Не втомлююся повторювати: головне — це деталі. Так сталося, що одна із найпростіших рубрик «Що хорошого? Що поганого?», яку ми вигадали цього року і доручили робити нашій стажерці, стала улюбленою для мене, і, гадаю, для багатьох читачів. Її зовнішня невигадливість дозволяє тим часом подивитися на важливе для всіх та особливе для кожного.
Країну штормило. Відчуття — вибухали глибоководні бомби. Щось долинало догори, але основна сутичка відбувалася у віддаленості кабінетів і резиденцій, у кулуарах та в коридорах самої влади. Хоч нагорі було дуже багато шуму, що нічого не означав. І це було не добре і не погане — це було дуже важливе. Важливе, можливо, ще й тому, що ці коливання барометра і вектора — процес, який триватиме, очевидно, і наступного року. Попри зумовленість курсу на НАТО-Євросоюз, досить багато тих, хто хотів би втримати Україну «в передбаннику». Їх чимало і серед конкурентів, і серед внутріш ніх «друзів» українського народу. Прийнято вважати, що в Україні боротьба розгортається між владою й опозицією. Але можна висловити припущення, що основна лінія боротьби проходить усередині самої влади, а опозиція відіграє роль хору в грецькій трагедії. Проте українці вже навчилися краще розрізнювати не тільки кольори, а й відтінки, зуміли розібратися, хто за що та проти чого... Це допоможе уточнити масові уподобання наступного виборного року.
Я вважаю, що газета «День» у 2003 році зробила багато такого, про що приємно пригадати, підбиваючи підсумки. Це наша ювілейна фотовиставка, яка, до речі, зараз у Тернополі й має дуже потужний резонанс. Це і випущений каталог слідами наших п'яти щорічних фотофорумів. Не можу не сказати про те, що в 2003-му ми перевидали «Україна Incognita» (її торішній наклад увесь розійшовся), і вона увійшла до двотомника з другою нашою книгою, яка також викликала вельми жвавий інтерес, — «Дві Русі». Через збіг обставин, вона побачила світ перед тузлинськими подіями. Для думаючих українців це важливе читання для розуміння наших відносин із Москвою взагалі й того, як вони, найiмовiрнiше, розвиватимуться наступного року — року 350-річчя Переяславської ради.
Ми намагалися активно впливати на середовище та були ініціаторами багатьох суспільно значущих акцій, а в інших — були одними з активних учасників. Досить сказати про таку важливу подію, як велика дискусія з волинських подій 1943 року. 70-річчя Голодомору. Власне кажучи, Джеймс Мейс й акція «Дня» «Свічка у вікні» підштовхнули багатьох до усвідомлення цієї трагедії. Ми також хотіли, щоб люди зрозуміли, що цей український рахунок ще не сплачено. Акція щодо скасування Пулітцерівської премії була важлива для нас ще й тому, що ми хотіли б (наскільки це можливо) культивувати вимогливість до журналістів і всередині країни. Щоб пам'ятали: «брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся...» Тому й писали про людину, яку через 70 років хотіли позбавити премії за брехню. Таким чином це природно впливає на журналістське середовище в Україні. Не вся журналістська спільнота у країні цю тему підхопила, але це вже питання для окремої розмови.
Журналісти «Дня» вдячні нашим читачам за те, що між нами існує повноцінний діалог і взаємозалежність. Ми виокремлюємо смисли з тих подій, що відбуваються, й уважно слухаємо реакцію. Дуже часто наш вимогливий читач є головним каталізатором і замовником того, щоб пошук у газеті не зупинявся. Напередодні Нового року всім, хто створював «День» разом із нами, — наша щира подяка і побажання енергії, процвітання наступного року.
Добре було те, що ми не тільки зберегли давніх читачів, старих друзів, авторів, а й придбали багато нових. Серед них, звісно, студенти та викладачі Острозької академії та Кам'янець-Подільського університету. По-новому я відкрила для себе Інститут журналістики Національного університету... І я відчуваю, що журналісти «Дня» пройшли, в певному розумінні, стадію «молочно-воскової стиглості». Сьогодні, коли мене запитують, чи маєте ви команду, я відповідаю: набагато важливіше, що в газеті працюють люди, для яких головне слово — «спільні цінності».
У плані особистому, слава Богу, всі мої рідні живі та здорові. Для дорогої мені людини цей рік став роком колосального випробування новою роботою. І я щаслива, що він не тільки зміг оволодіти новою ситуацією, а й зумів запалити віру в очах тисяч людей.
Що поганого? Погане те, що ми самі не зуміли, не встигли зробити. І я гадаю, що саме так потрібно до цього ставитися. Наступний рік чималою мірою буде таким, яким ми його зробимо та яким хочемо його створити. Звісно, в цьому є велика частка найвищого промислу, але я би хотіла побажати нашим читачам, усім, хто орієнтується на стандарти, в які ми віримо, брати долю у свої руки. І товаришувати з тими, з ким хочеш товаришувати, не подавати руку тому, кому не хочеш подавати. Загалом, жити так, як і варто проживати своє єдине життя. Залишайтеся з «Днем»! Із Новим 2004-м роком і Різдвом!
