Сподіваємось, у нас все ж таки буде нагода поставити панові Чубайсу запитання, яких останніх часом до нього в Україні виникло чимало. Свідчення цьому — як попередні публікації «Дня» на тему українсько-російських взаємин, так і сьогоднішній матеріал одного з наших молодих авторів.
Нещодавні події навколо острова Тузла привідкрили, як на мою думку, декілька дуже важливих аспектів закулісної великополітичної гри між Україною та Росією. По- перше, слід замислитися над тим, кому і навіщо потрібен був міждержавний скандал, який ледве не став міжнародним? Одні політичні аналітики твердять, що усім відомі події пов’язані здебільшого з виборами до російської Думи і політичними амбіціями партійних лідерів, які використали цей скандал як інструмент впливу на масову свідомість і в кінцевому результаті сподіваються отримати за це високі електоральні дивіденди. Решта наголошують на тому, що інцидент є нічим іншим як непорозумінням між керівництвом обох держав через розбіжність у поглядах щодо належності Азово-Чорноморської акваторії і делімітації морських кордонів.
Усе це через деякий час втратило б свою актуальність і сенсаційність, якби не один, надто цікавий з погляду розуміння того, що сьогодні відбувається в Росії, момент. Під час свого виступу в рідному інженерно-економічному інституті в Петербурзі співголова «Союзу правих сил» — не останньої політичної сили в Росії — Анатолій Чубайс вперше використав поняття «ліберальна імперія», — її його партія та її союзники нібито збираються будувати в недалекому майбутньому, звичайно, у разі успіху на виборах до Держдуми. А йдеться про кардинальну зміну зовнішньополітичної доктрини Росії, в плані побудови абсолютно нової моделі взаємовідносин Росії з її сусідами. Важливе місце у новій моделі приділяється саме Україні, адже усі ми добре пам’ятаємо пророчі слова про те, що без України неможливо побудувати жодну імперію, — ані царську, ані комуністичну, ані ліберальну російську. Можливо, події навколо Тузли є нічим іншим, як першим серйозним випробуванням здатності нашої влади відстоювати національні інтереси і суверенітет держави? Можливо, усе це лише «розвідка» перед тим, як незабаром братній народ та його лідери покажуть своє справжнє обличчя і плани щодо України як політичного та економічного фундаменту розбудови чи реанімації колись потужної і, здавалося б, непереможної імперії? Цікавим є той факт, що механізм розбудови нового утворення суто економічний. Як стверджує пан Чубайс, зокрема, щодо проблеми «повернення Криму до історичної батьківщини» як її називають усім нам відомі російські політики, обтяжені ідеями великодержавного шовінізму, «важко придумати більшу тупість, ніж фізичне захоплення Тузли, а з нею і повернення Криму, — інша справа, коли туди прийде великий російський капітал, який вже приходить у Крим і має для цього не лише суто фінансові можливості...» Тут, очевидно, йдеться про політичне російське лобі, сьогодні, як ніколи, сильне і в кримському парламенті і у Верховній Раді. «Усе це...», як стверджує Анатолій Чубайс, якраз і буде означати, що Крим стане більш російським, ніж він коли-небудь був.
Очевидно, щодо нашої держави в цілому та й інших майбутніх сателітів нової ліберальної російської імперії пропонується така сама схема, яку озвучив лідер СПС. Перший етап — це гігантська економічна експансія, приватизація за допомогою політичного лобі найбільш важливих та рентабельних підприємств навколишніх держав, що, у свою чергу, означатиме встановлення певної, але невидимої на перший погляд економічної залежності. Другий етап — оформлення уже наявних залежностей у щось більше: в нашому випадку — це Єдиний економічний простір. Третій етап — залучення до нового економічного об’єднання все більше і більше країн-учасниць, поки новоутворення не набере своєї критичної економічної маси, і, насамкінець, — вихід за межі запропонованої концепції рамковості угоди про ЄЕП з побудовою митного союзу і створенням єдиного центру управління з виключним правом визначати внутрішню і зовнішню політику держав-учасниць. Звісно, цей центр чи орган на зразок Єврокомісії чи Європарламенту перебуватиме повністю під контролем Росії і російських політиків. На мій погляд, для того, щоб вести чітко сплановану економічну експансію, потрібно тримати цей «великий російський капітал» під повним контролем і направляти його тільки туди, куди в цей момент вигідно російській владі. Джордж Сорос, обурений арештом Ходорковського, пригадуючи Гусинського, Березовського та багатьох інших приватних власників російського капіталу, заявив, що Володимир Путін та його найближче оточення будують в Росії ніщо інше як «державний капіталізм». Отже, все сходиться, панове. Перший етап, як ви здогадались, ми уже пройшли, на черзі другий...
