У Росії продовжує набирати обертів скандал, пов’язаний з арештом керівника найбільшої нафтової компанії ЮКОС Михайла Ходорковського. Хоч би як намагався Кремль подати затримання відомого бізнесмена під кримінальним «соусом», у більшості спостерігачів склалася думка, відмінна від офіційної. У всіх коментарях арешт Ходорковського розглядають з політико-економічного погляду. На Заході, зокрема, звертають увагу на ліберальні погляди бізнесмена, фінансову підтримку ним правих сил. Що це — адресна акція чи нова «корпоративна політика» Кремля? Показовим у цьому плані є коментар про те, що президентська адміністрація сама підштовхує підприємця до входження в політику. Вельми несподіваними виявилися результати опитування, проведеного нещодавно радіо «Эхо Москвы». Більшість опитаних проголосували б за Михайла Ходорковського, якби на президентських виборах було два кандидати — нинішній президент Росії Володимир Путін та голова нафтогіганта ЮКОС Михайло Ходорковський. При цьому на користь «олігарха» висловилися 75% слухачів (в опитуванні взяли участь понад 7 тис. респондентів). Питання, на що перетворюється путінська Росія, є як ніколи актуальним для України, враховуючи ступінь присутності російського бізнесу, а також інфантильну сприйнятливість виборців до гасел політичних сил та лобістських угрупувань, які декларують необмежене зближення із північно-східним сусідом. Ще злободенніше згадане питання у контексті суперечки, що виникла у зв’язку з будівництвом Росією дамби в Керченській протоці. Російські експерти відзначають явний зв’язок двох прикладів (арешту Ходорковського та «тузлинської кризи»), а саме — вони обидва свідчать про сповзання Кремля до демонстративно силового проведення внутрішньої та зовнішньої політики. Увазі читачів пропонуємо найяскравіші, на наш погляд, висловлювання, а також — думки російських експертів щодо двох ситуацій.
«Владна конструкція стає хиткою»
Андрій РЯБОВ, експерт Московського Центру Карнегі:
— Попри те, що російське політичне життя, на відміну від українського, останніми роками із публічної сфери пішло у візантійську тінь, за загальними оцінками, які сьогодні існують у Москві, ми зіткнулися з однією із дуже важких внутрішньополітичних криз. Від того, як ми із неї вийдемо, багато в чому залежатимуть сценарії нашого політичного розвитку принаймні у середньостроковій перспективі. Заява Олександра Волошина про відставку, найімовірніше, не входила у плани тих, хто організовував історію з ЮКОСом. Тепер же, очевидно, просідає один полюс влади, який ми звикли називати єльцинською «сім’єю» — його головною адміністративною фігурою був Волошин. Крім того, виникають серйозні проблеми у російського уряду. Кабінет Касьянова останніми місяцями намагався відігравати роль медіатора між інтересами головних бізнес-груп Росії. Це була важлива роль, коли як полюси виступали ЮКОС та адміністрація Волошина. Якщо полюси зникають, постає запитання: а навіщо потрібен медіатор? На якому полі він буде посередником? Якщо до останніх подій питання про перспективи Михайла Касьянова і його уряду виглядало дуже невизначено, то сьогодні шанси на виживання нинішнього уряду після президентських виборів нульові.
7 листопада починається фінішна пряма думських виборів у Росії. Передвиборну кампанію від імені нинішньої владної еліти курирують Олександр Волошин та Владислав Сурков. У разі їхньої відставки цілком імовірно, що кампанію «Единой России» чекає параліч. Бюрократичній машині знадобиться щонайменше два тижні аби перебудуватися на якийсь новий лад.
Звісно, ми маємо враховувати й позиції російських губернаторів. Багато хто з них просто дивується, не знає, як реагувати на те, що відбувається в Москві. Це може найнегативнішим чином позначитися на шансах «Единой России». Губернатори просто вважатимуть за краще підтримувати своїх кандидатів від регіональних еліт і одночасно підстрахуватися, підтримавши КПРФ, СПС або інші політичні партії.
Якщо відставка Волошина відбудеться, перед російською політикою постануть два дуже важливі питання, відповідь на які має дати президент. По-перше, хто замінить Волошина на його посаді? Якщо це буде людина із групи пітерських силовиків, що нині перемагає, ця група отримає ексклюзивні можливості у монополізації механізмів прийняття рішень. Наступними мішенями для атаки можуть стати й інші провідні російські корпорації з усіма політичними, економічними і соціальними наслідками, що випливають звідси. Думаю, що президент Путін не зацікавлений у такому розвитку подій, оскільки він, як і раніше, абсолютно правильно розглядає стабільність як головне досягнення свого правління. Крім того, є певна логіка усього пострадянського російського президентства, закладена ще Борисом Єльциним. Її суть у тому, що верховна влада почувається стійкою тільки у тому разі, якщо спирається на дуже серйозну систему противаг. Неважливо, які групи представляють ці противаги, головне, щоб вони були, інакше владна конструкція стає дуже хиткою. Це змусить президента Путіна у разі відходу «сім’ї» висунути якісь нові фігури. Які — можемо тільки гадати. Швидше за все, це будуть представники не силових, але пітерських кланів. Насправді, це буде визначальне питання: чи зуміє Путін утримати ситуацію під контролем, подаючи арешт Ходорковського як точкову операцію. Саме так цей арешт сприйняли у міжнародній спільноті. Але якщо ситуація зрушить у бік кумулятивного ефекту, міжнародна реакція різко зміниться, що не потрібно президенту Путіну. Тому головна проблема — це глибинний конфлікт між президентом і тими, кого він нещодавно підтримував.
«Головотяпство»
Олексій МАХЛАЙ, керівник міжнародних програм Фонду «Російський громадсько політичний центр»
— Які цілі сьогодні переслідує політика Росії на пострадянському просторі?
— Росія ніколи не проводила і не проводитиме політику реінтеграції пострадянського простору. Росія — за добросусідські відносини між нашими братніми народами. Щодо Тузли, звісно, слід вести переговори. Думаю, що приїзд міністра закордонних справ Росії Ігоря Іванова до Києва і спрямований на те, щоб знайти консенсус.
Припущення ж, що цю ситуацію створено для того, щоб підвищити якісь рейтинги перед виборами, зовсім не відповідає дійсності. Навколо цього питання дуже багато спекуляцій як з однієї, так і з другої сторони, спекуляцій різних груп, людей, які бажають нажити політичний капітал. Думаю, що проблеми вирішать нормально, дипломатичним шляхом. Нам потрібна сильна, вільна Україна. Іншого шляху немає.
— Чому ж роботи зі спорудження дамби розпочали без повідомлення доброго сусіда?
— Напевно, тут є питання, які треба розглядати як технічні, а не як злий намір. Тут немає великої політики.
— А що ж — велике головотяпство?
— Можливо, і так.
— І все ж таки така дамба — це не зовсім «канава», про яку не має знати уряд...
— Нині важко про це судити. Ми можемо тільки висувати гіпотези. Давайте дочекаємося результатів переговорів наших дипломатів. Думаю, вони нормально вирішать це питання. Ми не повинні відволікати людей від повсякденного життя. Питання внутрішнього життя як Росії, так і України не мають ставитися на другий план.
— Як звичайні росіяни сприймають конфлікт навколо Тузли? В Україні кажуть про можливу «самодіяльність» кубанських козаків...
— Сьогодні головне для людей, які живуть у прикордонних районах, — як нагодувати свої сім’ї, як вижити. Їм не до великої політики. Велику політику будують ті, кому це вигідно. Ті спільні підприємства, прикордонна торгівля, які є сьогодні — це благо як для однієї, так і для іншої країни. Не хотілося б, щоб сюди втручалася велика політика, від якої постраждають прості люди. Жодних загарбницьких намірів у козаків не було й не буде. Ані з української, ані з російської сторони ніхто у похід не вирушить. Ми зробили багато помилок у радянський та пострадянський час. Якби ми цивілізовано розлучилися, а не вчинили так, що хто де стояв, те й забив, що це «моє», усе було б інакше. Щось спільне робилося, будувалося, потрібно було, щоб усі могли користуватися благами, скажімо, тих санаторіїв, які будувалися на території колишнього СРСР, користувалися рудою, тим вугіллям, нафтовими запасами. Слід було сісти й домовитися по-людськи.
Думаю, наші президенти, керівники держав — мудрі люди і приймуть рішення без втручання якихось третіх сторін.
— Ваш прогноз: як буде вирішене питання українсько-російського кордону, статусу Азовського моря?
— Думаю, знайдуть консенсус. Азовське море — море й Росії, й України. До нього мають вільно заходити кораблі як однієї, так і іншої країни. Росія не повинна брати гроші за прохід українських кораблів, Україна — російських. Те, що страждає екологічна обстановка в регіоні — це також правда, це також проблема. Напевно, через розмиви люди в Росії втратили вже кілька кілометрів території.
Усе буде вирішено. Тільки не слід здіймати галас і спекулювати. Економічні відносини мають визначати політику, а не політичні — економіку.
