Дуже уважно читаю п’ятничний випуск «Дня». Приємно, що в країні вже існують кілька газет, які можуть скласти конкуренцію за багатством і значущістю матеріалів, тактом і чесністю. Люди стали ініціативнішими, творчішими. Переконуюся, що в сучасній Україні вже можна обговорювати питання будь-якої складності без нападок, нервозності й обману. Я хочу розповісти, якою бачить Україну та її взаємовідносини з Румунією звичайний представник румунського етносу. Думаю, що для читача взаємини двох самобутніх народів, які не стільки складні, скільки повчальні, також є «Україною Incognita». Ми повинні бути зрозумілі одна одній.
Питання про виникнення Великої Румунії, як і України, стояло на «порядку денному» європейської політики кінця ХIХ — початку ХХ століття. І недивно, що події перепліталися, оскільки відбувалися одночасно на географічно суміжних територіях. На Буковині, наприклад, двоє національних зборів у листопаді 1918 року, на жаль, не домовилися й ухвалили взаємозаперечні постанови. А в такому випадку, як відомо, за вирішення беруться військові. Слід відзначити, що прагнення й українців, і румунів до незалежності вписувалося в європейський визвольний рух пригноблених народів. А їхніми поневолювачами були Австрійська та Російська імперії. Соціально-економічна обстановка, релігійні взаємовідносини (в Трансільванії частина румунів є греко- католиками), хвилі еміграції характерні були для західних регіонів двох країн наприкінці ХIХ століття. А в російській частині обидва народи терпіли неповагу до своїх мов і культур, багато наших одноплемінників були абсолютно неписьменні. К. Маркс у «Нотатках про румунів», які зберігаються в архіві Маркса й Енгельса Міжнародного інституту соціальної історії в Амстердамі, порадив не втягуватися до боротьби на чиюсь iз сторiн, а чекати падіння цих імперій. І слід визнати, що класик як у воду дивився. Мрії народів здійснилися. І якщо Україна під натиском більшовицьких і польських військ перестала існувати як незалежна держава, то Велика Румунія витримала до падіння в червні 1940 року її головної союзниці — Франції. Падіння останньої дало можливість СРСР 26 червня 1940 року висунути, за згоди Німеччини, ультиматум. Необхідно відзначити, що до того часу в Румунії не було фашистського режиму. Румунію чекали територіальні втрати, масштабна політична криза та зміна влади, перехід на сторону Німеччини та поразка у війні, десятиріччя комуністичної диктатури.
У нинішню епоху, на мій погляд, керівники наших країн, партій і громадські рухи повинні діяти за совістю. Чарльз Фокс говорив: «Для нації, яка дорожить своєю честю, — або навіть інтересами, нерозривними з честю, — дуже важливо заручитися з боку сусідніх націй хорошою думкою в усьому, що стосується її справедливості, великодушності та помірності».
Сьогодні прикордонні й економічні спори вирішують дипломати. Язик дипломатії може довести до Києва та Бухареста, а його незнання — тільки до Гааги. Думаю, що й інші питання більш вирішувані, й тому непотрібний баласт необхідно скинути. Сам я як румун дотримуюся таких принципів: поваги до титульної нації й інших етносів, лояльності до держави та поваги Конституції. Iз огляду на це, вважаю, що наше керівництво зобов’язане відстоювати цілісність держави, економічні інтереси, права українців і громадян України за кордоном. З інших питань просто необхідно бути гнучкішими та йти назустріч, працювати на випередження.
Наша держава має дати широкі можливості вибору представникам національних меншин для отримання освіти в Україні або на їхній історичній Батьківщині, якщо вона не заперечує. Виключити з боку чиновників у такому делікатному питанні грубість, дезінформацію, тиск. Права особистості мають бути пріоритетними. Потрібно сприяти, за бажанням жителів, поверненню населеним пунктам споконвічних та історично виправданих назв, які огульно змінили або спотворили. Визнати, що самобутня топоніміка, дуже поетична та гармонійна, є національним надбанням народів України і має бути збережена. Наприклад, нині в Придунав’ї існує залізнична станція з безликою назвою Дзинілор. Це спотворена форма від Фінтіа Зинелор (Колодязь добрих фей). Легенда свідчить, що колись біля цього колодязя поселилися три дівчини-амазонки, які взяли під свій захист знедолених людей і безпорадних звірів.
Потрібно визнати на території України наявність і значущість пам’яток історії й культури інших народів. Наприклад, повернути на стіни Білгород-Дністровської фортеці історичні написи з середньовічною геральдикою. Також провести переговори з Румунією та Євросоюзом про безвізовий режим перетину україно-румунського кордону для українців Румунії та румунів України.
Хотів би наголосити, що вищевикладене, як i інші питання, не є жорсткою вимогою. Але їхнє вирішення тільки підніме авторитет країни. Такий самий підхід Румунії до її громадян-українців також матиме позитивний ефект. Державні кордони зміцнюються міждержавними договорами, але, що важливо, посилюються національною общиною, яка лояльна до держави. Взаєморозуміння дозволяє вирішувати й інші близькі проблеми.
Дуже сподіваюся, що економічні та соціальні випробування на шляху до нового світу для наших народів були останніми. І, можливо, про нас, «дітей реформ», хто ціною двадцяти років життя витяг наші країни з трясовини, напишуть тільки правду. Хай ми йдемо вперед різними кроками, але в одному і тому самому напрямку. Отже, йдемо разом. Отже, наші нащадки будуть єдині.
