У нас в усі часи була хороша архітектурна школа, але таке поняття як дизайн інтер’єру ще років тринадцять тому офіційно було відсутнє. Колись не було журналів, присвячених мистецтву створення інтер’єрів, можливості виїжджати з країни та вчитися на західних прикладах. Проте вже в перші роки існування відкритого Всеукраїнського конкурсу «ІНТЕР’YEAR» (а цього року заходу виповнилося поважних п’ять років) стало зрозуміло, що оригінальний, яскравий дизайн житлових приміщень і «начинки» громадських будівель в Україні зустрічається. Набагато, до речі, оригінальніший та яскравіший, ніж дизайн так званої великої архітектури, з яким, як вважають експерти, в країні досі не склалося. Таку думку озвучила головний редактор журналу «Архітектура та престиж», директор Всеукраїнського благодійницького фонду «Інтер’єр: третє тисячоліття» Олена Олійник, яка заснувала разом із корпорацією «DIO» та торговим домом «Кармен» цей конкурс. Мета цього архітектурного змагання: пропаганда мистецтва створення інтер’єра, підтримка нових талановитих авторів, підвищення в суспільній свідомості престижу професії архітектора. Всіх переможців і володаря «Гран- прі», яких визначало міжнародне журі, чекала поїздка до лондонського технологічного центру McLaren та загальний призовий фонд у розмірі 75 тисяч гривень.
Із «Гран-прі» цього року, щоправда, не склалося: судді одноголосно вирішили його не присуджувати. Середній рівень конкурсних проектів, каже О. Олійник, — помітно зріс, проте блискучу роботу серед представлених інтер’єрів (150 конкурсних робіт із 12 областей України у таких номінаціях: житлові приміщення, інтер’єри громадських й адміністративних будівель, а також торгових приміщень і підприємств громадського харчування) «виявити» так і не змогли. Якщо судити про стильові напрями, то експерти відзначили поступовий відхід від мінімалізму і — чому щиро порадувалися, — тенденції «вирішувати» маленькі за площею квартири: все-таки, саме в тому, щоб із допомогою «підручних засобів» візуально розширювати невеликі об’єми — основа основ професіоналізму. Хоча... «Дивно та сумно, що мало в створюваних інтер’єрах етнографії та традицій. Звичайно ж, ідеться не про тотальну «шароварщину», а про використання традиційних елементів як упізнаваних символів, котрі, наприклад, чудово можуть поєднуватися з певними постмодерністськими ідеями. Чи багато архітекторів замало інформовані про багатство власної культури (на відміну, припустімо, від деяких дизайнерів одягу, які приділяють увагу українській етниці. — Авт. ), чи поки що не вміють це формалізувати...» На тлі тенденцій до загальної універсалізації та такого собі знеособлення — один і той же інтер’єр може бути доречним як у Парижі чи Лондоні, так і в Києві — національний колорит завжди буде в безперечному виграші, запевняє експерт.
Із вітчизняними архітекторами та фірмами-постачальниками аксесуарів для дизайну все більш-менш ясно: діагноз — «швидше живий, ніж мертвий»; злегка, щоправда, відстаємо від тієї ж Москви, куди інформація про свіжі тенденції, нові матеріали тощо через зрозумілі причини доходить швидше. Зате, вважають фахівці, український стиль спокійніший і ближчий до європейського: у північних сусідів нерідко віддають перевагу легкій крикливості чи навіть «імперськості». Є, щоправда, і зовсім протилежні думки: як вважає архітектор Вадим Заплатников, у Москві пережовують ті ідеї, які народилися на Заході, у нас — те, що пережували в Москві...
А що вітчизняний споживач? Подейкують, став, нарешті, частіше орієнтуватися на формулу «кожною справою повинен займатися професіонал». Тому, насамперед, що підвищив рівень свого добробуту, а також поїздив світом, почитав, цікавиться відповідними виставками, яких, благо, не так мало останнім часом. Хоч як би банально це звучало, але найкращий інтер’єр усе-таки тоді, коли замовник висловлює свої думки та побажання, а опісля — не заважає, користуючись правилом «хто платить гроші...», архітектору їх втілювати. До речі, про гроші: демонструвати багатство з допомогою інтер’єра — вже давно не в моді. Еклектика від еклектики, як відомо, різниться...
