Результати даного соціологічного дослідження стали ще одним свідченням парадоксальності масової свідомості. Попри те, що близько двох третин респондентів хотіли б бачити майбутнім главою своєї держави «другого Путіна», довіряють українці, судячи, знову ж таки, із підсумків соціологічних опитувань, дещо іншим політиках. Принаймні, обидва лідери вітчизняних «кандидатських» рейтингів явно відрізняються від російського президента — як за своїми біографічними даними, так і за особистісними якостями. Причому, як показує досвід, немає жодної гарантії того, що, якби на горизонті наших виборців і виник «український Путін», вони б його підтримали, — прецедент уже був... І все ж, завдяки чому лідер сусідньої держави зумів завоювати симпатії українців? Продовжуючи з’ясовувати, який президент потрібен Україні, «День» звернувся з цим запитанням до народних депутатів України. Йшлося й про те, чи можлива в переддень виборів-2004 поява «українського Путіна».
Тамара ПРОШКУРАТОВА, СДПУ(О):
— Президент не зобов’язаний думати про те, як би всім сподобатися, це не основна його робота. Нам потрібен президент не російського і навіть не європейського, а саме українського зразка. Він повинен слугувати еталоном проєвропейської спрямованості та мислення й, одночасно, взаємовигідного партнерства з Росією, але бути насамперед українцем. Я не знаю, хто з кандидатів яку роль відіграватиме, але переможе той, хто обере образ українського президента.
Микола ТОМЕНКО, фракція «Наша Україна»
— Тенденція до ідеалізації керівників сусідніх країн характерна не лише для України. Чужі політики завжди з’являються у вигіднішому світлі, ніж свої, рідні. Сьогодні нам хочеться, щоб усі позитивні зміни, що відбулися в Росії, сталися й у нас. Люди прагнуть перемоги над корупцією, встановлення однакових правил гри, вирішення основних соціальних проблем. Майбутній президент України повинен чуйно реагувати на виклики часу. Тоді його політика буде ефективною, а сам він — запитаним. Саме в цьому секрет путінської популярності: він завжди знає, чого від нього чекають. Це вольова, рішуча людина, котра звикла доводити почате до кінця.
Безумовно, на осінніх виборах в Україні будуть присутні елементи «путінського» сценарію. Всі кандидати позиціонуватимуть себе як ті, хто, на кшталт Путіна, здатен навести в країні порядок. Це з особливостей передвиборної риторики. Але йдеться саме про окремі елементи, а не про сценарій загалом. Малоймовірно, що в перегонах візьме участь чоловік, раніше невідомий, та ще й виходець із правоохоронних структур.
Олег ПЕТРОВ , фракція НДП та ПППУ:
— Українці завжди хочуть те, що має сусід. Але все пізнається в порівнянні, і я впевнений: багато хто ще жалкуватиме про «епоху Кучми». Одночасно дуже сподіваюся, що настане час, коли росіяни заздритимуть нам і нашому президенту...
На жаль, політологи в своїх оцінках базуються суто на соціологічних позиціях, не враховуючи економічні та геополітичні тенденції. Нас не можна порівнювати. В України та Росії різні потенціали, сировинні бази. Навіть ментальні установки, усупереч усталеному стереотипу, різні. Це, до речі, підтверджується тим, що успішні російські політтехнології в Україні виявлялися провальними. Всі успіхи російської економіки досягнуті сьогодні еволюційним, а не революційним шляхом. Хотілося б, щоб так було й у нас, але «український Путін» для цього не потрібен. Сьогодні ми маємо своє політичне поле, на якому потрібно вчитися грати. Причому бажано за правилами.
Раїса БОГАТИРЬОВА , фракція «Регiоны України»:
— На формування образу президента впливають не тільки його дії й ініціативи, а й особистісні характеристики. Люди впевнені, що керувати країною може тільки дуже сильний, прагматичний, здатний протистояти власному оточенню чоловік. Путін — живе втілення цих якостей і тому його вважають майже ідеальним президентом. Так, російська економіка, порівняно з українською, прогресує. Але при її реформуванні часто застосовували силові методи, що абсолютно неприйнятно. А нам потрібно створити прозорі, рівні для всіх, правила гри. Тоді і маленький, і великий бізнес почуватимуться впевнено і зможуть вибудовувати стратегію власного розвитку на найближчі 5-7 років. Ось і весь секрет економічного прогресу.
Михайло ДОБКІН, позафракцiйний:
— Путін — дуже послідовний політик, він знає, що зробив учора, знає, що робить сьогодні і, — що найголовніше, — знає, що робитиме завтра. Не можна не відзначити грамотний і вивірений піар-супровід усіх його дій, там немає нічого зайвого, навіть помилки президента подають як досягнення.
Але в України та Росії — різні долі, ми розвиваємося хоч і паралельно, але в різних площинах. І наша країна має не менш гідні приклади для наслідування — Польща, Словенія, Чехія, прибалтійські республіки, які вже вступили до ЄС. А що стосується розкручування «українського Путіна»… Знаєте, віднедавна я зрозумів, що у великій політиці немає нічого неможливого.
Станіслав СТАШЕВСЬКИЙ позафракцiйний:
— Ми не можемо бути байдужі до того, що відбувається в Росії. Багатьом імпонує та стабільність, яка існує сьогодні в сусідній державі, тенденції економічного прогресу, партійної структуризації суспільства, зростання життєвого рівня. У сумі все це називається політичною стабільністю. Українці втомилися від протистояння. У нас постійно борються не за щось, а проти когось...
Багато часу на розкручування кандидата потрібно лише в тому випадку, якщо його намагаються нав’язати. Адже справа не в тому, кого оберуть, а в тому, яким він буде президентом. Упевнений: з усіх фаворитів перегонів люди оберуть того, хто зуміє консолідувати суспільство. А взагалі про специфіку наших виборів дуже добре сказала українська поетеса Ганна Чубач у вірші «Вожаки»...
Микола ГАПОЧКА група «Союз»:
— Успіх Путіна багато в чому зумовлений його особистісними якостями. При владі повинна бути людина сильна за характером. Головне вміння — говорити «ні».
Але для процвітання країни одного лише сильного президента недостатньо.
Бурхливий розвиток російської економіки зумовлений найбагатшою сировинною базою, природним потенціалом країни. На жаль, Україна не володіє такими запасами нафти, газу, корисних копалин. Але наша економіка може базуватися на чомусь іншому. Клони Путіна нам ні до чого. Тому наступний президент повинен співпрацювати з Росією досить тісно, при цьому позиціонуючи нашу країну як гравця самостійного. Тут важливо знайти золоту середину.
Сергій ПРАВДЕНКО, група «Демократичнi iнiцiативи — Народовладдя»:
— Росія завжди потребувала імператора. Спершу був цар Борис, тепер ось Путін. Проте на місці Путіна міг виявитися будь-хто інший, хто б продемонстрував волю, жорсткість і рішучість. Особисто я до Путіна ставлюся нейтрально і не схильний його ідеалізувати, наш Президент нічим не гірший. Більш того, всі ті, хто вже сьогодні позиціонує себе як кандидат на президентську посаду, також анітрохи не гірші. Та й за економічними, і за соціальними показниками наші країни приблизно рівні. Якщо росіяни і живуть багатше, то це тільки тому, що Росія територіально більша і розкрасти її складніше. Багато негативних процесів в економіці присутні як у нас, так і в них. Можливо, ці процеси настільки об’єктивні, що їх не змогла уникнути ні Україна, ні Росія. То чому ж тоді змогли Польща, Чехія, Литва, Латвія?
Прориватися на західний ринок поодинці набагато складніше, ніж разом. До того ж економіки наших країн дуже вдало доповнюють одна одну, потрібно прагнути до тіснішої співпраці.
Безумовно, нам потрібен сильний господарник і водночас прогресивний демократ, а не президент-говорун, який більше говоритиме, ніж робитиме. Бажання виборців мати молодого, підтягнутого, спортивного, енергійного президента цілком природне. Але ліпити його за образом і подобою сусідського просто безрозсудно. Росіяни свого президента люблять, але в них вистачає прагматизму та здорового гумору, щоб не робити з нього Бога.
Григорій ДАШУТИН, фракцiя «Трудова Україна»:
— Політичні уподобання народу двоїсті: з одного боку, хочеться владного монарха, а з іншого вже досить сильні європейські віяння. Спроба реалізації політичної реформи це довела, адже більшість європейських держав — це республіки з парламентським устроєм. Але якщо нам не вистачило декількох голосів, то Росія до таких змін просто не готова.
Осінні вибори обіцяють бути хоч і жорсткими, але демократичними та прозорими. Тому «українському Путіну», навіть за більшого бажання, взятися нізвідки.
Геннадій РУДЕНКО, фракцiя СДПУ(О):
— За об’єктивними показниками перегнати Росію ми не можемо, а для того, щоб наздогнати, потрібно відкрити в себе кілька родовищ, які могли б зрівнятися хоч би з частиною російських покладів. Левова частка економічного потенціалу Росії — в її енергетичному комплексі, але це ще не означає ефективність інших галузей. Так, в Україні прискореними темпами розвиваються ті види промисловості, які в Росії простоюють ще з союзних часів. Розширення напрямків транзиту, інвестиції в економіку, розвідка нових родовищ дозволять нам стати врівень із багатьма російськими показниками. Розвиток економіки — пріоритетне завдання майбутнього президента. І особисто я цілком допускаю, що його оберуть за «путінським» сценарієм...
Микола ОНИЩУК, фракцiя НДП i ПППУ:
— Із фігурою Путіна росіяни пов’язують надії на відновлення соціальної справедливості. Справедливості в значенні розподілу матеріальних благ, рівноправності перед законом, чесності всіх платників податків. Це перша складова його популярності. Друга — підвищення авторитету та значущості Росії у світі. І, нарешті, третя — Путін усе робить для того, щоб державний апарат працював на благо насамперед простих громадян, а не окремих кланів і груп. Симбіоз цих якостей і зробив Путіна «президентом усієї Русі», сформувавши в людей певний стереотип стосовно того, яким узагалі повинен бути лідер держави. Через це в усьому СНД кандидатів на вищу посаду автоматично порівнюють із Путіним. Порівняння, як правило, на користь останнього, й Україна, як бачимо, не виняток.
А що стосується нашої економіки, то я впевнений: ми маємо раніше не використані резерви. Відомо, що економічна потужність Росії базується на експорті газу, нафти, лісу тощо. Але експортно орієнтовані економіки дуже слабкі в конкурентному відношенні. Україна, не маючи такого експортного потенціалу, повинна працювати на підвищення конкурентоспроможності своїх товарів. Більш того, в міжнародній спільноті ми можемо бути гнучкішими й успішнішими. Ми не маємо історичних передумов і певних геополітичних претензій, які заганяли б нас у рамки, звужуючи поле для маневру. Путін — це багато в чому феномен свого часу. Але в Україні прихід до влади однієї конкретної людини не настільки важливий, ставку слід робити на оновлення еліт.
Богдан ГУБСЬКИЙ група «Демократичнi iнiцiативи — Народовладдя»:
— Наведені результати соцопитування свідчать на користь не конкретної людини, а цілого збірного образу. Наші люди вже давно мріють про стабільність, яку не в силах порушити навіть вибори президента країни. Такі електоральні настрої дуже показові, їх слід враховувати тим, хто боротиметься за лідерство. Сьогодні економічний потенціал Росії величезний, проте велика та краща його частина ще не розкрита. Українська економіка розвивається в протилежному напрямі, проте це не означає, що вона менш прогресивна. У будь-якому випадку нам слід робити ставку на сучасні технології та наукові розробки.
Лілія ГРИГОРОВИЧ, фракцiя «Наша Україна»:
— Різниця між Росією й Україною і, відповідно, між нашими політичними уподобаннями, величезна. Росія — розрізнена федерація, втримати яку цілісною дуже складно, а ми — вільнолюбна козацька республіка. Наші історично-правові традиції дуже різняться: їм об’єктивно потрібен владний лідер, а нам — толерантний проєвропейський політик. З цієї ж причини не слід порівнювати наші економіки. Україна та Росія — держави схожі, але не однакові, не потрібно про це забувати. І Путін, котрий відповідає всім вимоги об’єктивної російської дійсності, в Україні був би просто недоречний.
Володимир СИВКОВИЧ, позафракцiйний:
— Путін зробив те, що до цього не вдавалося нікому, — відродив національну ідею. Я нещодавно був у Брянській області, там бідність жахлива, просто убогість: прогнилі хати дерев’яні, розбиті дороги, більша частина чоловічого населення — хронічні алкоголіки. І при цьому люди б’ють себе в груди і гордо кажуть: «Ми — росіяни». Путін дав народу щось більше, ніж стабільність і добробут, він привчив їх пишатися своєю країною. Нам також потрібен лідер, який би звеличив Україну.
Наздоганяти Росію не потрібно, наші економіки розвиваються приблизно врівень, а ось перегнати цілком реально. Для цього слід, наприклад, створити фондовий ринок, якого в Україні досі немає. За умови його появи ми буквально за рік випередимо Росію, попри те, хто буде президентом. Існують кілька основних законів економіки, над якими політика не владна, вони діють самі по собі, але для початку процес необхідно запустити. Путін такі економічні прапорці-покажчики розставив дуже чітко і зараз для підтримки стабільності йому вже не потрібно докладати титанічних зусиль. За чотири роки його правління бюджет країни в доларовому еквіваленті збільшився вп’ятеро. А в нас за 10 років на скільки?
