Політична ситуація в Литві, на перший погляд, повернулася на круги своя. На початку минулого року тогочасний президент Валдас Адамкус несподівано програв вибори Роландасу Паксасу — багато прибічників Адамкуса були настільки переконані в перемозі чинного президента, що просто не прийшли голосувати. Одразу ж після початку «Паксасгейту» практично ніхто не сумнівався в шансах Адамкуса знову повернутися до президентського палацу. Очікування прибічників патріарха литовської політики виправдалися — президент, який привів свою країну до Європейського Союзу і НАТО, знову став бiля її керма. Але як змінився політичний ландшафт Литви за минулі півтора року? Чи принесе повернення Адамкуса стабільність у балтійську республіку, що пережила серйозні політичні потрясіння?
ФІНАЛІСТИ
У другому турі президентських виборів, який відбувся цієї неділі, Валдас Адамкус змагався з депутатом Сейму, першим прем’єром пострадянської Литви Казимерою Прунскене і переміг із невеликим відривом — за нього проголосували 52,2% виборців, за Прунскене — 47,8%. Нагадаємо, активний представник литовської діаспори у США Валдас Адамкус зробив блискучу кар’єру в сфері охорони навколишнього середовища, також виконував роботу перекладача для американської військової розвідки (що стало підставою для нападок на нього критиків із Росії, але не литовських опонентів. Головні претензії до Адамкуса в Литві пов’язані з передачею американській компанії Williams Мажейкяйського нафтокомплексу). З 1970-х років допомагав своїй малій батьківщині, з відновленням незалежності Литви почав брати участь у її політичному житті. Вперше виграв вибори у нинішнього виконуючого обов’язки президента Литви Артураса Паулаускаса з мінімальним відривом у кілька десятих відсотка голосів.
Головний редактор відділу політичних новин агентства BNS Аудрюс МАТОНІС не вважає проблемою традиційну для Адамкуса незначну перевагу на виборах. За його словами, «про розкол литовського суспільства почали говорити після перемоги Паксаса». «Нині ж одним із завдань, поставлених виборцями перед Адамкусом, є відновлення суспільного миру», — сказав пан Матоніс кореспонденту «Дня». І новообраний президент, і лідер Союзу Селянської партії та Партії нової демократії Казимера Прунскене мають свій традиційний електорат. За словами Аудрюса Матоніса, прибічники останньої — переважно жителі сіл або маленьких містечок, які заробляють менше й мають гіршу освіту, ніж прибічники Адамкуса — жителі великих міст. На думку литовських експертів, ключову роль на виборах зіграв «чинник зовнішньополітичних цінностей». «Формально обидва кандидати не мали наміру ламати домовленості, що зв’язують Литву з ЄС та НАТО. Але Прунскене більшою мірою представляла верстви, які тяжіють до Росії», — каже політолог Лаурас БЕЛІНІС, доцент Інституту міжнародних відносин і політичних наук Вільнюського університету . Очевидно, не на користь «янтарнiй леді» пішло й відродження напередодні виборів скандалу з обвинуваченнями її у співпраці з КДБ.
Імідж суперниці Валдаса Адамкуса (до речі, її вихід у другий тур за результатами опитувань громадської думки здавався малоймовірним) також був тісно пов’язаний з екс-президентом Паксасом. Свого часу Казимера Прунскене не підтримала імпічмент президенту, під час передвиборної кампанії обіцяла потурбуватися про скасування нещодавніх поправок до законодавства Литви, які позбавили Паксаса можливості повернутися до великої політики. «Литовський Чкалов» закликав своїх прибічників підтримати «янтарну леді». Однак, на думку Аудрюса Матоніса, «екс-президент знову переоцінив себе. Він з’явився у Прунскене з букетом яскраво-червоних троянд у розпал підрахунку голосів і був практично впевнений у її перемозі — завдяки йому. Важко сказати, яким був би результат Прунскене без підтримки Паксаса, але вона все ж таки програла». «Союз із Прунскене був вигіднішим для Паксаса, ніж для неї. Його Ліберально- демократична партія зазнала нищівної поразки на виборах до Європарламенту, її популярність драматично впала, і екс- президенту тепер треба асоціюватися із кимсь впливовим, треба показати, що на його думку хтось зважає», — каже Аудрюс Матоніс. Прунскене ж, за його словами, вчинила б нерозумно, якби не постаралася залучити на свій бік виборців Паксаса.
Очевидно, що у Прунскене, яка останнє десятиріччя була помітною, але не ключовою фігурою литовської політичної сцени, з’явився серйозний шанс залишитися в перших рядах державної системи. 13 червня вона виграла місце в Європарламенті, але, паралельно беручи участь у президентських виборах, поступилася кріслом колезі зі свого партійного списку. «За Прунскене все ще залишається місце в Сеймі, і я практично впевнений, що воно гарантоване їй і після парламентських виборів восени цього року. Якщо ж її партія увійде до правлячої коаліції, можливо, Прунскене претендуватиме й на посаду в уряді», — каже Аудрюс Матоніс.
ПОПУЛІЗМ Й «АДМІНРЕСУРС»
Тим часом на передовій литовської політики з’явилася людина, яка вельми відрізняється від Адамкуса й Прунскене — створена менше року тому Робітнича партія Віктора Успаських набрала найбільшу кількість голосів на виборах до Європарламенту (30%). При цьому голосування 13 червня вважають «генеральною репетицією» осінніх виборів до Сейму, — якщо до цього не станеться нічого несподіваного, наприклад, якщо правоохоронні органи не відкопають серйозний компромат на лідера «робітників», зазначають литовські оглядачі. Олiгарх Віктор Успаських приїхав до Вільнюса з Росії напередодні проголошення незалежності Литви (тому, згідно з чинним законодавством, не може балотуватися у президенти, але всіляко показує, що прийшов у політику всерйоз і надовго). Під час президентської кампанії 1997 року входив до оточення Артураса Паулаускаса, який тоді програв. Сьогодні Успаських часто ставлять в один ряд із Паксасом — як політиків-популістів. Лідер Робітничої партії постійно заявляє, що його дітище не має чіткої політичної ідеології, він активно виступав з ідеєю перевести парламентські вибори виключно на мажоритарну систему. «Литовці завжди дуже раді вірити комусь новому, — пояснює феномен Успаських Аудрюс Матоніс. — Вони традиційно ненавидять політичні партії. Литовці переконані, що консерватори, колишні комуністи, усі без винятку, хто вже був при владі — злодії. Робітнича партія при владі ще не була. До того ж її лідер — симпатичний мільйонер, якому ніби й красти нічого — він і так багатий. Але вважаю, що популярність «робітників» буде такою самою нетривалою, як і сама ця партія. Вона буде при владi рік або два, і від нинішньої унікальної популярності залишаться лише спогади». Лаурас Белініс вважає, що тепер основна конкуренція в литовській політиці розгорнеться між партіями Успаських та Прунскене, оскільки вони спираються на одну верству виборців.
Поки що у Вільнюсі вистачає несподіванок і без безпосередньої участі колоритної фігури Віктора Успаських. Напередодні другого туру президентських виборів Служба спецрозслідувань здійснила операцію з виїмки бухгалтерських документів у штаб-квартирах провідних політичних партій. Керівник спецслужби Валентинас Юнокас одразу ж заявив журналістам, що операція ніяк не пов’язана з передвиборною кампанією, а відбувається в рамках досудового розслідування такої собі кримінальної справи, порушеної рік тому. Тим часом у Литві Юнокаса традиційно вважають фігурою, близькою до екс-президента Паксаса, і багато хто переконаний, що рейди провели не без відома останнього. «Зараз дуже важко робити висновки про те, наскільки таке використання адмінресурсу вплинуло на рішення виборців. Очевидним є одне — воно згуртувало як електорат Прунскене, так і електорат Адамкуса», — переконаний Лаурас Белініс.
Зробив сюрприз і мер Вільнюса Артурас Зуокас, відомий своїми симпатіями до Адамкуса. Незадовго до другого туру він «втік» із Литви, заявивши, що побоюється арешту. Щоправда, через лічені години повернувся назад. «Поспішні дії Зуокаса багато оглядачів вважають політичним самогубством, — каже Аудрюс Матоніс. — Він фактично визнав, що в чомусь винен. Формально проти нього немає жодних санкцій, він може їхати куди хоче й коли хоче. Служба Юнокаса сказала, що й не мала наміру переслідувати мера. Отже всі чекають від нього пояснень».
ЗАВДАННЯ МОДЕРАТОРА
На відміну від очікуваних iз боку деяких литовських політиків сюрпризів, курс президента Адамкуса обіцяє бути прогнозованим і стати логічним продовженням його першого терміну. Конституція Литви надає президенту більше повноважень у зовнішній політиці, ніж у внутрішній. «З іншого боку, знаючи, що через недостатню увагу до внутрішніх проблем він програв минулі вибори, Адамкус неодноразово повторює, що набагато більше уваги приділятиме щоденним проблемам простого народу, — розповідає Аудрюс Матоніс. — Чи вдасться йому це, я не знаю, але якщо він демонструватиме свою стурбованість тими або іншими негативними явищами в соціальній сфері, у сфері правопорядку, то отримає шанс зберегти й навіть збільшити свою популярність».
Лаурас Белініс переконаний, що Литву чекає гаряча осінь. Але й після виборів до Сейму країні не гарантований спокій, «оскільки вона знаходиться на межі двох структур — ЄС і СНД». «Наш східний сусід — Росія —дуже часто наповнює політичним змістом економічні аргументи. Всі проблеми у відносинах між Вільнюсом і Москвою залишилися. Щоправда, наша належність до ЄС і НАТО дозволяє вести діалог із позиції держави — члена великих і впливових об’єднань. Отже Литва готова виконувати роботу своєрідного модератора в діалозі між ЄС та СНД», — каже Лаурас Белініс.
Литовські аналітики переконані, що спадкоємність політики Вільнюса відносно України збережеться. Підтримку нашій державі як потенційному кандидату на приєднання до ЄС і НАТО висловлювали і президент Адамкус, і президент Паксас, і виконуючий обов’язки президента Паулаускас. Інша річ, що така підтримка спрацює лише в разі прийняття Україною литовського досвіду спадкоємності зовнішньополітичного курсу й непорушності демократичних інститутів.
