У 1455 — 1456 рр. німецький ремісник Йоган Гутенберг надрукував у Майнці Біблію. Очевидно, він до кінця не усвідомлював значення свого відкриття. Книгодрукування швидко набуло поширення в Західній Європі, де уже в кінці ХV століття друкарні існували майже в усіх великих містах. Так, у Венеції в другій половині ХV ст. існувало 150 самодіяльних друкарень, а в Ліоні на той час працювало 160 друкарів.
На жаль, книгодрукування в Україну, як і в інші землі православно-слов’янського ареалу, прийшло із помітним запізненням. Перші книги кирилицею з’явилися в 1491 р. в Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля. Цілком ймовірно, що їхніми замовниками виступали православні українці Галичини.
У 1517 — 1519 рр. Франциск Скорина в Празі видав ряд біблійних книг. У 1525 р. у Вільно ним же були надруковані «Апостол» і «Мала подорожня книжка». Частина цих книг вийшла церковнослов’янською, а частина «руською» мовою, наближеною до розмовних говірок України й Білорусі. Однак лише в 60-х рр. ХVI ст. кириличне книгодрукування набуває відносно систематичного характеру. В 1562 р. у Несвіжі (Білорусь) кальвініст Симон Будний видав дві кириличні книги: «Катехизис» та «Про виправдання грішної людини перед Богом». Близько 1570 р. (очевидно, в Білорусі) Василь Тяпинський друкує «Євангеліє».
У 1564 — 1565 рр. Іваном Федоровичем (Федоровим) була здійснена спроба налагодити книгодрукування в Москві. Тут він видрукував «Апостол» і «Часослов», але зазнав переслідувань з боку консервативно налаштованого православного духовенства й змушений був залишити Московію. Подібні речі траплялися і в Західній Європі на зорі книгодрукування. Адже друкарі відбирали хліб у переписувачів книжок, які правдами й неправдами намагалися протидіяти конкурентам.
У 1569 — 1570 рр. Іван Федорович у Заблудові (Білорусь) видрукував «Євангеліє учительне», «Псалтир» і «Часослов». Однак покровитель його, гетьман Ходкевич, хоча й спочатку всіляко сприяв друкарству, але швидко охолонув.
У 1572 р. Іван Федорович переїздить до Львова, де в 1574 р. видає «Апостола». Із цим виданням він приїхав до князя Василя-Костянтина Острозького, який запросив його до себе на службу. Першодрукар стає управителем Дерманського монастиря й започатковує 1575 р. у Дермані та Острозі книгодрукування, де вперше на українських землях, як і в цілому в православно-слов’янському ареалі, воно набуло постійного характеру.
У кінці ХVI — на початку ХVII ст.ст. тут побачили світ ряд видань. До того ж видань різнотипних. Передусім це біблійні книги — Новий Завіт і Псалтир (1580), «Книжка…» Тимофія Михайловича, яка є предметним покажчиком до Нового Завіту (1580), «Псалтир з розслідуванням» (1598); книги літургійного характеру — «Часослов» (1598), «Требник» (1606); твори отців церкви — «Книга о постнічестві» Василя Великого (1594), «Маргарит» Іоана Златоуста (1595), букварі (1578, 1580-i рр., 1598); поетичні твори – «Хронологія» А.Римші (1581), «Лямент дому княжат Острозьких…» (1603); полемічні твори — «Ключ царства небесного…» Г.Смотрицького (1587), «Отпис на лист… Іпатія Володимирського і Берестейського єпископа» (1598), «Апокрисис» Христофора Філалета (1598—1599) та інші.
Варто врахувати, що, очевидно, не всі видання дійшли до нашого часу. Частина творів, які були підготовлені в Острозькому культурному центрі, побачили світ або в інших місцях (друкарнях Олексія Родецького, Віленського братства, Києво-Печерської лаври), або залишилися лише в списках.
Найбільш цінним виданням серед вищевказаних стала Острозька Біблія, що побачила світ у 1581 р. Хоча це досить велике за обсягом видання, однак завдяки майстерності набору та застосуванню дрібного шрифту книга не видається масивною. Вона надрукована форматом у аркуш, двома шпальтами, в два кольори й містить 1256 сторінок. На повній сторінці міститься 50 рядків. При друкуванні Біблії використовувалося 6 різних за розміром та графікою шрифтів (4 кириличні та 2 грецькі), спеціально виготовлених для цієї книги.
Ілюстративне оформлення видання вирізняється стриманістю, продуманістю композиції, художнім смаком. У книзі використано 81 заставку з 16 дощок, 70 кінцівок з 17 дощок, 1384 гравійованих ініціалів, а також численні композиції з виливних прикрас. Щоправда, Біблія майже не ілюстрована, якщо не брати до уваги гравійовану рамку на титулі, герб Василя-Костянтина Острозького на звороті титулу й друкарську марку Івана Федоровича (Федорова) в кінці книги. Раніше, коли мова йшла про Острозьку Біблію, дослідники (особливо радянські) концентрували увагу на особі Івана Федорова. Дійсно, його заслуга в появі цього видання дуже велика. Не треба забувати, що він виконував переважно технічну роботу. А щоб це видання побачило світ, треба було здійснити велетенську науково-дослідницьку й перекладацьку роботу. В Острозі за сприяння князя Василя-Костянтина був створений науковий осередок, який, власне, й займався цими питаннями. Ймовірно, його очолював Герасим Смотрицький — перший ректор Острозької академії; він же й автор передмов.
В Острозі вдалося зібрати різноманітні списки біблійних книг. Серед них особливі надії покладалися на отриманий з великими труднощами в царя Івана Грозного рукопис, т. зв. Геннадіївської Біблії. Цей рукопис зробили під керівництвом новгородського архієпископа Геннадія в 1499 р., й він був відносно повним зібранням біблійних книг. У літературі можна зустріти думку, що в основі Острозької Біблії лежить саме Геннадіївська Біблія. Насправді це далеко не так. У Геннадіївській Біблії було чимало неточностей та помилок, які не залишилися непоміченими острозькими книжниками. Останні використовували різноманітні церковнослов’янські біблійні тексти, частина з яких була отримана у південних слов’ян (болгар та сербів). Користувалися вони чеськими й польськими рукописами біблійних книг, а також протестантськими й католицькими виданнями.
Але в основу старозавітного тексту Острозької Біблії була покладена «Септуагінта» — грецький переклад із староєврейської, здійснений ще в елліністичному Єгипті (III ст. до Р.Х.). Всі зібрані староєврейські біблійні тексти порівнювалися й коректувалися відповідно до «Септуагінти». Цей момент викликав критику з боку окремих дослідників, наприклад Івана Огієнка. Адже між грецькою «Септуагінтою» і єврейським старозавітним текстом є певні розходження. Та все ж треба враховувати, що в той час авторитет «Септуагінти» в православному світі був надзвичайно високим, а сама вона трактувалася як богонатхненне джерело. Тому зрозуміло, чому ж острозькі книжники звернулися до неї.
Аналіз мови Острозької Біблії дає підстави зробити висновок про те, що окремі її книги перекладалися з текстів різних часів, виконаних у багатьох країнах. Широко використовувалися південнослов’янські списки, що відобразилося на правописі та мові перекладу. Деякі книги Острозької Біблії були перекладені безпосередньо з «Септуагінти». А книгу Єздри, якої не було в грецькому тексті, переклали безпосередньо з «Вульгати» — латиномовного перекладу Біблії. Загалом острозькі книжники виконали величезну текстологічну роботу.
Хоча на кінець ХVI ст. існувала певна традиція перекладу Священного письма українською розмовною мовою (Пересопницьке євангеліє та ін.), однак у Острозі при виданні Біблії використовувалася церковнослов’янська мова. Це було викликано рядом обставин. У той час насичення православно- слов’янського культурного простору біблійною і богослужбовою літературою не було ще достатньо великим.
Досвід Заходу показав, що перша друкована література виходила сакральною (латинською) мовою. І лише тоді, коли відбулося відповідне насичення такою літературою, почали з’являтися друковані переклади біблійних книг простонародними мовами. У тому сенсі видання біблійних книг «руською мовою» Ф.Скориною було явно передчасним. Також варто враховувати, що православна церква в східно- й південнослов’янських регіонах дуже боляче реагувала на зменшення сфери впливу церковнослов’янської мови. Це було викликано не лише консерватизмом цієї інституції. У той час православні зазнавали значного тиску з боку католиків, протестантів і мусульман. Причому наступ конфесійних противників вівся й на тлі використання церковнослов’янської мови. Треба мати на увазі й те, що церковнослов’янська мова, яка сформувалася лише в IX столітті, залишалася близькою та зрозумілою для багатьох слов’янських народів. До того ж, на той час не було якісних перекладів біблійних книг народними слов’янськими мовами.
Церковнослов’янська мова Острозької Біблії була далеко не останнім фактором, завдяки якому ця книга вийшла далеко за межі України. Її наклад для того часу був досить великий (орієнтовно 1500 примірників). До нашого часу дійшло майже 300 екземплярів, які зберігаються не лише в бібліотеках України, але й у Росії, Білорусі, Польщі, Литві та Великій Британії.
Острозька Біблія завдяки високій якості перекладів довгий час не мала конкурентів у православно-слов’янському світі й фактично стала канонічним текстом. Коли московський цар Олексій Михайлович задумав видати Біблію, звірену з грецьким текстом, московські книжники із цим завданням не впоралися. Тому було вирішено перевидати Острозьку Біблію, виправивши деякі орфографічні помилки й змінивши українські наголоси на російські. Навіть передмову до цього видання Біблії склали на зразок Острозької, замінивши вислови «народ руський» на «народ всеросійський». Так з’явилася Московська Біблія 1663 р., яка в Росії отримала назву «первопечатной». Тут цей текст використовували без змін до 1712 р., коли Петро I наказав його виправити у відповідності до грецькго тексту вихідцю з України, волинянину Феофілакту Лопатинському. Виправлена цим книжником Біблія так і не була надрукована. Потім уже цариця Єлизавета Петрівна залучила до правки двох викладачів Києво-Могилянської академії Варлаама Лащевського й Гедеона Слонімського. Виправлений ними текст був затверджений синодом Російської православної церкви.
Так з’явилася Єлизаветівська Біблія 1751 року, в основі якої все ж таки лежав острозький текст. Ця Біблія стала канонічною для православних й практично без змін передруковується до сьогоднішнього дня. Таким чином, текст Острозької Біблії (хай навіть із деякими змінами) продовжує й сьогодні служити православному світові.
