6 квітня
У ранньому дитинстві Катя якийсь час боялась кішок, бо норовлива домашня зовсім чорна кішка Мася не раз дряпала її до крові, коли дівча хотіло випробувати на міцність кішчин хвіст.
Тож великим було наше здивування, коли на п’ятому році свого життя Катя звершила подвиг: вирвала із лап хитрої кішки, яка примудрилась ловити птахів, заховавшись під стеблами чорнобривців і вискакуючи звідтіль, як тільки ластівка заходила в нижнє піке, напівпридушену пташку. Днем пізніше одне з малих кошеняток, яких кішка тільки- но спустила з горища, побачивши собаку, страшенно налякалось, зашипіло, вигнуло спину й забилось у куток. Катя підхопила його на руки — врятувала.
Потім, уже сидячи в кущах смородини з обмазаними соком щоками, гаряче розповідала про свої подвиги, закінчивши так: «І пташку є кому захистити, і кицьку. Тільки людину нема кому захистити». Глибокодумно зморщившись, додала: «Хіба що лев. Він же сильніший від людини».
