляху всесвітнього прогресу, бо саме тоді найназменитіший чех, Колумб, відкрив Америку , і з того часу великий принцип «поміркований прогрес в межах закону» набув небаченого імпульсу. «Потім знадобилось — пише Гашек — лише винищити індіанців, ввести рабство, і так повсюдно впроваджувати прогрес, спокійно, не кваплячись, і в кінцевому підсумку ми бачимо, що декілька століть потому з’являється вже Едісон — винахідник фонографа та інших див». І далі «еволюціоніст» Гашек, пародіюючи псевдоліберальні фрази, пише: «Громадяни, чехи! Пам’ятаючи, що закон захищає будь-яку людину від насильства. ми віддали свою програму під крила закону, а оскільки всі закони у нас з плином часу зазнають змін, інакше кажучи, йдуть паралельно з поміркованим прогресом, ми внесли оцей поміркований прогрес до своєї програми. Тому що є просто немислимим, щоб немовля якимось насильницьким чином відразу подорослішало; це може статися лише шляхом природного розвитку. день за днем, рік за роком». Автор, зразковий «тверезомислячий» ліберал (маска Гашека!), продовжує: «Чеський народе! Перше ніж ти потрапив під владу Габсбургів, мали родитися Пшемисловичі, Ягеллони, Люксембурги (назви династій, що правили в Чехії у X—XVI ст., — І.С. ) — і лише століття потому ти опинився під благодійною владою Габсбургів. Так і міст Святоплука Чеха в Празі (відомий чеський письменник ХIХ ст.,— І.С. ) — його теж не за одну ніч побудували: спочатку мав народитися Святоплук Чех, уславитись, померти, потім провели благоустрій і лише після цього збудували міст Святоплука Чеха. Хіба це не є кращим доказом священості поміркованого прогресу в межах закону? І хіба не наша партія, таким чином, єдина, яка може дійсно виконати найважливіші передвиборчі гасла: «Тільки ми захистимо вас від землетрусу в Мексиці!» та «Кожному виборцеві — кишеньковий акваріум із золотою рибкою». Додамо лише, що на виборах в парламент партія Гашека отримала в 1911 році 38 голосів і сам сатирик оголосив це «колосальною моральною перемогою»...
Фейлетони і памфлети Ярослава Гашека будуть вічно актуальними, поки на землі пишно квітнуть політична демагогія, шахрайство і цинізм. Бо великий чех наділяє кожного читача здатністю називати політичні події, явища і постаті своїми справжніми іменами: банкрутство — банкрутством, дурість (хай амбіційну) — дурістю, а брехню — брехнею. Чудово сказав про творця «Швейка» інший славетний чеський сатирик, Карел Чапек: «Мені здається, що гумор — це не якийсь додаток до головного, а, навпаки, це, мабуть. справжнє бачення світу. Гашек володів гумором, Гашек був людиною, яка бачила світ, а багато хто про цей світ лише пишуть».
