Напередодні другої річниці терактів 11 вересня американська адміністрація закликала громадян США вшанувати пам’ять жертв терору та підтримати тих, хто сьогодні веде боротьбу з «ворогами свободи». Президент Буш проголосив 11 вересня Днем патріота, повідомила прес-служба Білого дому. «Згадуючи той вівторок, ми підтверджуємо клятву, виголошену нами у перші часи нашого горя і гніву. Будучи батьківщиною та захисницею свободи, Америка вестиме послідовну та невпинну боротьбу за безпеку американського народу та звільнення світу від тероризму», — заявив Джордж Буш.
Iснують дати, які слугують історичним вододілом, відіграють роль віх. Вони наочно демонструють нам істину про нелінійність історії, про існування її особливої логіки. І суть цієї логіки полягає в тому, що вона рівною мірою поєднує в собі принципи раціональної загальнолюдської поведінки та ірраціональних історичних чинників. Для XXI століття цією датою стало 11 вересня 2001 року — день терористичних атак на Вашингтон і Нью-Йорк, які поставили крапку в історії ХХ століття та системи міжнародної безпеки, що існувала на той момент. І якщо Перша світова війна позначила контури майбутньої системи міжнародних відносин минулого століття, то закладення першого каменя в будівлю історії нового століття, нового тисячоліття та нової доби було, хоч як це трагічно, зроблено саме 11 вересня 2001 року.
Документальні кадри, що зафіксували руйнування будівель Всесвітнього торговельного центру, що уособлювали економічну міць Америки, неодноразово повторювані всіма телеканалами, у багатьох викликали апокаліпсичні настрої, схожі на ті, які були у давніх римлян у момент падіння «вічного міста» під натиском варварів. На фоні загальної американської економічної рецесії ці події відобразилися в масовій свідомості як символ «присмерку Америки».
Тероризм ще не відігравав у історії західної цивілізації такої глобальної ролі, яку він «освоїв» під час вересневих подій. Падіння веж Всесвітнього торговельного центру означало падіння старих принципів та колишніх уявлень про систему світової безпеки. Виявилося, що фактично будь-яка точка світу може стати потенційною мішенню терористичної атаки — нераціональної за своїм принципом, що ставить цілі, несумісні із загальноприйнятими (раціональними) нормами політичної боротьби. Що саме, які заходи боротьби, методи раннього запобігання та превентивного блокування можна протиставити цьому принципу агресії та раптовості — основне питання, від вирішення якого залежать конфігурації глобальної системи безпеки ХХI століття.
Носієм національної, державної небезпеки так потужно виступила не інша нація-опонент, не інша ідеологічна система, блок держав, а транснаціональна несистемна організація, яку неможливо жорстко прив’язати, неможливо однозначно ідентифікувати за ознаками — нація, територія, державна ідеологія. Не маючи цих атрибутів, вона набуває якостей, завдяки яким її об’єктом стає слабкий та неукріплений зсередини «тил противника» — мирне цивільне суспільство. Це немілітаризоване суспільство, яке не має щоденної дисциплінарної практики, стає легкою ціллю для тероризму. Для проведення терористичної акції на кшталт 11 вересня в Нью-Йорку та Вашингтоні не знадобилася битва між ворожими арміями, проведення бойових операцій, зосередження великих військових сил. Достатнім виявилося захоплення кількох великих цивільних авіалайнерів. І подібна тактика позначила тероризм як явище, не тільки приховане для відстеження та фіксації, але й гнучке, видозмінюване в безпосередніх методах виконання. Такі феномени, як терористи-камікадзе, пояс шахіда тощо перетворюють терор-акцію на одноразовий силовий акт, прийняття відповідальності за який стає своєрідною візитною карткою терористичної організації. Бойові кордони держави, що зазнала терористичної атаки, вмить опинилися на місці подій, а не вдалині від дипломатичних, економічних центрів країни.
Ця ситуація визначила іншу логіку ведення сучасних бойових операцій, визначення ворожих позицій і дислокацій. Ризики та виклики ірраціональної терористичної тактики потребують нових раціональних стратегічних відповідей.
Таким чином, початок XXI століття ознаменувався докорінним переглядом старої та створенням нової доктрини національної безпеки, основним кріейтером та ініціатором якої стали Сполучені Штати Америки. Для її легалізації у Сполучених Штатах було прийнято резолюцію, що вповноважує президента США застосовувати силу проти країн, організацій або осіб, які брали участь тим або іншим чином у теракті 11 вересня.
Не встигла ще влягтися курява над руїнами Всесвітнього торговельного центру, як паніка та емоційний шок, що приголомшили Америку, змінилися здоровим розрахунком та американською прагматичністю. Економічні втрати були відчутними, але не критичними. «Запас міцності» США виявився колосальним, що й було продемонстровано всьому світу в стислі терміни.
Саме перші дні після вересневого «чорного вівторка» стали часом постановки питання появи концепцій про «новий відлік часу», початку «нової ери» в історії людства, конструювання нової — «постманхеттенської» та демонтажу старої — постялтинської — моделі світоустрою.
Теракти 11 вересня стали безпрецедентним карт-бланшем у руках американських військових відомств і спецслужб, забезпечивши їм величезний кредит довіри з боку пересічних американців, які уперше зіткнулися з реальною загрозою національній та особистій безпеці. Крім того, було забезпечено легітимність застосування превентивних силових практик у боротьбі з міжнародним тероризмом. У результаті сформувалася якісно нова концепція превентивних війн, а точніше — концентрованих точкових ударів по осередках нестабільності або потенційних загроз національній та глобальній безпеці. Об’єктивно 11 вересня остаточно оформило глобальне лідерство Вашингтону, зробивши його «приреченим» на провідну роль у боротьбі з тероризмом.
Тепер захист нації, країни, держави перестає бути виключно охороною її кордонів та підтримкою внутрішнього правопорядку. Америка зіткнулася із ситуацією, коли ключі від її безпеки, образно кажучи, опинилися розсіяними на інших континентах, за тисячі кілометрів від її безпосередніх кордонів. Стара американська машина безпеки не змогла забезпечити ефективний результат у національно-територіальному вимірі. Її дії на сьогодні набувають екстериторіального характеру, і саме цей процес характеризує державу доби глобалізації. Території держав розташовані там, де триває боротьба за їхню безпеку. До речі, в цьому контексті участь українського контингенту в миротворчій акції в Іраку — це не просто силове представництво України в іншій державі, а освоєння нової території безпеки нашої держави.
Оголосивши війну міжнародному тероризму, Вашингтон узяв на себе політичну відповідальність у глобальному масштабі як перед своїми громадянами, котрі відмовилися добровільно від ряду визначальних свобод заради національної (а насамперед — все ж таки особистої) безпеки, так і перед світовою спільнотою, котра виявила зацікавленість у співробітництві зі США у розбудові нової системи глобальної безпеки. Це співробітництво є неминучим, оскільки подібний «Хрестовий похід» потребує величезних матеріальних і людських ресурсів (апріорі вичерпуваних, навіть якщо йдеться про Сполучені Штати). Система національної безпеки стає, таким чином, невід’ємною частиною глобальної системи.
Сучасний тероризм у планетарному масштабі є не чим іншим, ніж спробою підміни раціональних методів відстоювання політичних позицій ірраціональними, системної участі у глобальній політиці — позасистемною або відкрито антисистемною. Однак сам тероризм шукає самовиправдання та мотивації у площині раціональних стереотипів, підносячи кожний новий теракт як чергову спробу позбавленого будь-яких легітимних важелів впливу на прийняття політичних рішень «бідного мільярда» нагадати про своє існування благополучному й успішному «золотому», який узяв на себе відповідальність за конструювання майбутнього всієї людської цивілізації.
Тому події 11 вересня не можна тлумачити як «зіткнення цивілізацій», Заходу і Сходу, Півдня і Півночі. Сучасний тероризм некоректно ідентифікувати з певним цивілізаційним началом. Це не ісламський, не арабський і загалом не «східний» тип політичної поведінки. «Войовничий іслам» — лише деталь, «схоплена у фокус» західними мас-медіа, — мала частина величезного айсберга, що йменується тероризмом, спроба ідентифікувати це явище як релігійне або цивілізаційне. Це «доглобальний» архетип зовнішньої загрози, сприйняття «чужого», «іншого», притаманне модерному суспільству, мисленню до 11 вересня, спричиненого прагненням дати будь-якому явищу ім’я та пізнаване обличчя. А насамперед має йтися про вбудованість тероризму в нинішню структуру глобального світу, що виявляється, зокрема, у застосуванні доступних технологічних новацій. Характеристика сучасного тероризму — використання глобальної видовищності, масового резонансу медіа-технологій. Терористичний акт — це локальний акт, локальний точковий удар, що має, однак, глобальний резонанс. Тероризм виявляється таким чином «вбудованим» у систему глобального суспільства.
Ще один важливий момент полягає в тому, що національна безпека сьогодні стає частиною глобальної системи у системі «глобальне — локальне», а не «нація — нація» або «держава — держава». Доглобальна епоха міжнародних відносин будувалася на відносинах нація — нація, держава — держава. Міждержавні відносини були основним стрижнем системи міжнародної безпеки. Сьогодні проблема національної безпеки втрачає колишній статус, вона входить до іншого контексту. Спостерігається ефект «проникнення», коли аспекти безпеки не зосереджуються виключно навколо спецоб’єктів, не концентрується тільки на окремих спецтериторіях, а пронизують усе суспільство, усю систему. У цьому моменті слід виокремити важливі зрушення, зсуви сучасного громадянського суспільства до суспільства мобілізованого, готового до сприйняття нових загроз і глобальних ризиків. Соціуми XXI століття потребують модифікації безпеки. До системи глобальної безпеки, з огляду на це, не можуть не входити нові соціальні зразки, моделі поведінки, без яких усі структури безпеки виявляться під знаком питання.
Зміни парадигми міжнародних відносин цілком закономірно висувають на порядок денний питання про формат майбутніх війн, які не будуть війнами регулярних армій. Якщо при побудові нової парадигми міжнародної безпеки не будуть вироблені інструменти, адекватні новій епосі, то потрібно говорити про перманентну «позиційну війну» глобальних спецслужб і постійно еволюціонуючих терористичних мереж. Перемогти у цій війні першим буде важко з огляду на постійні «мутації» терористичних технологій та високу міру адаптивності цих організацій до мінливих умов, другим — внаслідок дефіциту як матеріальних, так і людських ресурсів. Кажучи мовою пентагонівських експертів, на людство чекає безперервна череда «конфліктів низької та середньої інтенсивності», підтримуваних жорсткими і масштабними інформаційними спецопераціями.
Тоді як західна цивілізація шукає адекватних відповідей на виклики глобалізації, мета терористичних організацій та режимів, що користуються їхніми послугами, — деглобалізувати окремі регіони, зробити їх політично закритими та неконтрольованими ззовні територіями. І в цьому плані така логіка вже є чинником, що перманентно «коректує» глобальну економічну, політичну та соціокультурну кон’юнктуру. Усунення цього чинника із глобальної світової мозаїки — завдання нової концепції безпеки.
Тому сьогодні йдеться про превентивні війни політичного типу, в яких війська старого зразка не здатні ефективно вирішувати бойові завдання вищого порядку. Це війна, метою якої є створення політичної системи, війна за створення громадянських суспільств на світових периферіях. Головне — на локальній території забезпечити безпеку громадян та сформувати політичну інфраструктуру — тобто створити повноцінну соціальну тканину. На ці питання дає відповідь концепція «пакетних військ», до яких входять поряд зі звичайними поліцейські сили, гуманітарні та соціальні служби, політичні технологи, фахівці у сфері мас-медіа. Перемогти будь-який проблемний режим у воєнному плані не дуже важко. Його потрібно перемогти на полі свідомості суспільств.
