Кілька десятиліть тому Тернопільщина була дуже багата на водно-болотні угіддя — річки, ставки, озера, джерела… Із розвитком меліорації у 60—70-ті роки минулого століття ці угіддя різко скоротилися, а також змінилася екологічна система річок і річкових долин. Іншою стала рослинність, покинули рідні місця водоплавні птахи, збіднів видовий склад риб. Позитивний задум осушення показав свій зворотний негативний бік. Сільськогосподарські угіддя, які виникли за рахунок заплав і річкових долин, давали низький урожай, а згодом на меліорованих землях з’явились площі з повторним заболоченням.
У Тернопільській області відкриті заболочені землі займають майже п’ять тисяч гектарів (0,3% території), понад 19 тисяч гектарів укрито поверхневими водами (1,4% території області). Налічується 1650 річок, у їхніх басейнах розміщено 886 водосховищ і ставків. Загалом у межах водно- болотних угідь оголошено заповідними понад 90 природних комплексів.
Міжнародна спільнота давно усвідомила значення водно-болотних угідь для підтримання біологічного різноманіття, існування рідкісних, а також зникаючих видів рослин і тварин. Існує Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, яка містить законодавчі норми щодо їхнього збереження. Україна є однією з договірних сторін цього документа, й на його виконання заплановано до 2005 року збільшити загальний перелік водно-болотних угідь міжнародного значення до двох тисяч. Нині Державне управління екології та природних ресурсів Тернопільської області готує необхідні документи, аби Серетецькі водно-болотні угіддя на Тернопільщині були також внесені до спеціального переліку водно-болотних угідь міжнародного значення.
Сьогодні водно-болотні угіддя не передані землекористувачам, тому вони, на жаль, цих територій належно й не охороняють. Унаслідок реформування сільськогосподарських підприємств деякі угіддя, що були на балансі колгоспів, стали їхньою власністю. Новостворені ж СП, ПП ледь животіють або трансформувалися у фермерські, орендні підприємства, і їм при економічній скруті не до утримання водно-болотних угідь… Інші угіддя перейшли у власність сільських рад, і ті теж не завжди правильно ними розпоряджаються. Віддати в оренду ставок, щоб спритний підприємець-рибалка вирощував масово коропа чи карася на продаж, — це найлегший шлях. Насправді ж цей ставок потрібно зберегти як унікальну екосистему для біогеографічного регіону, в якому мають право й надалі існувати рідкісні види рослин, птахів, риб. Отож, хто має бути відповідальним користувачем водно-болотних угідь, щоб не стримувати впровадження різних проектів, потрібних і для розвитку народного господарства, й для збереження природної екологічної системи? Чинне законодавство відповіді на це запитання, на жаль, не дає.
Між іншим деякі селяни, отримавши паї, стали власниками й сіножатей. Вони риють канали, усіляко намагаються осушити сіножаті, аби ці площі використовувати як сільськогосподарські угіддя. Селяни не усвідомлюють, що негативні результати такого «господарювання», брутального втручання в екосистему вони побачать через п’ять—десять років. Для прикладу, в селі Скориках Підволочиського району спорудили меліоративні канали, відтак розорали 120 гектарів низинних боліт. Упродовж двох років болотна рослинність змінилася на сухостій — лози та будяки. Втрачено природний біоценоз, порушились екологічні ланцюги. Тепер знову пішов зворотний процес заболочення, й для повного відновлення екологічної системи потрібно 50—60 років.
Хоча нормативними актами передбачений порядок використання водно-болотних угідь, селяни здійснюють «самовільне осушення» без погодження з відповідними водогосподарськими та природоохоронними службами. Державне управління екології та природних ресурсів Тернопільщини розробило регіональну програму формування екологічної мережі області. Вона передбачає взяти під охорону водні масиви, провести заходи задля збереження водоохоронних зон, відновлення природної екосистеми річок (залужуватимуться ті ділянки, які були розорані). На водно-болотні угіддя впливає замулення річок, а також їхнє забруднення стічними водами. Щоправда, на Тернопільщині такі стоки незначні — один відсоток від загальноукраїнського показника (у межах держави скидається чотири мільярди кубометрів нечистот). Тривогу в екологів викликає те, що 80% забруднень надходить від житлово- комунального господарства. А сучасних очисних споруд наразі немає. Очисні споруди, збудовані кілька десятиріч тому, морально й фізично вже застаріли. З 1990 по 1996 роки на Тернопільщині взагалі не будували очисних споруд, у наступні роки їх почали зводити й декілька ввели в експлуатацію. Зараз розробляється документація на будівництво очисних споруд у Чортківському, Лановецькому, Зборівському, Шумському районах.
Ймовірно, що 2004 рік буде переломним щодо будівництва та реконструкції очисних споруд. Як розповів «Дню» начальник Управління екології та природних ресурсів в області Орест Сінгалевич, очікується будівництво нових очисних споруд у десяти райцентрах Тернопільської області. На цю вкрай необхідну справу залучать до 12 мільйонів гривень. Якщо такими високими темпами й надалі споруджуватимуть очисні споруди, то в найближчі три роки Тернопільщина здатна буде цілком вирішити проблему очищення водних угідь від стічних вод. Щоправда, не варто забувати, що «тернопільські» річки забруднюють і підприємства сусідніх областей, наприклад, Волочиський сирзавод Хмельницької області скидає неочищені води в річку Збруч, яка протікає межею між двома областями. Ще після війни це була повноводна судноплавна широка ріка. Згодом через непродумані меліоративні роботи вона обміліла втричі, а в останні десятиріччя через неочищені стічні води, які потрапляють у її русло, перетворилася на брудний потік, стічну канаву двох областей.
На жаль, доводиться констатувати, що й окремі громадяни, й державні підприємства порушують екосистеми. До винних застосовують найлегші санкції — символічні штрафи. Позови до суду, резонансні справи щодо порушників природоохоронного законодавства відсутні. Здається, вже давно настав час кримінальної відповідальності.
