Богдан СІКОРА, заступник директора Центру прогнозування економічних і соціально-політичних подій:
— У нас дуже велика кількість генералів в армії, і це потребує додаткових фінансових витрат. Тому, думаю, цей крок щодо скорочення генеральського складу виправданий. Євген Марчук — людина вольова і впливова. Думаю, він дотримуватиметься логіки давно назрілої військової реформи, яка потребує, передусім, оптимізації структури Збройних сил України. Я маю на увазі й оптимальну кількість керівників, і оптимальну кількість солдатiв. Марчук має більші політичні зв’язки, ніж попередні міністри оборони, і зможе відстоювати інтереси армії. Інша річ — як відреагує на це Президент і чи в його інтересах проводитиметься нова кадрова політика в армії.
Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень:
— Зрозуміло, збільшення цивільного штату може статися тільки за рахунок чистки таких посад, як головні бухгалтери, начальники постачальницьких установ, агентств, які відповідають за невійськові функції. А безпосередньо військами не можуть керувати цивільні особи. Цими заходами Марчук намагається скоротити необгрунтовані витрати, прискорити курс на професіоналізацію армії та створення об’єднання сил швидкого реагування, які розглядатимуться як авангардна частина війська. Очевидно, буде проведено інвентаризацію військових об’єктів, особливо посиленої секретності. Наступним етапом реформи Марчука може стати питання підняття критеріїв професійних та особистих якостей керівників підрозділів армії. Якщо ці реформи відбудуться, українське військове відомство істотно наблизиться до стандартів, які давно вже прийняті в Європі та НАТО. Але що стосується зміни форми відносин і прискорення інтеграції до НАТО, це питання можна вирішити тільки після президентських виборів. Оскільки для будь-якого кандидата у президенти, правого чи лівого, враховуючи упереджене несприйняття громадською думкою зближення з НАТО, це питання буде закритим. Але після реформи, розпочатої Марчуком, новий президент матиме більше простору для дій у плані прискорення вступу до НАТО. Звичайно, якщо Марчук почне процес військової реформи, він стає людиною, яка виконує обіцяне Заходу. Це підніме його зовнішньополітичний рейтинг, враховуючи й те, що він проштовхував відправлення військ до Іраку та участь в антиіракській коаліції.
Думаю, це слід розглядати і в контексті президентських амбіцій Марчука, який також може позиціонуватися як кандидат-реформатор. Але, загалом, він людина дій, і маю надію, що він керується не тільки цим. Думаю, він має сили підняти пласт кризових військових питань, які розглядаються ще з 1995 — 1996 років.
Юрій ПАВЛЕНКО, народний депутат, фракція «Наша Україна»:
— Я не прив’язував би до ініціатив Марчука велику політику та якісь зацікавлені політичні сили. Сьогодні реформа армії потрібна насамперед Україні та її національним інтересам. Тим більше, якщо ми маємо намір вступати до НАТО. Не думаю, що Марчук має намір стартувати в кандидати 2004 року з цієї посади. Думаю, це буде нелегко. Те, що він починає, — буде видно як результат не через рік і не через два. Тому хотілося б вірити, що він, як людина досвідчена, хоче зробити щось позитивне для держави. Громадський контроль — це не винахід Марчука. Це законодавчо затверджено окремим законопроектом. У доктрині національної безпеки України, яку було прийнято місяці два тому, також наголошено на громадському контролі. Тут міністру Марчуку просто нема куди подітися — він повинен виконувати закон.
Петро БОРКОВСЬКИЙ, експерт із питань національної безпеки Школи політичної аналітики при НАУКМА:
— Головна складова цивільного контролю — встановлення принципу «політичне управління — політична відповідальність». Нині в Україні діє інший принцип контролю над військовою організацією держави — «особиста лояльність і колективна відповідальність». За логікою речей дії нового керівництва Міністерства оборони саме й повинні бути спрямовані на заміну старого принципу управління ЗСУ на новий. Цивільний контроль у своїй основі має кілька складових: організаційний аспект (визначення кадрового складу та розподіл повноважень між Міноборони і Генеральним штабом), фінансовий контроль за витратами бюджету та ідеологічний контроль політичної організації суспільства над військовою.
Як на цьому тлі виглядають ініціативи Марчука? Ще 2001 року в президентському документі про стратегію втілення цивільного контролю над ЗСУ серед передбачуваних кроків йшлося про цивільний склад центрального апарату Міноборони. Причому тоді обговорювалися два шляхи його реалізації: або конкурс та вiдбiр фахівців, або це будуть військові у відставці, які формально стали цивільними. Однак сьогодні в Україні дуже мало фахівців, які розуміються на оборонних питаннях. Є частина колишніх військових, представників силових відомств, які займаються бізнесом. Але наймати цих людей — для Марчука означає ризикувати, чи спрацюються вони як команда. Думаю, тут буде консервативніший сценарій. Оскільки Марчук обіцяв, що у серпні буде засідання Ради безпеки щодо ситуації в армії, на ньому можуть піти у відставку багато генералів. Заберуть найбільш одіозних фігур, і на ці місця призначатимуть переважно представники політичних сил, які зараз наближені до Президента. Однак разом із політичними призначеннями Марчук змушений робити і професійні.
Ще один цікавий момент — нарешті гарант показав свою політичну волю у питанні зміни балансу повноважень між Міноборони та Генштабом. Найголовніше те, що генералам тепер не дозволять займатися невійськовими питаннями на кшталт розподілу та перерозподілу власності, утилізації зброї, житла та військової медицини. Насправді медицина має перейти у військове підпорядкування тільки у воєнний час. Нині це велике поле для зловживань, пільг, замовлень і продажу медикаментів.
Найближчим часом Марчук повинен показати, чи має він команду, і чи є цей план дій продуктом цієї команди. Якщо команда є, йому вдасться протриматися на посту міністра до президентських виборів і довше.
Олег КАЛАШНІКОВ, голова Всеукраїнської громадської організації «Загальновоїнська спілка України»:
— Заяву міністра оборони з приводу демілітаризації Мiнiстерства оборони можна розглядати як позитивний крок у напрямку реформування всієї системи національної безпеки України. Водночас, на мій погляд, названі Євгеном Кириловичем цифри дещо непокоять. Якщо цивільні посади у проекті реформування займуть цивільні фахівці і професіонали військової справи, — а таких людей в Україні дуже багато — то слід очікувати серйозних позитивних змін у цій галузі. Однак якщо підхід до заповнення цивільними особами посад у Мiноборони не буде відповідати фаховому наповненню, це може призвести до непередбачуваних наслідків.
Що ж стосується скорочення генералітету, то це дійсно професійний крок. Адже Україна за відсотком генералітету на загальний склад Збройних сил перевищує достатньо серйозні військові організації не лише в Європі, але й у світі. Тому такий крок, безумовно, позитивний.
Підводячи риску, реформування Збройних сил України, на мою думку, має відбуватися відповідно до світових стандартів, але з безумовним урахуванням специфіки України. Якщо новий міністр врахує величезний людський потенціал спеціалістів військової справи, то, певен, ми зможемо в найкоротші строки отримати боєздатну структуру, яка забезпечуватиме безпеку кожного із наших громадян та держави в цілому. Якщо ж підхід у реформуванні буде клановим, таким, яким ми його бачили протягом 12-ти років незалежності України, то ми, на жаль, не отримаємо позитивного результату, а навпаки, додаткові проблеми, що можуть призвести до таких кризових явищ у сучасних збройних силах, які жоден цивільний міністр оборони не зможе ліквідувати.
Володимир БОНДАРЕНКО, політолог:
— Одна з принципових відмінностей демократичного суспільства від тоталітарного — наявність реального контролю з боку суспільства за силовими структурами держави. В тому числі — над армією. Якщо Україна прагне в Європу, якщо ми хочемо стати членами ЄС та НАТО, ми повинні привести свій внутрішній лад у відповідність зі стандартами країн — членів цих організацій. Отож, громадянський контроль над армією — мета № 1. Скорочення генеральських посад та збільшення чисельності цивільних працівників Міноборони — теж завдання, що стосуються переходу війська на натівськи стандарти. Як відомо, в міністерствах оборони країн альянсу чисельно переважать цивільні, іноді їх кількість сягає до 90%. Ну а відносно генералів, справа не лише в тому, що по кількості офіцерів з лампасами на штанях на тисячу військовослужбовців ми чи не на першому місці в світі. Справа ще й у тому, що значна частина українського генералітету займається просто не своєю справою, загрузла у комерції. Бажання нового міністра оборони наблизити армію до сучасних стандартів, зробити її відкритою для ЗМІ, парламенту та інших елементів громадянського суспільства є дуже позитивним. Втім, гадаю, іншого плану дій у глави оборонного відомства Євгена Марчука й бути не може. Він був одним з натхненників євроатлантичного курсу України, його призначення на посаду міністра оборони можна розглядати як спробу керівництва держави прискорити рух у цьому напрямку. Інше питання — наскільки реально для пана Марчука здійснити намічений план, тобто зробити те, що не вдалося жодному його попереднику на посту. Те, що опір генералітету змінам буде просто шалений, не викликає ніякого сумніву. Очевидно, не обійдеться й без спроб зав’язати «підкилимові» інтриги. Однак я є оптимістом. В активі у міністра оборони Марчука — його величезний службовий та політичний досвід, а також те, що він, як висловився перший Президент Леонід Кравчук, знаючи військо «зсередини», є все ж все-таки цивільною, незаангажованою по відношенню до генералів особою. Якщо заявлена реформа вдасться, це може принести пану Марчуку ще й неабиякий політичний капітал. Адже, як показує вітчизняний досвід, щоб в тебе повірили, достатньо довести до кінця хоча б одну добру справу.
Сергій МАКСИМЕНКО, директор Київського центру інституту «Схід — Захід»:
— Реформування армії у бік її демілітаризації, безумовно, можна розцінювати тільки позитивно. У широкому значенні це допоможе Україні в її прагненні інтегруватися до європейських структур. Ця реформа цілком логічна, тим більше, що у травні минулого року було задекларовано наше бажання вступити до НАТО. Цивільний контроль армії відповідає світовим нормам і стандартам. Крім того, це допоможе вкласти великий внесок в обороноздатність країни. Однак вирішити всі проблеми національної безпеки за допомогою реформи тільки ВСУ не можна, країна має бути економічно спроможною. У короткостроковому плані тут виникнуть певні труднощі, адже скорочення офіцерського складу створить певне навантаження на економіку країни.
Навіть якщо Україна у найближчому майбутньому і не стане членом НАТО, то ці структурні зміни допоможуть вирішити проблему фінансування армії. У той же час членство у НАТО не має розглядатися як панацея від усіх проблем. Значна частина вимог до потенційних членів НАТО торкається не оборонної, а соціально-економічної сфери.
І взагалі це радянський підхід, який давно вже у всьому світі себе зжив, коли сферою охорони здоров’я повинні керувати саме лікарі, оборонною сферою — військові. На вищому рівні мають керувати досвідчені менеджери, які уміють це робити. Тому цивільні керівники Міноборони — це прийнятно і нормально, а Генштаб і далі буде складатися з професійних військових, які займатимуться питаннями військового планування. Така практика існує в усьому світі.
Безумовно, може відбуватися певний опір з боку представників військового сектора, тому що будь-які зміни, навіть на рівні психології, сприймаються «в багнети». Але я не думаю, що у нас будуть такі проблеми, як у Росії, де Путіну було складно протистояти лоббістам ВПК. З високою часткою імовірності можу прогнозувати дефіцит професійних кадрів для цієї мети. Але чи навряд ставиться таке завдання, щоб за півроку або за рік досягти 100%-го результату. Важливо те, що це є своєрідним відображенням тенденцій і явною зміною підходів у діяльності всієї держави.
