«Жіночий», як його ласкаво охрестили в кулуарах, законопроект парламентське чистилище не пройшов. Тиждень тому за нього проголосувало всього 215 народних депутатів із 416, що зареєструвалися в залі. До гендерного тріумфу рівноправності статей не дотягли всього 10 голосів, а шкода, бо було потрібно трохи — усього лише «прийняти за основу». Щоправда, висловитися «проти» ніхто з чоловіків-депутатів, напевно, побоюючись праведного гніву нечисленних парламентських пані, не насмілився. Дві сотні народних обранців не голосували взагалі, законопроект обговорювався вже в самому кінці пленарного дня в напівпорожній залі.
Самі автори проекту, яких аж 19 душ, вважають за краще іменувати своє дитя законопроектом не про «права жінок», а про «рівні права статей» або про «гендерні квоти». Раніше на цьому ж законотворчому терені фіаско вже зазнали: депутат Зварич (осінь 2002 року), а також Волков і Біловол (весна 2003). Незважаючи на чергову невдачу, надію не втрачено. Адже схему відпрацьовано: документ після внесення незначних змін перереєструють і подають на розгляд зали немов уперше.
Автори законопроекту № 4415 упевнені, що головна перевага їхнього твору перед його попередниками в тому, що даний документ покликаний не просто захистити представників однієї статі, а зрівняти їх у правах із іншою. Законопроект, мовляв, має не так альтруїстичний, як політичний характер. Автори, за їхніми словами, прагнуть не допустити «перекосу» в партійних списках у бік представників тієї або іншої статі, виступаючи за пропорцію «чоловіки — жінки» приблизно 70% на 30%. Крім того, проектом передбачалися: експертиза всієї нині чинної законодавчої бази з метою виявлення в ній документів, що дискримінують за статевою ознакою, створення при Кабміні консультативно-погоджувальної ради з питань рівноправності чоловіків і жінок, формування виборчих комісій усіх рівнів із рівним представництвом чоловіків і жінок (із припустимою перевагою в одну кандидатуру) тощо. Є в законі, що не відбувся, й пункти, котрі розвивають положення Конституції про рівноправність статей. Так для жінок не вважається дискримінацією більш ранній вихід на пенсію, надання відпустки по догляду за дитиною тощо. Положення законопроекту покликано регламентувати рівність статей, а не провокувати «перекіс» у будь-чий бік.
Встановлення відсоткового співвідношення чоловіків і жінок у виборчому списку і є тим самим «гендерним квотуванням», узаконеним рівнем представництва жінок і чоловіків у владі. Головна ідея в тому, щоб, істотно збільшуючи політичне представництво жінок, залучати їх до прийняття ключових рішень, перешкоджати їхній ізоляції від політичного життя. Завдання системи полягає в тому, щоб жінки в парламенті країни становили хоча б «критичну меншість» від 30 до 40% місць. Квотування — є часто «тимчасовою мірою», покликаною забезпечити створення «критичної маси» жінок-політиків, здатних впливати на політичні процеси загалом. Людмила Супрун, одна з співавторок законопроекту, вважає, що відсутність квот позначається не тільки на політичній, але і на економічній ситуації в країні. «Найбільш низькооплачувана праця — в традиційно «жіночих сферах». А це пряма дискримінація, рівень зарплати не має залежати від статевої приналежності».
Щоправда, головне науково-експертне управління апарату ВРУ вважає, що «статева відсоткова квота» — це є «втручанням у внутрішньопартійні справи». На що автори законопроекту єзуїтські запитують, чи не є втручанням у внутрішньопартійні справи встановлення межового віку і такі інші обмеження?
Фактично без проведення політреформи (зокрема, переходу на пропорційну виборчу систему) законопроект втрачає будь-який сенс. Але якщо в остаточній реалізації реформи сьогодні вже мало хто має сумнів, то № 4415 банально «прокотили». Складно прогнозувати, як це позначиться на відсотковому співвідношенні статей у ВР наступного скликання. Сьогодні під скляним склепінням працюють усього 23 жінки-депутата, а це близько п’яти відсотків від усього депутатського корпусу. Натомість майже всі представниці прекрасної статі займають у ВР більш ніж активну позицію. Юлія Тимошенко та Раїса Богатирьова очолюють парламентські фракції. Донедавна їхньою «керівною» колегою була і Катерина Ващук.
До речі, суто «жіночі» партії у наших виборців особливою популярністю не користуються. Це при тому, що 62% українського електорату — жінки, а вибирати їм є з чого: Всеукраїнська партія жіночих ініціатив, Жіноча народна партія (об’єднана), «Солідарність жінок України», Всеукраїнське об’єднання «Жінки за майбутнє», «Громадянський парламент жінок України» тощо.
Українцям не властивий войовничий патріархат, традиційно жінка посідала лідируюче місце в родині, що нескладно простежити навіть у фольклорі і літературі, проте, жіноча політична традиція у нас відсутня. У той же час статистика і моніторинг складу органів місцевої влади свідчать, що сільські мешканці більше, ніж городяни, хочуть бачити в органах управління представниць прекрасної статі. І саме в міських, обласних і сільських радах жінок-депутатів — добра чверть.
Так чи інакше, але ухвалення ВР закону «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» в першому кварталі поточного року — складова «Плану дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України в ЄС 2004 року», затвердженої Кабміном на початку березня. Супровід розгляду цього законопроекту в ВР було доручено одразу двом Міністерствам — юстиції і у справах сім’ї і молоді.
До речі, «жіноча» квота під час формування парламенту використовується більш ніж у 30 країнах світу. Одночасно середній показник жіночої присутності в головних законодавчих органах — всього 15%.
З другого боку, гендерні квоти — палиця на два кінці. Адже залучити до партійного списку «діючих» жінок-політиків не складно. А інших можна «добрати» для «виду» і для того, щоб вони, наприклад, у парламенті слухняно натискали ті кнопки, на які їм укажуть, а не на ті, на які самі вважають за потрібне...
