Нема коли читати навіть геніїв. У кожного — серйозна робота, нелегка для нервів, душі й тіла; а тут ще буквально щовечора телевізор «дарує» нам жахливі повідомлення про нові кровопролитні війни, звірячі терористичні акти, стихійні лиха... Звикаєш до всього — так само до катастрофічного зниження цінності людського життя. І — не до Толстого! Навіть дізнавшись, що саме сьогодні, 28 серпня 2003 року (за старим стилем), виповнюється 175 років від дня народження генія російської та світової літератури і безсмертного мислителя, чи багато хто з нас, запитаємо себе відверто, відкриє том його творів?
А тим часом, взявши, зокрема, том толстовської публіцистики 1908 року, можна прочитати, такі, приміром, слова: «Про страти, повішення, вбивства, бомби пишуть та говорять тепер, як раніше говорили про погоду. Діти грають у повішення. Майже діти, гімназисти, йдуть із готовністю убити..., як раніше йшли на полювання». Порівнявши ці слова з тим, що відбувається у нас на очах щодня у Чечні, Палестині, Іраку, Кашмірі, Косово, Країні Басків (список можна продовжувати!), будь-хто з нас, імовірно, зацікавлено поставить собі запитання: а, можливо, у Толстого є й пояснення: чому ж таке незламне насильство? Чому таке відбувалося і відбувається?
І пояснення у Льва Миколайовича є, бо генії завжди діти свого часу, але вони ж одночасно ніби витають над часом, вони бачать цiль, яку не бачить майже ніхто. Толстой пояснює кровопролиття та розгул терористичного насильства тим, що існує «жахлива помилка, що одні люди, склавши собі план про те, який, на їхню думку, бажаний і має бути устрій суспільства, мають право і можливість влаштовувати за цим планом життя інших людей». Найстрашнішим результатом такого доктринерства, за Толстим, є моральне розбещування народу.
У статті «Не можу мовчати» наведено вражаючий приклад, що наочно ілюструє цей процес. «Недавно ще, — пише Толстой, — не могли знайти в усьому російському народі двох катів. Ще недавно, у 80 роках (XIX століття. — І.С. ), був тільки один кат у всій Росії, й одного возили з місця на місце. Тепер не те». А ось у столітті ХХ, продовжує Лев Миколайович, «у Москві торговець-крамар, розладнавши свої справи, запропонував свої послуги для виконання страт, здійснюваних урядом, і, отримуючи по 100 рублів за повішеного, у короткий час владнав свої справи...». І таких прикладів — сотні й тисячі по всій країні.
Для дуже багатьох із нас Лев Миколайович Толстой — передусім великий письменник; знають також, що він ще і вчитель життя, релігійний реформатор, своєрідний філософ. Але чи завжди ми уявляємо собі, яким безпощадним суддею сучасного йому (і не тільки йому!) суспільства могла бути ця людина? Недарма, за спогадами людей, які знали Нестора Махна, славетний «батько-отаман» любив у часи дозвілля перечитувати книгу публіцистики Льва Толстого! Вражаюча виявляється схожість вождя українського анархізму та геніального ідеолога патріархального російського селянства. І не дивно, бо хіба не відчувається палюча ненависть та холодне презирство в таких, наприклад, словах російського генія, звернених до уряду: «Те, що ви робите, ви робите не для народу, а для себе, для того, щоб утримати те, що через помилку вашу ви вважаєте вам вигідним, а по суті найжалюгідніше та найбридкіше становище, яке ви займаєте. То й не кажіть, що те, що ви робите, ви робите для народу: це неправда. Всю ту гидоту, яку ви робите, ви робите для себе, для своїх корисливих, честолюбних, марнославних, мстивих, особистих цілей, для того, щоб самим пожити ще трошки в тому розбещенні, в якому ви живете та яке вам видається благом». Не дуже у стилі «поблажливого» проповідника ненасильства, чи не так?
Тема «Толстой-пророк» здається невичерпною. Цей «політично наївний» геній передбачив Російську революцію та подальший розгул насильства, провидів усі проблеми, які несе людству технічний прогрес. Прочитавши у 1895 році «мріяння якогось американця» про те, «що знищиться війна у 2000 році тільки тому, що вона заважає матеріальному прогресу», Толстой у своєму щоденнику їдко висміяв подібні «рожеві сни» та зауважив, що «єдино важливий прогрес — не електрика та літання у повітрі, а прогрес братства, єднання та любові» . Загальні слова? А чи не тому така страшна сьогоднішня конкретика, що ми дуже довго вважали їх загальними?
Великі пророки (якщо відкрити їх!) легко й невимушено розривають свій час, як шкаралупу яйця. Толстой — не Бог, не істина в останній інстанції, але компас, який вказує нам, що справді важливе в нашому швидкоплинному житті.
