«Роздуми на зразок туди я інтегруватися поки не можу, а туди не хочу можуть завдати Україні в перспективі суттєвих економічних втрат... Потреба інтегруватися стоїть сьогодні як ніколи гостро і не тільки перед Україною. Причина в тому, що сама глобалістика дала імпульс ефекту масштабу. Тільки те, що є масштабним, матиме право на життя», — вважає Юрій Пахомов
Минулого майже два місяці після останньої хвилі розширення Євросоюзу. Говорити про певні наслідки для України, або й навіть для її спритніших сусідiв, які вже є членами європейської сім’ї, ще зарано. Однак останнім часом лише активізувалися «євродискусії». У країнах, які не так давно отримали членство в ЄС, обговорюють питання, пов’язані з правами в інституціях Союзу, в Україні не припиняють вести розмови про майбутній формат співпраці з Брюсселем.
Оскільки членство України в ЄС називають перспективою довгостроковою, то найбільш актуальним на сьогодні видається пошук оптимальної моделі відносин із ЄС у ближчому часі. Такою була одна з тез учасників конференції «Інтеграційні процеси та Україна», яка відбулася минулого тижня. Під час обговорення лунали найрізноманітніші пропозиції. Так, на думку директора Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Юрія Пахомова, виходом для України може стати «єдиний економічний простір між Євросоюзом та Росією». Ця теза випливає з міркувань, що, аби на рівних конкурувати зі Сполученими Штатами, ЄС зацікавлений у співпраці з Росією. А тому, домовившись зі східним сусідом, Україна може підійти до Євросоюзу, так би мовити, через чорний вхід. Однак в такому разі існує небезпека, що, перебуваючи між двома сильними сусідами — ЄС та Росією, Україна може збитися з чіткого інтеграційного курсу. Унікальність нинішньої географічної ситуації відзначив заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Власюк: «Ситуація наразі кардинально змінилася. Україна має єдиний кордон з Європейським Союзом — вона вперше за свою історію межує з могутнішим за Росію сусідом». Окрім пропозиції Юрія Пахомова, говорилося про такі можливості співпраці з ЄС, як «асоційоване членство» та дещо нове поняття «привілейоване сусідство», внаслідок якого Україна змогла б користуватися чотирма основними свободами в ЄС — свобода пересування людей, капіталу, товарів та робочої сили (що, до речі, передбачено брюссельською концепцією «Ширша Європа»). Однак, як відзначив професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Антон Філіпенко, для досягнення будь-якої форми співпраці з Євросоюзом Україні треба провести низку якісних змін. Проте він вказав і на чимало позитивних тенденцій європейського курсу держави: «Якщо ми братимемо до уваги маастрихтські критерії, то Україна не виглядає відсталою державою». Згадані критерії включають такі економічні показники, як відсоткову ставку національного банку, бюджетне сальдо, інфляцію, суму державного боргу. «За багатьма показниками Україна має досить пристойний вигляд», — сказав професор. До речі, цю тезу підкріпив у своїй промові пан Власюк, вказавши, що причини, за якими інтеграційний процес України довгий час проходив досить мляво, є економічними. Очевидно, що за багатьма показниками темпи розвитку України є досить високі, хоч надолужувати та наздоганяти треба ще дійсно багато. Однак, на думку експерта, «ми не можемо дозволити собі на даний момент темпи економічного зростання, притаманні Євросоюзу, оскільки наші є у 4 — 5 разів вищими». Говорячи про модель інтеграції України, професор Антон Філіпенко назвав її науковим поняттям «бігравітаційна». За його словами, «це золота середина, розвиток дружніх відносин та співпраця не тільки в одному напрямі. Таким чином, ми не повторюватимемо інтеграційного шляху колишніх членів-кандидатів до ЄС».
Пасткою назвав Юрій Пахомов нинішній пошук України правильного формату співпраці зі своїми сусідами. Він вважає, що роздуми на зразок «туди я інтегруватися поки не можу, а туди не хочу» можуть завдати Україні в перспективі суттєвих економічних втрат. Гостру потребу не послаблювати свої інтеграційні бажання науковець пояснив тим, що світ стрімко розвивається і «через десяток років ЄС перетвориться на невеличку організацію, затиснену між іншими об’єднаннями-гігантами, як, приміром, дві об’єднані Америки або Японія з Китаєм». «Тому, — вважає пан Пахомов, — потреба інтегруватися стоїть сьогодні як ніколи гостро і не тільки перед Україною. Причина в тому, що сама глобалістика дала імпульс ефекту масштабу. Тільки те, що є масштабним, матиме право на життя. Адже великі транснаціональні компанії дві третини своїх прибутків отримують з процесів поглинання та злиття. І вже скоро такі компанії не цікавитимуться країнами з населенням менше нiж 300 мільйонів чоловік».
Однак обговорення не обмежилося лише питаннями віддаленого майбутнього. Учасники також приділили увагу «короткостроковим» наслідкам географічного зближення України і ЄС. Так, Антон Філіпенко, пославшись на МЗС, оцінив можливі економічні втрати від розширення Союзу в найближчі два роки в 250 — 300 мільйонів доларiв. Подібний економічний ризик, за словами Олександра Власюка, має стати стимулом для активізації інтеграційних процесів, а також задля того, щоб в найближчому майбутньому отримати статус країни з ринковою економікою. Проте розширення ЄС принесло й певні позитиви. Приміром, професор Філіпенко зазначив, що українським бізнесменам віднині стане набагато легше співпрацювати з новими членами ЄС, оскільки ці 10 держав мають однакові правила проведення фінансових операцій. Цю однорідність спричинило як членство в Євросоюзі, так і членство всієї «десятки» в Світовій організації торгівлі. Як сказав Філіпенко, ще п’ять років тому торговельно-економічні правила сьогоднішніх членів ЄС були настільки строкатими, що українцям легше було вести діалог з країнами Африки, аніж зі своїми близькими сусідами.
Дискусії тривають, проте в одному учасники були однозначнi: для успішної реалізації української євроінтеграції необхідна воля та зацікавленість самого українського населення. На думку посла з особливих доручень МЗС Віталія Єхна, тільки таким чином можна розраховувати на суттєві досягнення. Так само треба стерегтися «втоми від політики» та розчарувань, які зараз певною мірою проявляються в Польщі. Коли українські громадяни розумітимуть, що діється, і не ставитимуться до цього з байдужістю, тоді можна буде сподіватися, що «середина» в інтеграційних процесах, яку прагне віднайти Україна, стане золотою...
