Людині, яка вперше відвідує Уманський дендрологічний заповідник «Софіївка», парк здається дуже великим і замкненим у собі — подібним до спірального Всесвіту. Таке враження складається завдяки різноманітності рослинності та примхливому рельєфу парку з його численними озерами, струмками, водоспадами, стежками, які ведуть невідомо куди, скелями та «полонинами». Вражає й певна, так би мовити, аномалія ландшафту, порушення звичного природного порядку, адже найбільший водний басейн знаходиться вгорі саду, а «гори» — виходи скельних порід — внизу. За якісь чверть години «мандрівник» переходить там зі скельних урвищ на оточену дубовим лісом поляну, або попадає із розлогої відкритої долини на вузеньку, закриту з усіх сторін, стежку між скелями. Неабияким сюрпризом є, після крутого партерного амфітеатру, великий Верхній став — центр водних розваг, який збирає на свої берегах, шлюзах, потішних колісних пароплавах натовпи народу. І всюди шумить річка Кам’янка з її численними романтичними місточками.
У дендропарку є чимало надзвичайно мальовничих місць. Особливо запам’яталась велика поляна, оточена, як колонами, дубовими деревами, на корі яких миготять міріади сонячних зайчиків. Посередині — велетенський (говорять, у п’ять обхватів) дуб-патріарх із довершеною темно-зеленою, майже синьою на сонці кроною. Посидіти під тим дубом — то великий привілей для людини. Особливо ввечері, коли дубовий гай навколо пронизують горизонтальні промені сонця, на які нанизані жовті листочки.
Парк «Софіївка» було закладено на межі ХVIII — ХIХ століть польським магнатом Станіславом Потоцьким, володарем уманських земель, для своєї дружини Софії де Вітт-Потоцької. Гуляючи одного разу з графом берегом річечки, що дзюрчала глибокою долиною, ясновельможна пані, нібито, сказала: «Яким гарним міг би бути тут сад!». І через чотири роки вздовж Кам’янки вже матеріалізувалося «Уманське чудо» — один із найкращих у Європі пейзажних парків. Сюди було завезено сотні дерев і кущів (разом із грунтом) із Криму, Італії, Англії, з численних українських маєтностей князя. Формувався рельєф, наповнювалися водою дзеркальні озера, з’являлися гроти, водоспади, джерела, фонтани. Парк створила любов Потоцького до «прекрасної фанаріотки», як називали Софію Потоцьку, дитинство якої пройшло в грецькому районі Стамбулу Фанар.
Грецьке походження Софії у поєднанні з модою часу спричинилися до того, що «Софіївка» стала якщо не підручником, то ілюстрацією до античної міфології. Тут можна побачити річку Стікс, Тарпейську скелю, скульптури численних давньогрецьких героїв, письменників, філософів. До знатних гостей, які з’їжджалися сюди з усієї Європи, господиня часто виходила в образі Флори, Венери або Прекрасної Єлени.
Після смерті Потоцьких Софіївка перейшла до сина графа Олександра. Сталося так, що Олександр Потоцький брав участь у повстанні 1830 — 1831 року за незалежність Польщі. Воно розпочалося проголошенням у Сеймі акту позбавлення імператора Миколи I польського престолу, а закінчилося страшною поразкою поляків. Всі володіння Потоцьких були конфісковані i все було передано в російську казну, «Софіївка» перейменована на Царський сад і передана Управлінню військових поселень. За часів Миколи I тут були збудовані башти при вході до дендрарію, кілька класичних павільйонів, встановлено чавунного змія на головному фонтані. Ще пізніше парк було знову перейменовано — на Сад III Інтернаціоналу. З 1955 року це Дендрологічний парк Національної академії наук України.
Сьогодні парк утримується у досить пристойному стані; там чисто, багато квітів; більшість газонів, втім, не поливні, від чого осіння «Софіївка» багато втрачає. Трохи помітним є присмак провінційності, зокрема, любов до яскравих барв, до дешевих прикрас, до альтанок, павільйонів. Надмірною здається і кількість паркових скульптур не найкращої, м’яко кажучи, якості — копій із копій, які в свою чергу є також копіями із копій (і т.д.) класичних оригіналів. Шкода також, що численні водні басейни і потічки парку наповнені сьогодні аж ніяк не прозорою водою. Це, однак, деталі; загалом, очевидними є наміри спеціалістів відповідати високому смаку творців парку і зберігати, наскільки можливо, те, що залишилося після повстань, війн, революцій, переходу «Софіївки» з рук у руки. Тут навіть комерцію змогли досі утримати бiля входу в парк, що буває не так часто.
За 200 років навколо «Софіївки» виникло чимало легенд. Одна з них — образ незрівнянної і підступної красуні-гречанки Софії, яка, подібно Гомерівській Цірцеї, з легкістю і охотою перетворювала чоловіків на свиней. Вряди-годи тінь Софії з’являється у різних куточках парку і вселяється, начебто, в молодих необачних людей (що дуже ймовiрно). Є й інші байки. Розповідають, наприклад, що сміливцю, який наважиться провести на самоті ніч в одному з темних вологих гротів парку, обов’язково явиться антична віщунка (очевидно, Кассандра або Сивілла з міста Кум) і відкриє йому майбутнє в усіх подробицях. Бажаючих досі було мало, що вельми зрозуміло — яке то буде життя, якщо знати його наперед та ще в усіх деталях? Мені більше подобається історія, пов’язана зі згаданим вже дубом-гігантом. Утаємничені люди твердять, що він випромінює неабияку життєдайну силу і що ця сила зростає разом із його віком за геометричною прогресією. Якщо сісти на землю, обпертися спиною на величний стовбур дуба і довго-довго, вдень і вночі залишатися бiля нього, то можна накопичити в своєму жалюгідному організмі неабиякий запас чистої дубової енергії. Із радістю посиділа б там, однак, треба було повертатися до редакції — на рiчницю газети «День».
