У самісінькому центрі столиці недавно з’явилася чайна кімната. Тихо звучить музика, й вдягнута в китайський костюм українська дівчина Наталка навчає гостя азам чаювання, пропонуючи вдихнути запах ще незавареного чаю. «Тут спокійно», — говорить вона, можливо, навіть не підозрюючи, що насправді на ринку масових чайних брендів України точиться доволі гостра конкурентна боротьба. Але цей заклад, де незабаром можна буде скуштувати до ста сортів чаю, ще поза конкуренцією — в столиці він майже єдиний. Директор Володимир Сайнецький сподівається, що його підприємство буде рентабельним. Як і його підлеглі, він знає про чай багато цікавого. Наприклад, є чай, який перш ніж використати тримають тридцять років у землі. А вартість деяких ексклюзивних сортів, що продаються тільки на спеціальних аукціонах, сягає $100 тисяч за кілограм. При цьому переможцю в такому конкурсі подальші чотири роки вхід сюди заборонено — інакше він стане світовим монополістом цього сорту, який ціниться дорожче за золото.
Чай нині в моді — він ніби свідчить про те, що людина, яка є його цінителем, веде здоровий спосіб життя. Це, швидше за все, й визначає тенденцію до постійного зростання світового ринку. Його місткість наближається до 2,5 мільйона тонн. Найбільші чаювальники — англійці, ірландці, новозеландці. Кожен з них випиває за рік 4,5 — 3 кілограми чаю. В Україні, де, за статистикою, чай п’ють 94% населення, ця цифра істотно менша — всього 400 грамів, а обсяг ринку оцінюється поки всього в 21 — 24 тисячі тонн на рік. Великі перспективи розвитку приваблюють. Сьогодні в Україні вже 100 торгових марок чаю, хоча справді закріпилися всього дев’ять — їм належить 70% ринку.
У п’ятницю на міжнародній виставці «Продекспо Україна- 2004» підбивали підсумки роботи «Салону кави, чаю та кондитерських виробів». Концерн «Стоїк», що продає в нашій країні одну міжнародну й дві національні торгові марки чаю, вручив своїм найкращим дистриб’юторам з Білої Церкви ключі від «Таврії». Президент Української асоціації якості Петро Калита, нагороджуючи найкращі торгові марки, читав вірші, що відповідали події. «Стоїк», а вірніше спільне україно-англійське підприємство «СолоМія», що входить до нього, зібрало найбільшу кількість призів. Конкуренти ввічливо аплодували. Вони знали, що стоїть за цим. Три мільйони доларів інвестували останнім часом власники в модернізацію чайного виробництва на цьому підприємстві. Тепер обидві його чайрозфасовочні машини за «швидкострільністю» не поступаються кулемету — «строчать» зі швидкістю 450 — 800 пакетиків на хвилину. І це задає ритм і рівень якості на кожному з 80 робочих місць, де, зокрема, триває процес пакування. Робітниця Тетяна Корольова, яка, як і всі її колеги, не знімає протягом усієї зміни рукавичок (це необхідно не тільки для того, щоб не порізати руки, а й для того, щоб витримати принцип: людина на жодній з технологічних операцій безпосередньо продукції не торкається), розповіла, що через велику кількість рухів термін служби цього засобу захисту обчислюється днями. А якість чаю на цій фабриці визначається стійкими зв’язками з прямими постачальниками і тим, що він ніколи не контактує з повітрям більш як 15 хвилин. І це, як сказав «Дню» директор «СолоМії» Микола Гоцький, свідчить про свіжість продукту, що надходить на ринок.
А що може свідчити про рівень конкуренції? Відповідаючи на це запитання «Дня», керівник служби маркетингу СП Віталій Ропало зазначив, що бувають дні, коли біля чайних стендів супермаркетів (саме там, а не на базарах, як раніше, продається тепер в Україні більша частина чаю) збирається по 5-6 промоутерів, які кожен на свій манер рекомендують купувати товар своєї фірми... Проте покупець сам робить вибір. У другому півріччі минулого року найпопулярнішим брендом на українському ринку був Lipton. За ним йшли Batik, Dilmah, Achmad, Майський чай, Бесіда, Принцеси Канді, Нурі й Гіта, Brook Bond, Принцеса Ява, Мономах, Mabroc, Pickvick, Добриня, Три слони, Аскольд, Лісма, Акбар, Краснодарський. Між тим Гоцький вважає, що український споживач ще не дуже розбирається в чайних торгових марках. «Ми п’ємо чай очима», — говорить він, маючи на увазі, що якість визначається далеко не кольором напою. Він особисто віддає перевагу високогірному чаю, в якого найвища енергетика. А Наталка з чайної кімнати думає інакше: на її думку, кожна людина повинна знайти собі свій напій, і вказувати їй не може ніхто — лише власний смак.
