120 діб залишилось до дня виборів президента України. Процедура висування кандидатів на найвищий державний пост розпочнеться 4 липня 2004 року, тобто післязавтра. Згодом учасники політичних баталій заполонять своїми передвиборними програмами, обіцянками й політичними дуелями значну частину телевізійного ефіру.
«ЧИМ «ЗАГРОЖУЄ» УКРАЇНСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ГЛЯДАЧЕВІ ПІД ЧАС ПЕРЕДВИБОРНОЇ КАМПАНІЇ? ЯКИМ ПОВИНЕН БУТИ ОПТИМАЛЬНИЙ ФОРМАТ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ПЕРЕДАЧ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ПЕРЕДВИБОРНОЮ АГІТАЦІЄЮ?» Над такими запитаннями «День» запропонував поміркувати експертам.
Наталія ЛАВРИНЕНКО, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України:
— Думаю, на глядача чекає велика кількість нецікавих передач у діалоговому режимі з телеведучим, який ставить кандидату нецікаві «беззубі» запитання. Оскільки майже всі канали працюють на легітимацію нинішньої влади, то новинні програми говоритимуть про одних і тих самих людей. Це викликає жаль, оскільки відчувається великий брак інформації про інших кандидатів.
Добре зарекомендували себе діалоги кандидатів один з одним. Найцікавішими, на мій погляд, вдаються ті передачі, де підібрано кандидатів-опозиціонерів. Тоді це справді гостро і цікаво. А коли кандидат із телеведучим просто розмовляють — це малоінформативно та нецікаво. Жанр і форму передачі в ідеалі повинні визначатиcя з огляду на інтереси глядача, тобто потенційного виборця. Системно-логічні докази переваг кандидатів уже не працюють. Жодним офіційним державним структурам народ уже давно не довіряє. Тому ставку треба робити на враження, яке справляє кандидат на виборця. Фахівці вважають, що вся ця виборча кампанія повинна працювати на імідж кандидата. Московське ТБ у цьому розумінні працює дуже професійно. Можна звернути увагу, що новий російський кабінет міністрів навіть підібраний «за екстер’єром»: дуже стрункі, динамічні, підтягнуті, молоді на вигляд люди. А багатьом із наших потенційних кандидатів у президенти ще треба попрацювати як на зовнішній імідж, так і — ще більше, — на змістовний. Спочатку треба причесатися, схуднути і не бути такими пихато-самовпевненими. Один із найкраще працюючих механізмів агітації — кліпи, рекламні ролики. До речі, вони не так дорого коштують. За кілька тисяч гривень можна зробити досить пристойний рекламний ролик. Це повинні робити політологи з хорошою інтуїцією, які знають умови нашої соціальної реальності, а не рекламісти. Тільки в цьому випадку можна зробити хороший продукт, який працюватиме на позитив, а не викличе реакцію відторгнення у виборців. Ще дуже бажані документальні фільми про кандидатів. Як показали соціологічні опитування — виборці хочуть довіряти кандидату. Тому й обирають людину за суто людськими якостями. І кліпи, і фільми повинні показати людяну людину, її особистісні якості та її громадянську позицію, її інтерес до соціальних проблем, проблем сім’ї, дітей. Дебати стосовно політичних баталій будуть малоцікаві для глядача. До речі, ті ж опитування показали, що громадяни не знають і не хочуть знати про програми різних партій, адже вони всі дуже одноликі. Люди хочуть орієнтуватися на особистості (бажано харизматичні), які занепокоєні соціальними проблемами виживання нашого суспільства.
Олександр ВИШНЯК, заступник директора соціологічної служби Національного інституту стратегічних досліджень:
— Регламент «поведінки» державного ТБ під час передвиборної кампанії описаний у Законі «Про вибори Президента України». Що стосується приватних телеканалів, то про це в Законі чітко не сказано, що, в принципі, недивно, оскільки приватні телекомпанії можуть займати будь-яку позицію — окрім тієї, яка пов’язана з наклепом та іншими моментами, що стосуються порушень загального законодавства.
Ще до офіційного старту передвиборної агітації спостерігаю досить велику кількість піару на користь різних кандидатів. Безумовно, під час передвиборної агітації політичної реклами додасться. Принаймні, на двох-трьох провідних каналах вона буде явно на користь одного кандидата.
А що стосується інформаційних програм, то вони мають бути безпосередньо інформаційними програмами, а не політичним піаром. А кращою формою самих передвиборних програм вважаю телевізійні дебати, але не в тому форматі, в якому вони відбувалися завжди. У всіх країнах світу, починаючи зі США, в дебатах завжди брали участь більше двох кандидатів. У Франції беруть участь два-три, у Німеччині — три-чотири. Причому беруть участь тільки ті, хто має високий рейтинг популярності, а не ті, хто лише створює шум і відволікає від дебатів кандидатів, які реально борються за владу. Я вважаю, що й у нас найоптимальнішою формою є дебати трьох-чотирьох основних кандидатів.
Михайло ВЕЙСБЕРГ, президент Української асоціації періодичної преси:
— Чим нам загрожує телебачення, я відчув ще до початку передвиборної кампанії. Наприклад, випадково побачивши по телевізору репортаж про демонстрацію УНА-УНСО з яскравим підкресленням, що, мовляв, «ми за Ющенка, він наш, український…» і в такому дусі. При цьому я спіймав себе на тому, що в голові залишилося: «От які люди за Ющенка…» Телебачення дуже сильно впливає на підсвідомість. Навіть якщо ти розумієш, що тобою маніпулюють, однаково інформація затримується в голові. Тому можна поспівчувати тим людям, які намагатимуться з телепередач скласти свою власну картину та визначитися зі своїми політичними уподобаннями. Їм буде непросто це зробити.
Пригадується досвід минулих парламентських виборів, коли навіть діти зрозуміли, хто «хороший», а хто «поганий». А результати виборів були прямо протилежними. Послухай, що говорить телевізор, і роби навпаки. Чи буде такий самий ефект на цих виборах — незрозуміло. Тим більше, телевізійні маніпулятори тільки вчаться, і цього разу, думаю, вони діятимуть винахідливіше.
Добре було б, якби журналістика під час передвиборної агітації не була пов’язана з прізвищами. Бажано почути роздуми на теми: якою ми бачимо Україну, якого майбутнього ми для неї хочемо тощо.
Віктор ПОНЕДІЛКО, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення:
— Наше телебачення, навіть запланувавши таку чудову річ, як дискусії чи круглі столи у формі дебатів, не буде спроможне її зреалізувати. В дебатах протягом усього часу, поки триватимуть передвиборчі перегони, може виступати лише парна кількість кандидатів. Якщо ж хтось раптом зняв свою кандидатуру, дебати вже проводити не можна. За Законом України «Про вибори», кожний кандидат має право на участь у дебатах лише один раз.
Виходячи з цього, за всі 85 діб, протягом яких повинні проходити дебати, буде дуже складно зберігати парну кількість учасників, тому це ставить під сумнів появу дебатів на телеекранах. Натомість, можливо, буде «дірка» в ефірі із надписом, мовляв, тут мусили б бути дебати, яких тепер не буде. Законодавець загнав ситуацію в глухий кут, з якого важко виходити.
Все інше, що стосується висвітлення передвиборної кампанії на телебаченні, думаю, буде проходити більш-менш цивілізовано, окрім традиційних нападок так званих «супутніх фірм», ефективність чиєї діяльності на користь тих чи інших кандидатів досить сумнівна.
Олексій ГАРАНЬ, професор політології, директор Школи політичної аналітики при НаУКМА:
— Насамперед, гадаю, що телебачення загрожує деяким викривленням подій і пропагандистською кампанією по дискредитації кандидатів. Один з найяскравіших прикладів — телевізійна передача «Проте».
Зрозуміло, що представникам різних політичних угруповань слід надати рівний доступ до ТБ для викладу своїх ідей. Насамперед, це стосується Першого національного каналу. Адже саме УТ-1 мусить відбивати погляди представників різних політичних сил. Щодо форми, в якій це може здійснюватися, слід шукати різні варіанти. Це можуть бути дебати. Але при цьому дуже важливо забезпечити об’єктивність ведучого. Цього ми зазвичай в різних політичних програмах, на жаль, не маємо.
Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук:
— ТБ нерідко використовується як політтехнологічний засіб, і це жахливо, оскільки йдеться про маніпулювання свідомістю громадян. Такі програми, як «Проте», працюють на дебілізацію суспільства. На щастя, досвід виборчої кампанії 2002 року показав, що великий відсоток глядачів виробив імунітет до брехні. Мені особисто жаль тих журналістів, які колись були непоганими аналітиками, а з часом перетворилися в обслугу певних політичних партій, або ж владних структур. Все в таких випадках відомо наперед: такий-то на такому-то каналі, про що б не йшлося, буде «топити» (чи, навпаки підносити до небес) політика Ікс... Це нудно, інколи бридко. Добре, що два місяці виборної кампанії припадають на літо — менше людей «заразиться» тим телепродуктом, який їм пропонуватимуть з різних каналів.
Добре було б, якби виборці могли отримувати достатньо інформації про позиції ВСІХ учасників перегонів; якби принцип рівних можливостей доступу до ЗМІ був дотриманий і стосовно «єдиного кандидата» від влади, і стосовно опозиційних кандидатів. Хотілося б чути й читати фахові коментарі політологів, бути свідками дебатів опонентів у теле- та радіостудіях. Та й глас «вопіющого» народу мав би бути почутий також! Але знаючи нашу тяжку реальність зі свободою слова, я мало вірю в те, що все буде саме так. Якщо в Кіровограді в день приїзду Віктора Ющенка терміново починають ремонтувати головну міську площу (в День Конституції!), перекривають доступ цього політика до радіо, то хіба це не є політичним і моральним «пітекантропізмом»? Не кажу вже про мукачівський синдром... Залишається сподіватися, що всі розуміють все...
Іван МАЩЕНКО, експерт з питань телебачення і радіомовлення:
— В Законі «Про вибори Президента України» допущено цілу купу ляпів, які ведуть до того, що ТБ і радіо виявляться в досить піковій ситуації. Закон уже в дії, а залишається дуже багато питань.
Цього року вперше було введено норму про дебати. Зрозуміло, що за рахунок державного бюджету на державному каналі вони відбудуться. Щоправда, за однієї умови: якщо обидва кандидати захочуть брати участь.
Дебати — це не наше українське відкриття. До речі, в історії відомі факти, коли, наприклад, Маргарет Тетчер відмовилася брати участь у дебатах на англійському ТБ. Просто не з’явилась. Та ж сама ситуація колись повторилась і на російському ТБ. Це ще питання: чи захочуть всі кандидати брати участь у дебатах на державний телеканалах? А комерційним телевізійним ЗМІ проводити дебати необов’язково. Можуть дебатувати вибірково: когось із кандидатів запросити, а когось — ні.
Форма агітації може бути різна. Одному кандидату більше вдається прямий виступ, другому — дискусія, спір, третьому — якийсь кліп чи відеофільм, четвертий може використовувати щось на кшталт телемостів. Невиключно, що знову вигулькне «Вуличне телебачення». Все залежить від штабу кожного кандидата, від його творчого потенціалу і здібностей, якщо хочете. Слід все-таки шукати шлях до душі виборця, а не просто «вещать». Менш за все буде популярною, думаю, форма прямого виступу кандидата, наприклад — 30 хвилин в ефірі Національного каналу. Я плекаю надію, що така форма виступу буде взагалі відсутньою, тому що мухи подохнуть біля екрану, хоч що б кандидати там говорили. Я вже зараз знаю, що деякі майбутні кандидати замовляють відеофільми про діяльність партій, які вони очолюють. Хоча йдеться про кандидата на президентський пост, але все-таки вони в основному всі будуть опиратися на партії. Наприклад, буде 10 кандидатів, а Президентом стане один. Дев’ять інших будуть робити, головним чином, «задел», як кажуть, на вибори 2006-го року. Це буде, так би мовити, «перший тур» наступних парламентських виборів, де партії мають засвітитись — особливо ті, які зараз не представлені в парламенті.
