Кажуть, що «День» — газета інтелектуалів. Це так, але слід би уточнити, в якому значенні. Мається на увазі не вузькість тематики: тематична палітра «Дня» різноманітна й охоплює всі сфери суспільного життя. І не вузькість кола читачів. «День» — газета інтелектуалів тому, що вона залучає всіх, хто цінить живу конструктивну ДУМКУ. Така газета не може бути масовою, але суспільну значущість текстів у сфері думки кількістю голів, як відомо, не визначають.
І все-таки рівень аналітики «Дня» такий, що, за моїми спостереженнями, професіональні суспільствознавці не розглядають газету як засіб популяризації наукових досягнень. Це, якщо хочете, — кафедра, на якій суспільствознавець не розтлумачує народу істини, а розмірковує про те, що ще невідоме йому самому. Виносить на публіку свої свіжі думки, які надалі відточують на сторінках наукових видань. Газета як джерело, вказане в бібліографії до дисертації або до статті в академічному журналі — явище абсолютно незвичайне. «День» є таким джерелом. Я постійно переконуюся в цьому, рецензуючи дисертації та читаючи журнали.
Останній приклад — книга Володимира Кузнєцова («Філософія права. Історія та сучасність»: Навчальний посібник. — К.: ВД «Стилос», ПЦ „Фоліант», 2003. — 382 с.). Людини, відомої серед філософів і ще відомішої серед студентів та аспірантів. Він переклав російською мовою вельми мудру книгу Г. Скірбекка та Н. Гільє «История философии». Зазначу, що у Росії ця книга вийшла накладом 30 тисяч примірників. Українці користуються нею, і ніяк не дочекаються українського перекладу. Невже не знайдеться зацікавлений видавець? Нова праця В. Кузнєцова — навчальна допомога, але з грифом «наукове видання». У списку літератури, який містить, крім інших, десятки сучасних англомовних джерел, є 23 посилання на серйозні газети, з них на першому місці — «День» (9 посилань) на другому — «Дзеркало тижня» (5). Із «Дня» подано не окремі цитати, а фрагменти, іноді досить великі за обсягом. «Фрагменти» — це know-how автора. Кожен розділ закінчується підбіркою текстів — від Платона й Аристотеля до сучасних філософів і теоретиків права. Це — філософія права в дії. Тут автор не розмірковує про знання, а демонструє його, показує, як його творять.
На цей інтерес вченого до «Дня», я думаю, потрібно відповісти. Розповісти про його книгу. Тим більше, що про філософію права пишуть у нас явно недостатньо. Можливо тому, що ця дисципліна протягом тривалого часу була занедбана. За тих часів, коли вважалося, що право — це не те, про що можна роздумувати. А якщо роздумувати і дозволяли, то тільки у вузьких рамках класового підходу. Тому сьогодні головне завдання — дати студенту якнайбільше інформації про філософсько- правові проблеми з перших рук, тобто подати найбільш значущі концепції в історичній ретроспективі аж до сьогодення. «Історія та сучасність» у цьому випадку — не розхожий штамп.
В. Кузнєцов багато років займається методологією науки, точніше, science. «Точніше» тому, що, за прийнятим у нас розумінням, наука до science не зводиться. Цей досвід, що виховує строгість і ясність думки, позначився: текст В. Кузнєцова, можна сказати, прозорий. Чим відрізняється від писань чистих філософів, нестерпно туманних, і теоретиків права, які зводять діло до визначень і класифікацій. Але цей текст непростий, як непроста сама матерія права. І без моралізаторства, без апології влади. А зважаючи на прагнення автора обійняти максимальну кількість тем, концепцій, імен і творів, книга виявилася чимось на кшталт докладного довідника. Це не докір. Повторюся, сьогодні з філософії права потрібен саме такий тип навчального посібника — максимум інформації, і, головне, різноманіття уявлень про право. Адже посібники адресують молодим юристам, людям, від яких не в останню чергу залежить, чи буде створено в Україні правову систему, яка відповідатиме цінностям демократії. Узагалі, філософія права актуалізується щоразу, коли в суспільстві виникає необхідність істотно трансформувати свою правову систему.
Перед автором, який пише підручник у дусі «історія та сучасність», стоїть проблема розміщення імен у просторі книги, що завжди має деякі розумні межі. Скільки виділити на історію та скільки на сучасність? Можливо, ця пропорція говорить дещо про автора. Чи стурбований він запитанням «що ми маємо робити?», чи отримує задоволення, риючись у хронологічній пилюці? У книзі В. Кузнєцова філософії права від досократиків до ХIХ століття відведено 114 сторінок. А на два останні століття припадає 238. Відповідь на останнє запитання, отже, зрозуміла. Щоправда, не зрозуміло, чому до розділу IV («Ренесанс і новий час») увійшли О. Конт, Г. Спенсер, Ч. Дарвін і навіть Р. Штаммлер, який дожив до 1938 року, а наступний, V розділ, має назву «Філософія права XIX та першої половини XX століття». Можливо, річ у тому, що за своїм духом думки вказаних авторів про право належать швидше до давніших епох. Вони розвивають і модернізують старі переконання або ж, навпаки, критикують їх. Якщо це так, то автору слід би оговорити це в тексті.
Різноманіття сучасних філософсько-правових напрямів вражає. В. Кузнєцов нарахував їх близько п’ятдесяти. Очевидно, ця обставина спонукала автора закінчити книгу Додатком, у якому вирішується проблема класифікації напрямів сучасної філософії права. Тут використано оригінальний інструментарій, що дозволяє систематично описувати й об’єктивно порівнювати ці напрями. А також виявляти тенденції розвитку філософії права. Автором введене поняття «позиційність», що схоплює спільні ознаки всіх напрямів. Та позначено дві позиції, виражені у питальній формі — «Як може філософія права дослідити право?» та «З якою метою вивчають право?». З методичного погляду зроблене це бездоганно.
Як бачимо, справа не зводиться до історії. І початок книги — вступ та розділ перший (70 сторінок) — має теоретичний характер. У цьому розділі обговорюються поняття розуміння, складності та моделювання, що мають, як вказує автор, істотне значення в філософії права. Це поняття — загальнонаукові, добре розроблені в методології науки. Їхня інтерпретація в рамках науки про право — безперечна заслуга В. Кузнєцова. Тому цілком виправдана атестація книги як наукового видання. Можна посперечатися, наскільки точно поняття моделювання відображає ту когнітивну активність, унаслідок якої з’являється той чи інший погляд на про право. На мій погляд, доречнішим тут було б поняття «експеримент подумки». Так, Платон у «Державі», Т. Гоббс у «Левіафані», Д. Ролз у «Теорії справедливості» під час виявлення основ права, зрозумілого в широкому значенні, зайняті саме експериментуванням подумки.
Так сталося, що ця коротка рецензія спростовує пропозицію, висловлену в моїй попередній публікації — «Мораторій на підручники» («День», 2.07.2003). Там йшлося про добровільну відмову на деякий час від видання підручників із суспільствознавства внаслідок їхньої невисокої якості. Що ж, побільше б таких спростувань!
