Уже в січні цього року зафіксовано близько 10 звернень. Таку, «неприємну», за його словами, статистику оприлюднив заступник голови Держбуду Юрій Казимірук. Як правило, причини незадоволення однакові: новобудови позбавляють співгромадян належної їм за нормами прибудинкової території, порушують умови інсоляції, жертвою нових проектів стають зелені насадження і подібне, нагадав він. Не влаштовує громадськість і те, як вирішується питання збереження пам’яток культури і регенерація забудови в історичних ареалах міста, додав на нещодавній Колегії міськдержадміністрації головний архітектор Києва Василь Присяжнюк.
Інформація, загалом, не нова: на цьому давно вже акцентують увагу багато експертів і ЗМІ (в їх числі — «День»). Багато говорилося і про те, що потрібно зробити насамперед. А саме: наповнити існуючий Генеральний план розвитку Києва до 2020 року конкретним змістом — розробити для кожного району столиці детальний план території, тим більше, що в архітектурному законодавстві (наприклад, у «Законі про планування та забудову території»), хай навіть істотно недоробленому, таке поняття давно вже є. Необхідність деталізації забудови закладено і в суті Генплану, який визначає, як ростиме та змінюватиметься місто. Оскільки, наприклад, ідея збільшити мільйони квадратних метрів житла фактично в півтора раза (на 26 млн. кв. м.), значить — додати до наявних 85-ти тис. гектарів Києва ще п’ять тисяч лише для житлового будівництва, має ув’язуватися з реальністю. Тобто, як мінімум, з інтересами тих, хто тут уже мешкає, з необхідністю зберегти історичну архітектуру Києва і його ландшафт.
У принципі, небезнадійною ситуація була й раніше, тобто містобудівникам усе ж було на що спиратися в своїй роботі, зазначають фахівці. Поки що, наприклад, ще ніхто не скасовував відому 920-у постанову 1979-го року, яка визначає охоронні зони столиці та регулює їхню забудову. Яка, до речі, набагато краще турбується про архітектурну спадщину, аніж варіант документа, який народився в стінах Київради при спробі внести «виправлення» до цієї постанови. Нехай недовго, — лише два роки — однак існує вищезгаданий Генплан. Нарешті, є ціла когорта фахівців, яка може — навіть за умови відсутності ПДП (нині їх перейменували на детальні плани територій) — перейти, відштовхуючись від Генплану, до розробки передпроектних пропозицій і містобудівного обгрунтування. Так що і тіньова система проектування, яка існувала (спочатку відведення землі, а архітектурне розв’язання — так би мовити, в процесі), і відсутність комплексності в забудові Києва, і наступ на лісопаркову зону і подібне), про що говорив на колегії заступник генерального директора АТ «Київпроект» Володимир Чекмарьов, — скоріше, небажання спиратися на ці норми. І камінчик, кинутий міським головою Олександром Омельченком у город критиків окремих київських новацій: «вади потрібно усувати на стадії суперечок, а не помічати їх, коли все вже побудовано» — на тлі вищезазначеного здаються трохи недоречними. Так як не зовсім щирим здався заклик залучати до обговорення проектів професійну громадськість Києва і архітекторів з усіх місцевостей України: дуже вже ж невтішно відгукувалося багато експертів про прозорість конкурсів і способи прийняття багатьох важливих містобудівних вирішень.
Хоч як би там було, однак нинішню Колегію Київміськдержадміністрації багато хто вважає «напівреволюційною»: про розробку ПДП нарешті заговорили, як про справу невідкладну. Деякі райони столиці і без позитивної ухвали даної Колегії активізували роботу в цьому напрямкові: наприклад, Печерський уже замовив таку розробку, на підході — Голосіївський і Святошинський. Судячи з усього, — навіть виходячи з прикладу «першопрохідників», — попотіти все ж доведеться: за три роки (приблизно стільки часу займе дана робота) потрібно створити цілий звід правил. Як-от: розробити нормативи для районів забудови, що склалася, історико-архітектурні опорні плани та комплексні охоронні зони для центру, проекти розподілу територій, скоординувати дії декількох причетних до містобудування інститутів і под. Чіткий звід дозволить, на думку багатьох, піти в небуття ще одній проблемі, яка ставилася в ході засідання. Йдеться про те, що нинішня «затверджуюче-дозвільна» система (розглянути проект мають близько 30 інстанцій) забирає як час, так і, за твердженням окремих експертів, кошти. Окрім того, ситуації в Києві — і це без урахування конфліктних моментів, які виникали при забудові історичного центру — трапляються і справді цікаві. Наприклад, як зазначалося в доповіді В. Чекмарьова, Генпланом було передбачене проходження однієї з найважливіших магістралей міста — правобережного підходу до Подільського мостового переходу — територією заводу, який передбачено було винести за межі міста. На цей час підприємство продане. Конфліктна ситуація могла б не виникнути, якби до укладення договору купівлі-продажу було розроблено детальний план території, який ув’язав би плани міста і покупця. Чи інша історія, взята з тієї ж доповіді: з мікрорайонами, забудованими в 60-х «пятиповерхівками», де програмою їхньої реконструкції було намічено розмістити 3,2 млн. кв. м. житла. 65% цього обсягу призначено для відселення мешканців з п’ятиповерхівок, які підлягають зносу і реконструюються, 35 — на продаж. Частину резервних територій (надлишки, виходячи з чинних норм, є) передбачалося використати під розміщення об’єктів соцкультпобуту. Однак при наданні ділянок для нового будівництва положення «Програми...» не враховувалися.
Орієнтовна вартість містобудівної документації — біля 25 млн. гривень. Міський бюджет має розщедритися на 5,98 млн., районні — на 8,4, інше — за потенційними зацікавленими інвесторами. Протягом цих трьох років будуватимуть, зазначає головний архітектор. Проте, як обіцяють, без згаданих передпроектних пропозицій і містобудівного обгрунтування у власність чи оренду не виділять жодної п’яді землі.
