Підписана угода про Єдиний економічний простір свідчить, що деструктивний період у відносинах між Україною та Росією минув; ми рухаємося в одному напрямку. Таку думку висловив під час українсько-російського ділового форуму, який відбувався в Одесі наприкінці вересня, депутат Державної думи РФ, заступник голови комітету в справах СНД та зі зв’язків із співвітчизниками В’ячеслав IГРУНОВ. Слід зазначити, що пан Ігрунов часто приїжджає до України для участі в різних форумах і дискусіях. Оскільки В. Ігрунов на таких заходах представляє не тільки російський політикум, виразником думки певної частини якого він є, а й вищий законодавчий орган Росії, його погляди вельми показові. Зокрема, «рекомендація» депутата Державної думи, заступника глави думського комітету в справах СНД «переглянути» ті питання, щодо яких уже досягнуто домовленостей між Україною та СОТ, з одного боку, і Росією та СОТ — з іншого, щоб зробити їх ідентичними, виглядає дивно. Розцінювати їх інакше ніж як прагнення «притримати» Україну в її просуванні до вступу до СОТ, важко. Очевидно, крізь цю призму слід розглядати й інше висловлювання гостя з Москви.
— Як би ви могли охарактеризувати динаміку українсько-російських відносин, зокрема торгово-економічних, з огляду на Рік Російської Федерації в Україні?
— У наших торговельних відносинах спостерігався досить інтенсивний спад, особливо до середини 2002 року. Потім ситуація дещо змінилася на краще, але результат, як і раніше, не дуже втішний. Мені здається, наші економічні міністерства надмірно захоплюються антидемпінговими розслідуваннями замість того, щоб скоріше перейти до зони вільної торгівлі. Думаю, останній варіант дасть нам набагато більший ефект і збільшить вантажопотоки з обох сторін.
— Але питання з погляду російської сторони не обмежується лише зоною вільної торгівлі. Воно «плавно» перетікає в площину того самого митного союзу, а надалі — й створення наднаціонального контролюючого органу…
— Природно, для того, щоб існувала ця зона вільної торгівлі, а наші торговельні відносини розвивалися, необхідно домовитися про митний союз. Оскільки цілком неможливо, щоб вантажопотоки до України з третіх країн йшли за одними законами, а до інших країн — за іншими. З іншого боку, наші переговори у рамках СОТ не синхронізовані, ми погано знаємо, на яких умовах Україна має намір вступати до СОТ, причому Україна не має особливого бажання узгоджувати з нами ці питання. І якщо ми домовимося про вступ до СОТ на різних умовах і на різних умовах туди ввійдемо, то, звісно ж, жодної зони вільної торгівлі не буде. Тому мені здається, що нині потрібно переглянути ті питання, з яких уже досягнуто домовленостей між Україною та СОТ, з одного боку, і Росією та СОТ — з іншого. Це потрібно для того, щоб наші умови були або ідентичними, як, скорiше за все, буде у нас із Казахстаном, або дуже близькими.
— Експерти стверджують, що однією з головних проблем вступу Росії до СОТ є низька внутрішня ціна на енергоносії. Чи не тому так відреагувала російська сторона на застереження, з яким Україна підписала «ялтинську» угоду?
— По-перше, думаю, наші західні конкуренти навряд чи зацікавлені в тому, щоб ми самі для себе створювали деякі переваги. Я знаю, як багато зробили західні політики і спостерігачі для того, щоб ослабити економічний потенціал Росії. І це, звичайно ж, було зроблено в егоїстичних інтересах цих країн. По-друге, і Україна, і Росія, і Казахстан мають певні конституційні проблеми, і це застереження могло б стосуватися кого завгодно з чотирьох країн-підписантів. А щодо національних інтересів, — а ми створюємо ЄЕП саме у національних інтересах, — то боюся, що це застереження може стати приводом для невиконання угоди.
— На відміну від російської сторони, в Україні не чутно яких-небудь оптимістичних відгуків щодо створення наддержавного контролюючого органу в рамках Єдиного економічного простору. Чи можна говорити про те, що це питання стане «каменем спотикання» на шляху реалізації домовленостей про ЄЕП?
— Ні, я так не думаю. Безумовно, роль Росії у цьому органі буде дуже значна, оскільки надзвичайно великий економічний потенціал Росії. Ситуація кардинально відрізняється від Європи, де класичні ініціатори об’єднання — Франція і Німеччина — володіли приблизно однаковими економічними потенціалами. Тоді як у нашій ситуації проблем, схоже, не уникнути. Разом із тим, наддержавний орган — це питання не сьогодення. Це — перспектива. Наскільки вона віддалена — поки що говорити важко, але якщо нам вдасться все-таки зрушитися хоча б на кілька кроків у напрямку створення економічного простору, ми обов’язково повернемося до цієї проблеми. А поки що, повторюю, це перспективна мета, не більше.
