Україна здатна виділяти на свою оборону 3% від ВВП. У цьому переконаний помічник міністра оборони України з питань формування оборонного бюджету і фінансово-економічної діяльності генерал-майор Валерій МУНТІЯН. Щоправда, поки що вкотре хочуть на армії зекономити. А «дешева» армія стає небезпечною. Про це — в інтерв’ю Defense Express.
— Голова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки й оборони Георгій Крючков нещодавно сказав, що, згідно з показниками прогнозу розвитку української економіки, до 2010 року передбачаються витрати на оборону менше 2% від ВВП, а не 3% — як це передбачає Закон України «Про оборону». То на які кошти можуть розраховувати Збройні сили України наступного року?
— Справді, закон передбачає виділяти на оборону не менше 3% від ВВП. Міністерство фінансів пропонує на наступний рік виділити 1,35% (3,8 млрд. грн.), хоч тією самою постановою було передбачено 1,39%. Але ми вважаємо, що, зважаючи на реальні можливості держави, а також завдання і функції, які покладено на Збройні сили України, реально держава здатна забезпечити 2,5% від ВВП (6,8 млрд. грн.) за загальним фондом фінансування витрат на Міністерство оборони. Не менше.
Спираючись на прогнози і наукові розробки, ми можемо заявити, що держава здатна виділити той мінімум, який передбачає Закон України «Про оборону». Для цього існують всі підстави. Наприклад, основний показник економічної спроможності держави — зростання ВВП. В Україні протягом трьох років цей показник становить майже 7%. За результатами роботи шести місяців цього року — 7,1%. У затвердженій Президентом України Стратегії економічного і соціального розвитку держави до 2010 року передбачається середньорічний приріст 5 — 6%. Та з наступного року також закладають величину понад 6%. Тобто, економіка держави зростає.
Другим показником, який визначає економічні можливості держави, є дефіцит бюджету. Критерій — не менше 3%. У нас, зважаючи на основні напрями бюджетної політики на 2004 рік, бюджет за загальним фондом бездефіцитний, а за спеціальним планується дефіцит 0,5%. А це приблизно 0,16% від ВВП.
Третій показник — величина державного боргу. За Маастрихтською угодою Євросоюзу цей критерій становить 60% ВВП. З огляду на основні напрями бюджетної політики, у нас цей показник становить 35%, а за песимістичними прогнозами — 40%. І за цим критерієм також немає підстав стверджувати про нездатність держави задовольнити зафіксовані законом потреби на Міністерство оборони.
Ще одним показником є коефіцієнт інфляції, або, іншими словами, індекс зростання цін і тарифів. Він повинен бути не вищим за 14%. Як ми знаємо, коефіцієнт інфляції сьогодні становить 6 — 7%. У прогнозі також закладають показники, що дорівнюють 6 — 7%. Нещодавно Голова НБУ в прогнозі грошової і кредитної політики держави на 2004 рік назвав коефіцієнт 7 — 8%. За цим критерієм ми також вписуємося.
Наступний критерій — частка перерозподілу державою фінансових ресурсів по відношенню до ВВП. За критичної величини 50 — 60% у нас цей показник становить 27,5% за зведеним бюджетом, а включаючи навіть спецфонд, ця величина буде сягати 40%. І багато інших показників свідчать, що держава здатна виділити на оборону 3% від ВВП.
Якщо ж у державі через державний бюджет перерозподіляють 34,7% від ВВП, причому лише 27,5% — за загальним фондом, то це не вина Збройних сил. Це свідчить про низьку ефективність макроекономічних прогнозів, планів і механізмів в державі. А для Міністерства оборони єдине джерело — державний бюджет, і ми повинні це враховувати. Й огульно говорити, що немає ресурсів і пропонувати ті чи інші цифри, не проводячи детального аналізу й не узагальнюючи, не синтезуючи ці показники, — це суперечить не тільки науковому підходу, а й здоровому глузду.
— Але давайте повернемося до запропонованих урядом витрат на оборону. Яким чином оборонне відомство вирішуватиме поставлені перед ним завдання за браку фінансів?
— Скажу чесно і відверто. Цих коштів недостатньо для Міністерства оборони не тільки за обсягом. Той довгостроковий прогноз, варіант якого пропонує Мінфін, нас не задовольняє. При цьому міністр оборони поставив завдання комплексної оцінки ситуації, що склалася, з урахуванням трьох основних напрямів.
Це, по-перше, створення оптимальної моделі Збройних сил України. По-друге, проведення аналізу і введення системи, яка дає можливість заморозити, законсервувати неперспективні програми, об’єкти інфраструктури. Тобто всі ресурси спрямовувати на розвиток оптимальної моделі ЗС, що забезпечить живучість військ, їхню боєготовність і боєздатність. По-третє, визначення реального стану Збройних сил як системи — з виділенням первинних елементів, прямих і зворотних зв’язків і здійснення їхнього впливу на систему.
Наступним результатом цих трьох етапів може стати розробка балансу ресурсів між нинішньою й оптимальною моделлю. Зважаючи на цей баланс, ми побачимо і покажемо найвищому керівництву держави необхідні ресурси, логіку Міністерства оборони, якими воно вбачає конкретні шляхи, етапи, щоб забезпечити цей баланс. Звідси з’являться варіанти. Тобто, щоб отримати цю модель, потрібно змінити або час їхньої реалізації, або дати відповідні ресурси.
— Хто займатиметься «оптимізацією» і створенням оптимальної моделі Збройних сил?
— Сьогодні Міністерство оборони розробляє нову структуру Збройних сил, вводить апарат заступників міністрів замість державних секретарів. Якщо ці проблеми будуть відображені у варіантах, програмах, моделях, їх винесуть на засідання колегії Міноборони, яка відбудеться у серпні. Там їх обговорюватимуть і в результаті буде прийняте рішення про конкретний стратегічний напрям. До цієї роботи будуть залучені фахівці, наукові працівники, політики, представники промислових кіл, Верховної Ради України, Адміністрації Президента. Я думаю, що після засідання колегії конкретно визначиться, кому, як та що робити.
— Деякі українські ЗМІ повідомляли про можливість скорочення ЗСУ майже до 150 тис. військовослужбовців. Чи розглядається такий варіант скорочення? У скільки воно обійдеться державі?
— Скорочення Збройних сил передбачається. Але все-таки ми виходимо з реальних можливостей. Міністерство оборони, розробляючи оптимальну модель, виходить із необхідності і доцільності, із критеріїв «вартість — ефективність». Крім того, слід враховувати і внутрішні загрози, які у зв’язку з хронічним недофінансуванням, моральним і фізичним старінням техніки й озброєння, відсутністю ресурсів на їхню модернізацію, оновлення, ремонт й утилізацію. Ці елементи безпеки можуть перетворитися на небезпеку, призвести до техногенних катастроф. Щоб ці загрози ліквідувати, необхідно своєчасно вжити певних заходів, для чого необхідні відповідні фінансові ресурси.
— Чи виділяють цього року згідно з планом кошти на закупівлю нових озброєнь і НДДКР?
— Переважно кошти виділяють за планом. Із 115 млн. грн., призначених цього року на закупівлю озброєння, на сьогодні виділили 58,5 млн. грн. (12 млн. грн. за загальним фондом і 46,5 млн. грн. — за спецфондом). За бюджетним призначенням на НДДКР цього року заплановано асигнувати 106 млн. грн. На сьогодні за загальним фондом виділено 17,7 млн. грн., а за спеціальним фондом — 7 млн. грн.
— У більшості розвинених країн світу на утримання персоналу виділяють не більше половини оборонного бюджету, залишок витрачають на матеріально-технічне забезпечення, закупівлю озброєння і НДДКР. Чи прагнутиме Міністерство оборони досягти подібних показників?
— Ці норми не потрібно ідеалізувати. Слід виходити з реалій. У тому самому НАТО величезну частину ресурсів витрачають на закупівлю техніки й озброєння. Вони мають можливість зробити високотехнологічні, оснащені сучасними видами техніки збройні сили. Ми не маємо такої можливості. 40% оборонного бюджету на утримання персоналу може дозволити собі США — єдина наддержава з величезним потенціалом і $10,5 трлн. ВВП. Зате у ФРН, третій у світі і першій у Європі за економічною потужністю країні, цей показник сягає 60%. Як бачите, серед країн НАТО таке величезне розходження.
Разом із тим, є справді критична величина — 76 — 78%, після чого починається процес «проїдання». Ми будуємо таку оптимальну систему Збройних сил, яка б не виходила за критичні параметри, і тим самим було б забезпечено її живучість. Зарубіжний досвід потрібно вивчати, але не потрібно його копіювати, слід виходити з доцільності і реальних можливостей.
— Скільки залишиться у Міноборони підприємств, і чи не краще їх віддати у підпорядкування Мінпромполітики?
— Із 209 підприємств Міноборони залишиться 19 стратегічно важливих, 10 важливих і 10 казенних. Я вважаю, що їх слід залишити у підпорядкуванні Міністерства оборони. Це також орган центральної виконавчої влади, і знаходиться в сфері управління, як і Міністерство промислової політики.
