Вікторія ПОДГОРНА, Центр громадсько-політичного проектування:
— Я б не хотіла вникати в особливості, скажімо так, персоналій, за якими стоять ті чи інші політичні постаті. Тут проблема набагато глибша, властива державам перехідного типу. Ситуація в силових структурах, стосунки між главами силових відомств показують реальний стан справ у державі. Як зазначає відомий Хантінгтон, реформа силових структур і забезпечення рівновіддаленості їх від усіх ключових інститутів у трикутнику «парламент — президент — уряд» свідчить про реальний ступінь демократичності політичної системи. Якщо подивитися на ситуацію в Україні, то постає запитання: чому постійні колізії в силових відомствах обертаються на конфлікт між окремими людьми? У цьому випадку — це конфлікт між Ольгою Колінько, главою Координаційного комітету у справах боротьби з організованою злочинністю та корупцією, i Генпрокурором. Це свідчить про незрілість інститутів демократії й політичних інститутів загалом.
Ці дві постаті символізують дві абсолютно різні стилістики, які все більше конкурують у політичних процесах України. Якщо Колінько символізує стиль «великого інквізитора» (цю місію вона вже виконувала за часів Лазаренка), то Піскун символізує певний ліберально-комерційний варіант ставлення до виконання своїх функцій, що знижує ефективність роботи силових структур в умовах розвиненої корупції. Однак і стиль Колінько не буде ефективним.
Така висока політизація правоохоронців не йде на користь державі. Скоріше за все, з’явиться третя особа, більш нейтральна щодо ключових політичних сил і політичних інститутів. Дехто каже, що це буде Геннадій Васильєв, оскільки він не грає аж так у політичні ігри, незважаючи на те, що є вихідцем з донецького регіону. Відставка була очікуваною всіма, крім, мабуть, самого Піскуна, який сподівався на те, що думка Президента відрізнятиметься від думки Колінько.
Будь-яка гра в інтересах певних політичних сил погано позначається на довірі до силових структур з боку суспільства. Якби закон стояв над усім, тоді не порушувалося б питання про те, кому вигідна відставка Генпрокурора. Відразу було б зрозуміло, що людина не відповідає професійним вимогам. У нас же переважає критерій не професіоналізму, а лояльності — це явна ознака феодального й авторитарного суспільства.
Василь СТОЯКІН, Центр ринкових і соціальних технологій PRovider:
— Деякі моменти були досить прозорими. Першим, i головним, що стало останньою краплею для Президента, був конфлікт, який почався між керівниками силових відомств. Я маю на увазі заяви про банду «перевертнів» з участю міліціонерів, а також нещодавнє скасування засідання колегії Генпрокуратури. Звісно, конфлікти між правоохоронними органами та структурою, яка за статусом має їх контролювати, не можуть не виникати. Але абсолютно неприпустимо, щоб ці конфлікти виносилися на публічний рівень. Це те, що має вирішуватися насамперед на рівні Президента й РНБО. Якщо Піскун вважає за неможливе спрацюватися з новими керівниками МВС і СБУ, він має сам подати у відставку, а не роздувати конфлікт.
Але головне те, що Піскун не виправдав довіри. Йому дали рік на те, щоб себе показати, чого він не зробив. Йдеться про розкриття гучних справ, що залишилися після Потебенька. Ми були свідками гучних заяв Піскуна, але при цьому реального просування в розкритті справ не було. Він почав загравати одночасно з різноспрямованими політичними силами. Виглядало все це дуже негарно.
Серед претендентів на посаду генпрокурора можуть бути Шокін, Атаманюк. Не виключено, що перекинуть людину з іншого відомства, як це було з самим Піскуном.
Віктор НЕБОЖЕНКО, президент агентства корпоративної підтримки «Трайдент»:
— Одна з версій про причини відставки С. Піскуна полягає в тому, що в лютому з великим американським юридичним успіхом з в’язниці вийде Павло Лазаренко. Якщо до цього часу судова машина не розпочне процес проти Юлії Тимошенко, становище сьогоднішнього правлячого класу різко погіршиться. Тому, можливо, вибрано найрадикальніший шлях —Колінько проти Тимошенко.
Однією з підстав для відставки також було те, що найбільш резонансні справи не розкрито, хоча були гучні заяви із цього приводу. Але найбільша вина Піскуна полягає в тому, що він порушив і без того погане управління елементами силової машини. Сьогодні силовики не координують свою діяльність інституційним чином. Затримання одного з генералів МВС, постаті аж ніяк не політичної й не ключової, призвело до серйозної дестабілізації всередині силового блоку. Стало зрозуміло, що ми маємо справу не з єдиним блоком силових відомств, а з феодалізованими структурами, які погано переносять одна одну. Відставка не готувалася заздалегідь. Гадаю, якби Генпрокурор не вдався до необачного кроку, пов’язаного з арештом генерала МВС і заявою про існування «перевертнів» серед працівників МВС і СБУ, відставки не було б. Святослав Піскун — сильний політичний гравець авантюрного плану.
Щодо претендентів, то їх буде багато: i віце-спікер Геннадій Васильєв, і Ольга Колінько, і, напевно, хтось з нинішніх заступників Генпрокурора, і представники інших структур.
