Як відомо, прописка, яку було введено 70 років тому, означає офіційну реєстрацію за місцем проживання. Змінивши термін «прописка» на термін «реєстрація» після відомого рішення Конституційного Суду, виконавча влада не змінила його внутрішнього змісту.
Реєстрація проводиться шляхом внесення до паспорта відповідного штампа уповноваженим органом — територіальним підрозділом або органом Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, який є структурним підрозділом МВС.
У відповідності до п. 14 «Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання» (далі — Порядку), затвердженого постановою № 35 Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року, уповноважені органи на підставі рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування жилим приміщенням знімають з реєстраційного обліку громадян України, тобто обмежують можливості на «справедливу й оперативну реалізацію громадянами деяких прав і свобод, виконання ними конституційних обов’язків».
До прав громадян України, які обмежуються або втрачаються разом із утратою житла та реалізація яких залежить від дозволу — реєстрації, належать: право на охорону здоров’я, на соціальну допомогу, допомогу на випадок безробіття, на реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності, право на отримання інформації.
Тим самим суттєво обмежується право на достатній життєвий рівень для себе й своєї сім’ї, і потрібні додаткові зусилля для організації життя родини в таких умовах. Громадяни України, яких позбавили реєстрації, зокрема й ті, які втратили житло внаслідок дій, рішень, бездіяльності місцевих органів влади та їхніх посадових осіб або незаконних дій інших осіб, штучно робляться соціально покинутими.
Таким чином реєстрація (як колись прописка) й досі залишається необхідною умовою для реалізації громадянами України ряду прав і свобод, виконання ними своїх конституційних обов’язків. Це фактично дає право органам, уповноваженим проводити реєстрацію, розпоряджатись правами людини й громадянина шляхом надання або відмови в реєстрації за постійним місцем проживання.
Чинний порядок реєстрації фактично дав «добро» на продукування соціально покинутих людей і звільнив органи державної влади та місцевого самоврядування від обов’язку займатися такими людьми.
