Між «євроатлантичним слоном» і «російським ведмедем». Так дуже часто експерти характеризують майбутнє й дуже скоре перебування України між двома геополітичними та геоекономічними системами — ЄС і ЄврАзЕС, НАТО й ОДКБ. Усі країни регіону вже приєдналися або невдовзі приєднаються до того чи іншого економічного, військового блоку (виняток поки що становить Молдова). У травні відбудеться розширення Євросоюзу, куди вступить десять країн, а в червні поповниться на сім нових членів НАТО. На що може в такій ситуації розраховувати Україна? Яким має бути український інтерес у сусідстві з Євросоюзом? Чи може Київ сподіватися на підвищення рівня співпраці з НАТО? Про це — в інтерв’ю з недавно призначеним на посаду заступника міністра закордонних справ України Олегом ШАМШУРОМ.
«ДОРОЖНЯ КАРТА» ПО-УКРАЇНСЬКИ
— Чи не могли б ви виокремити наші принципові позиції щодо Плану дій Україна—ЄС?
— 27 січня відбувся перший раунд консультацій із ЄС щодо Плану дій. Свої пропозиції ми передали до Брюсселя ще минулого року. На початку цього року отримали розгорнуту структуру Плану дій від ЄС. Зараз працюємо над створенням єдиного консолідованого документа. Наступні консультації заплановані на 24 лютого в Брюсселі. На мою думку, саме ця зустріч буде до певної міри ключовою. Після неї ми зможемо остаточно визначити темп нашої роботи. Для того, щоб узгодити документ до кінця березня, необхідно провести дуже великий обсяг роботи. Маю на увазі й узгодження тих позицій, де є певні суперечності, й безпосередню роботу над текстом. Якщо це нам вдасться, тоді будуть і підстави для того, щоб завершити роботу над Планом дій вчасно. Потім зможемо попередньо ухвалити текст на Раді з питань співробітництва Україна—ЄС у травні. Після цього на саміті Україна—ЄС, який відбудеться на початку липня в Гаазі під час нідерландського головування, ми вийдемо на спільне рішення щодо імплементації документа.
Наша принципова позиція полягає в тому, що ми готові працювати в стислі терміни, але ми хочемо, щоб кінцевим результатом був виважений, реалістичний і серйозний документ. Результатом його виконання має стати якісний стрибок у відносинах України та ЄС. Цей документ має бути короткостроковим — два роки. Також дуже важливим елементом вважаємо (про це є домовленість із ЄС) те, що План дій повинен бути «предметом спільної власності» — joint ownership. Йдеться про заходи, які має вживати Україна для досягнення тих або інших критеріїв, необхідних для подальшого просування по європейському шляху. Але з другого боку, будуть визначені ті заходи або їхні форми, в яких ЄС надаватиме нам сприяння. План повинен ґрунтуватися не на односторонніх, а на спільних діях. Також вважаємо, що в документ повинна бути закладена система моніторингу для того, щоб ми через два роки могли сказати: тут ми досягнули необхідних результатів, а тут ще потрібно попрацювати. Ми будемо працювати над тим, щоб цей План дій став своєрідною «дорожньою картою» України на шляху до укладення угоди про зону вільної торгівлі. Зрозуміло, що дуже важлива передумова — наш вступ до СОТ. Але водночас ми вважаємо, що навіть не очікуючи цього моменту, ми можемо вести переговори з ЄС, визначати та реалізовувати заходи, необхідні для укладення угоди про вільну торгівлю. Уся маса заходів має створити передумови для того, щоб після виконання документа були створені підстави для укладення в перспективі європейської угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
— Як у ЄС ставляться до «асоціаційних» намірів України? Наскільки в цьому контексті ви вважаєте реалістичним прогноз щодо підписання угоди про асоціацію вже в 2007 році? Які конкретно цілі ставляться в Плані дій?
— ЄС заявляв, що зараз не готовий вести переговори з приводу укладення угоди про асоціацію саме європейського типу. Щодо цілей в рамках Плану дій висловлювалися заяви, що цей документ має зблизити Україну та ЄС і розпочати роботу із залучення України до спільного ринку ЄС. Таке трактування у ЄС. Ми вважаємо, що в Плані дій наша інтеграційна перспектива мала б бути визначена чіткіше, перш за все через його змістовне наповнення. Тобто План має стати інструментом переведення відносин Україна-ЄС від моделі співробітництва до асоціації. Така перспектива укладення європейської угоди про асоціацію цілком реальна, але її гарантувати ніхто не може. Хоч до цього ми будемо йти та намагатимемося наблизити цей термін.
— Які найбільш суперечливі моменти ви могли б виділити в переговорах із ЄС щодо Плану дій? Чи можна до таких суперечностей віднести прагнення Брюсселя поширити Угоду про партнерство та співробітництво (УПС) на десять нових членів ЄС автоматично?
— Питання щодо УПС пов’язане певним чином із розширенням, певним чином із Планом дій, але все-таки воно має самостійне значення. ЄС вважає, що існують усі юридичні підстави для того, щоб УПС поширити на нові країни-члени. Наша позиція складається з кількох елементів. По-перше, вона — максимально гнучка та конструктивна. Україна не переслідує ціль блокувати поширення УПС на нові країни-члени. Ми дійсно прагнемо до 1 травня завершити переговори з ЄС шляхом досягнення взаємоприйнятного компромісу. Це дуже суттєвий момент, який відрізняє нашу позицію від позицій інших держав, які перебувають в аналогічній ситуації. По-друге, ми вважаємо абсолютно необхідним, щоб у процесі переговорів із поширення УПС були враховані наші національні інтереси. Що маю на увазі? Зрозуміло, що УПС уже застаріла й потребує внесення певних редакційних правок. Із цим Єврокомісія погоджується. По-третє, ми пропонуємо, щоб із вирішенням питання про приєднання десяти нових держав-членів ЄС до УПС синхронно були вирішені інші питання, які викликають занепокоєння в Україні. Маю на увазі забезпечення мінімального перегляду договірно-правової бази співробітництва України з новими державами-членами ЄС, попередження виникнення вакууму в певних сферах співробітництва з розширенням ЄС (ветеринарія, стандартизація тощо). Найкращим вирішенням цих проблем є надання Україні статусу країни з ринковою економікою до 1 травня 2004 року, започаткування у 2004 р. переговорів щодо створення зони вільної торгівлі з ЄС та укладення певних секторальних угод. Також важливі для нас питання щодо антидемпінгових розслідувань (приміром, через запровадження мораторію), вирішення питання збереження квот на сталеливарну продукцію. Ми повинні досягнути взаємоприйнятних рішень «пакетним підходом» — поширення УПС на нові країни-члени разом з вирішенням проблемних питань, які виникають у зв’язку з розширенням Євросоюзу. Ще раз підкреслюю, що наша позиція конструктивна — не блокувати, але досягти домовленості з ЄС в дусі партнерства.
В НАТО — БЕЗ «ЗАСТОЮ»
— Як би ви оцінили готовність України до підвищення рівня співпраці з НАТО — приєднання до Плану дій щодо членства (ПДЧ)?
— За всіма оцінками, 2003 рік був дійсно переломним у реалізації нашого курсу на євроатлантичну інтеграцію. Безумовно, відправною точкою стало прийняття Плану дій у Празі 2002 року, в якому визначена наша кінцева мета — набуття в перспективі членства в НАТО. Україна змогла здійснити ряд дуже важливих кроків для реалізації цієї цілі. Ми сформували таку систему заходів і інституцій, які дозволяють нам просуватися євроатлантичним шляхом. Дуже важливо, що тепер у нас є Державна рада з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Національний центр із євроатлантичної інтеграції. Їхня діяльність спрямовується Президентом. Це органи, які нарешті можуть координувати зусилля різних інституцій всередині країни на досягнення євроатлантичної мети. На нижчому рівні було призначено національних координаторів галузевого співробітництва України з НАТО.
Попередня оцінка НАТО щодо виконання Україною Цільового плану дій на 2003 рік — у цілому позитивна. Це створює дуже важливе підгрунтя для наступного Цільового плану на 2004 рік, який, ми сподіваємося, буде затверджено найближчим часом. У співпраці з НАТО одне з найважливіших питань — проведення військової реформи. Наші партнери відзначили (зокрема під час візиту голови військового комітету НАТО Куйята до Києва), що вони побачили якісні зрушення в здійсненні військової реформи з боку України.
До речі, велике значення матиме візит до Києва генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера 19 квітня на запрошення Президента. Основним елементом буде зустріч із Леонідом Кучмою. Ми розраховуємо, що це буде дуже важливий етап на шляху підготовки до Стамбульського саміту.
— Коли буде затверджено новий Цільовий план Україна-НАТО, адже вже минуло чимало часу, а документ відсутній? Із якими «досягненнями» ми поїдемо в такому разі до Стамбула?
— Наші пропозиції вже були розглянуті НАТО. 10 лютого відбулося засідання Політичного комітету, на якому була дана в цілому позитивна оцінка проекту Цільового плану. Водночас деякі країни висловили пропозиції щодо удосконалення окремих заходів. Буквально на цьому тижні ми плануємо завершити роботу, щоб передати найближчим часом цей документ до Брюсселя.
Як правило, погодження Цільового плану здійснюється за «процедурою мовчання».
Згідно з «процедурою мовчання», сторони встановлюють конкретний термін остаточного розгляду та погодження документа або рішення, по закінченню якого цей документ чи рішення вважатиметься прийнятним для сторін. У разі відсутності зауважень документ вважається погодженим.
— Усе-таки, якими є шанси України на приєднання до ПДЧ? Чи не назвете конкретно країни, які підтримують такий перехід, а які — ні?
— Про підтримку краще запитати у представників країн-членів Альянсу. Можу лише сказати, що наші зусилля спрямовані на підвищення рівню відносин з Альянсом, аби впритул наблизитися до повної інтеграції з НАТО. Зазначу, що крім ПДЧ існує ще етап Інтенсифікованого діалогу з НАТО. Той План дій, який ми зараз маємо з Альянсом, за багатьма параметрами ширший за Інтенсифікований діалог (ІД). Ми вже дійсно ведемо серйозну роботу всередині країни відповідно до критеріїв членства в НАТО. ІД і ПДЧ — це безпосередньо ті форми роботи НАТО з країнами, які стали на шлях вступу до Альянсу, офіційні програми підготовки до членства. Це ж означає, що в НАТО існує повний консенсус про вступ таких країн. План дій — це свого роду перехідний етап. Але для повної інтеграції з НАТО мають бути зроблені подальші кроки, як з боку України, так і з боку НАТО.
— Коли востаннє ви чули від представників вищого керівництва України про прагнення держави підвищити рівень співпраці з НАТО? Не маю на увазі міністра оборони та закордонних справ...
— Варто нагадати, що курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію було визначено відповідними рішеннями Президента та Верховної Ради України. Вони ж неодноразово підтверджували незмінність нашої політики на цьому напрямку. Втім, у принциповому плані, насамперед, важливі не заяви, а реальні справи. Важливо, що рішення щодо нашої інтеграції в НАТО виконуються. Вони не на папері. Якщо нам кажуть в Брюсселі, що ми багато досягнули за 2003 рік, то це не свідчить про «застій» у наших діях. Необов’язково весь час повторювати свої прагнення. Чи зміниться щось від того, якщо постійно будемо лише заявляти про свою інтеграцію? Декларація — річ важлива, але не головна. Ми вже задекларували свій намір рухатися до повної інтеграції в НАТО. Тепер справа — за реальними кроками й діями. Вони, безумовно, є на всіх напрямках співробітництва — і військових, і цивільних. І спрямовуються ці дії вищим керівництвом держави.
— Чи прийнято рішення про проведення засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) у Стамбулі?
— Поки що не прийнято жодних рішень щодо проведення в рамках саміту НАТО будь-яких інших засідань, крім власне засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів.
— Чому не здійснюється роз’яснювальна робота — на рівні державної інформаційної політики — щодо інтеграції в НАТО серед населення? «День» проводив опитування на регіональному рівні про те, що громадянам відомо про наміри України приєднатися до Альянсу. Чимало відповідей: «Нічого»...
— Це, звичайно, погано. Разом з тим, я хотів би відзначити, що МЗС разом з Центром документації та інформації НАТО, іншими урядовими та громадськими організаціями проводить постійну роботу, спрямовану на поширення правдивої інформації про НАТО, політику євроатлантичної інтеграції України. Затверджено відповідні державні програми, регулярно провадяться семінари, конференції, «круглі столи» — як в Києві, так і в регіонах.
Ми плануємо нарощувати зусилля в цій галузі, щоб подолати існуючу, навіть серед частини молоді, тенденцію сприймати НАТО крізь призму холодної війни. Безумовно, треба ще більше пояснювати, що це організація не є конфронтаційною, вона — найбільш дієвий механізм забезпечення стабільності та безпеки в світі. Мало відомі й невійськові форми нашого співробітництва з НАТО (в галузі економіки, науки та техніки), допомога, що її неодноразово надавало НАТО населенню нашої країни за надзвичайних ситуацій. Наприклад, під час аварії на Харківській каналізації, повені в Закарпатті. Повторюю, на цій ділянці нам потрібні об’єднані зусилля всіх зацікавлених в євроатлантичній інтеграції України чинників.
— Під час тузлинської кризи Леонід Кучма в інтерв’ю «Известиям» заявив, що інцидент із островом підштовхує Україну до розвитку відносин із Заходом. Чи взяло МЗС президентську вказівку за керівництво до дії?
— Тузлинський інцидент наочно продемонстрував важливість поширення безпекових принципів та демократичних цінностей, на яких побудовано НАТО, на ширший трансатлантичний простір — від Ванкувера до Владивостока. Ми змогли врегулювати ситуацію навколо Тузли на двосторонньому рівні, але важливим було те, що ми відчували підтримку наших друзів у світі, серед них і в Брюсселі. Хотів би наголосити, що наші відносини з НАТО побудовані не на конфронтації з Росією або протистоянні по лінії Росія — НАТО. Для нас принципово важливий як послідовний рух до євроатлантичних структур безпеки, так і послідовний розвиток співробітництва з Росією. Я не вбачаю тут жодного протиріччя, якщо ми діятимемо, виходячи з національних інтересів України.
