Вісь Франція — Німеччина стає кошмаром Євросоюзу. Всього за місяць Німеччина Герхарда Шредера і Франція Жака Ширака спочатку погубили Пакт про стабільність, а потім поставили під загрозу Європейський монетарний союз, зажадавши — і отримавши згоду — на особливий статус дефіцитів бюджету для своїх країн. Тепер же вісь зруйнувала надії на прийняття в Брюсселі конституції ЄС, зажадавши введення правила «подвійної більшості», що серйозно послаблює вплив середніх і малих країн порівняно з домовленостями трирічної давності в Ніцці.
Європейська інтеграція більше не може терпіти поразки. Довіру підірвано. Гнів наростає. Малі та середні країни ЄС відчувають себе обдуреними. Чи будуть ці країни й надалі приносити себе в жертву на благо Європи, коли раз по раз великі держави велять їм піти у хвіст автобуса і дякувати за поїздку? Чи настав час припинити зусилля щодо інтеграції Європи, щоб уникнути повного розриву у відносинах країн-членів союзу? Німцям, наприклад, потрібна перерва, щоб подумати на дозвіллі про свою тактику. Герхард Шредер керує Німеччиною не кращим чином. «Новий націоналізм» у країні закінчиться плачевно і для Німеччини, і для Європи. Невже німці забули, що інтеграція Європи — не краща для Німеччини альтернатива, а альтернатива єдина? Після провалу минулого тижня самміту в Брюсселі Німеччина та її союзник, Франція, знову заговорили про Європу «двох швидкостей» з так званим «передовим загоном» із Німеччини, Франції, Італії та країнами Бенілюксу — Бельгією, Голландією та Люксембургом, — які йдуть попереду і реалізують проекти глибшої інтеграції. Європа «двох швидкостей» — не надто серйозний аргумент для відмови великої трійки від ідеї європейської інтеграції. Вона явно розділила б Європу, дозволивши великим країнам та їхнім сателітам піти своїм шляхом. (Голландці ніколи б із цим не змирилися.) Європа «двох швидкостей» означає кінець ЄС, яким ми його знаємо зараз. Якщо великі країни не пожертвують частиною національного суверенітету заради спільного блага Європи, тоді, звичайно, Європа приречена. Саме тому дискусія з приводу Пакту про стабільності мала таке велике значення — і ось чому його кончина настільки прикра для Європи: німці і французи показали, що вони здатні поступитися лише малим або ж взагалі нічим заради загальноєвропейських інтересів. Сьогодні, після відмови прийняти конституцію ЄС, Шредер гірко жалкує про те, що «деякі країни висловлюють лише власні інтереси, забувши про європейську ідею». Подивіться в дзеркало, пане Шредер! Та, незважаючи на останні поразки, занадто рано хоронити інтеграцію Європи. Ширак і Шредер — та нинішні біди Франції й Німеччини, їхні породжувачі, — прийшли не назавжди. Більш швидке економічне зростання може додати цим країнам сили змінити нинішніх лідерів. Поки у Франції та Німеччині йде процес змін, Європі варто почекати. Проблеми Європи може вирішити час.
Перерва може піти на користь і малим країнам ЄС. Хоча великі країни й намагаються відтіснити їх на окраїну при кожній зручній нагоді, ті ніяк не можуть об’єднатися для того, щоб дати відсіч загальному опоненту. Поки малі країни не об’єднаються, вони будуть легкою метою для великих націоналістично налаштованих гравців. У питаннях суперництва великих і малих країн Європи є чому повчитися у США. Великі штати США успішно уживаються з малими завдяки двопалатному парламенту, палата представників якого формується виходячи з чисельності населення, а в сенат обирається по два представники від кожного штату. Така система довела свою дієздатність при зростанні кількості штатів. Майбутнє входження до ЄС 10 нових членів стало б простішим, якби Європа продумала свій, такий же гнучкий механізм.
Мелвін КРАУСС — старший науковий співробітник Інституту Гувера при Стендфордському університеті (США).
