Нечесна гра! Яким же ще чином, кажуть Сполучені Штати, Китай міг обійти американських виробників у стількох галузях?
Протягом багатьох десятиріч США, здавалося, панували на ринку промислової продукції, і американський уряд зосередився на лібералізації торгівлі промисловими товарами. Зауважимо, що дуже небагато зусиль доклали для створення сприятливіших умов для фермерів, оскільки добре відомо, що Америка не може конкурувати з іншими країнами у галузі сільськогосподарської продукції. Сьогодні Китай становить серйозну конкуренцію Сполученим Штатам, досягши значного активного торгівельного балансу зі США. У результаті міністр фінансів США звинувачує Китай у навмисному утриманні низького обмінного курсу та закликає Китай дозволити ринковим силам визначити істинну вартість ремінбі (китайський срібний долар. — Ред. ). Головний економіст МВФ Кен Рогофф попереджає, що активний торгівельний баланс є загрозою глобальній економічній стабільності.
Тим, хто пам’ятає східно-азіатську кризу п’ятирічної давності, більша частина сьогоднішніх заяв видається повною протилежністю тому, що говорили тоді. У той час Китай переконували не вводити вільне коливання курсу. До кризи аргентинського песо фіксовані валютні курси ні в кого не викликали заперечень. Міністерство фінансів США вітало державне втручання у діяльність валютних ринків та заохочувало МВФ підтримувати такі втручання багатомільярдними доларовими позиками країнам, що перебували у кризі. Якби Китай відпустив свою валюту «у вільне плавання» п’ять років тому, її знецінення призвело б до посилення кризи.
Тоді країни попереджали уникати зовнішньоторговельного дефіциту та створювати резерви, оскільки саме вони є першим і основним захистом проти кризи. Країни Східної Азії послухалися цієї поради, маючи достатньо на те підстав, бо бачили наслідки відсутності резервів. Уряди цих країн розуміли, що політика МВФ тільки посилить економічний спад, але не мали сил чинити опір. МВФ мав гроші, яких вони гостро потребували. Китай та Малайзія, які за щасливим збігом обставин уникли необхідності звертатися до МВФ, або ж виявилися сміливішими за інших, віддавши перевагу власному курсу, зробили те, чого вчать усі підручники з економіки, а саме: почали проводити експансіоністську кредитно-грошову та фінансово-бюджетну політику. У результаті економічне зростання в Китаї збереглося на рівні 7%, а Малайзія перенесла лише короткий незначний економічний спад.
Для того щоб зрозуміти, про що йдеться, необхідно знати кілька основних економічних принципів. По-перше, міжнародна торгівля грунтується на принципі порівняльної переваги, що означає, що будь-яка країна експортує ті товари, у виробництві яких вона має відносну перевагу перед іншими країнами, та імпортує ті товари, сприятливіші умови для виробництва яких мають інші країни. Загалом, Китай сьогодні має порівняльну перевагу у виробництві промислових товарів перед США. Тому Китай повинен експортувати промислові товари до США. По-друге, якщо у державі інвестиції переважають над заощадженнями, у держави з’являються борги, що супроводжується утворенням зовнішньоторговельного дефіциту. Зовнішньоторговельний дефіцит Сполучених Штатів, що зростає, є результатом безпрецедентно поганого управління адміністрації Буша. Зниження податків, яке Америка навряд чи могла собі дозволити, перетворило величезні бюджетні надлишки на колосальний дефіцит, тобто замість того, щоб робити заощадження, американський уряд бере у борг і часто робить це за кордоном. Отже, не валютна політика Китаю є істинним винуватцем проблем США.
Фактично, загальний активний торгівельний баланс Китаю є досить малим — близько 1% ВВП. Звичайно, адміністрація Буша хоче перекласти провину із себе на когось іншого, однак ані Китай, ані будь-хто iнший не повинен помилятися щодо цього. Сьогоднішня ситуація дуже нагадує події двадцятирічної давності, коли президент Рейган значно знизив податки, що, як прогнозували, мало принести величезні економічні вигоди, але призвело до величезного фіскального дефіциту, що, у свою чергу, спричинило значне зростання зовнішньоторговельного дефіциту. Тоді в усьому звинуватили Японію!
Неприємна правда полягає в тому, що ані МВФ, ані адміністрація Буша не вірять у вільні ринки. Вони вважають за необхідне втручатися у діяльність ринків тоді, коли їм це вигідно. Так, адміністрація Буша виступила на підтримку державної допомоги авіакомпаніям, безпрецедентного субсидування сільського господарства та протекціоністської тарифної політики щодо імпорту сталі.
МВФ має слушність: сьогодні справді існує небезпека глобальної економічної нестабільності, але основною її причиною є величезні позики США за кордоном, початок яким було покладено за президента Рейгана. Це перетворило США на найбільшого боржника. Якщо колись кредитори Америки вирішать, що не бажають більше мати таку кількість доларів, це може спричинити істотні зміни на валютних ринках та призвести до глобальної нестабільності.
То чому ж МВФ не критикує США за цей дефіцит? Чому найбагатша країна у світі може жити не по коштах, у той час як МВФ критикує бідніші країни за набагато дрібніші порушення встановлених правил? Становище ускладнюється існуванням глобальної резервної системи, в якій більшість країн намагається придбати долари США, які часто просто осідають у цих країнах. Ця система вимагає, щоб країна резервної валюти (США) була великим боржником — до межі, коли інші втрачають віру. Але для вирішення проблем глобальної фінансової системи слід нарешті відмовитися від самовдоволення, що давно стало характерною рисою країн «Сімки», а також від односторонньої політики нинішньої адміністрації США.
Китай має слушність, ігноруючи вимоги США. Плаваючий валютний курс підірве економічну стабільність, що призведе до цілого ряду серйозних проблем, особливо якщо брати до уваги ненадійну банківську систему Китаю. Підвищення обмінного курсу справить негативний ефект на процес створення робочих місць у країні та сприятиме дефляції, з якою Китаю сьогодні вдається успішно боротися.
Китай перебуває у сприятливому становищі, маючи можливість керуватися тільки власними міркуваннями. Величезні резерви в іноземній валюті дають йому можливість ігнорувати МВФ і Міністерство фінансів США. Зрештою, можливо, саме це і є основною причиною, чому Китай повинен і надалі підтримувати активне сальдо торгівельного балансу. Китай ще раз продемонстрував хороше знання основних економічних принципів. Інші країни регіону тільки шкодують, що не змогли свого часу наслідувати приклад Китаю.
Джозеф СТІГЛІЦ — лауреат Нобелівської премії з економіки; професор економіки Колумбійського Університету; екс-голова ради з економічних питань президента Білла Клінтона, а також головний економіст і старший віце-президент Всесвітнього банку.
