До методик вимірювання рейтингів, що використовуються в нашій країні, нинішній (з 27.03.2003) президент Національної телекомпанії України Олександр Савенко ставиться скептично. На його думку, в них проглядає певна «комерційна заданість». І на запитання: «То що ж треба дивитися?» — він упевнено відповідає: «УТ-1». Він вважає, що державне телебачення в Україні — не настільки погане, як про це пишуть деякі газети. Він визнає наявність певного «коридора польоту» та «вмонтованість» у механізм влади, але говорить і про прагнення розширити задані параметри. За словами Олександра Савенка, той, хто хоч раз «уколовся» ТБ, потім уже нікуди від нього не подінеться — хоч би там чим він займався. Займатися йому довелося багато чим: Олександр Савенко редагував газети, керував інформаційним агентством і очолював Держкомтелерадіо. І президентом НТКУ він також уже був... І тому нове призначення на цю посаду сприйняв із чітким розумінням своїх можливостей і обов’язків. За його словами, зайняти це крісло може хотіти «тільки людина, яка не знає, чим їй доведеться займатися». Чим доводиться займатися Олександру САВЕНКУ, він і розповів «Дню».
ГОДИНИ, МІЛЬЙОНИ, КВАДРАТНІ МЕТРИ
— Чи сформоване на сьогодні бачення, що таке державний національний канал? Його робота навіть не закінчується національним гімном...
— Перший Національний і не починає з нього свою роботу. Це дійсно страшенно болюча проблема. А коли я почну? О 9-й годині ранку? І закінчу о 23-й? А після гімну з’являться інші хлопці? (До 2006 року ліцензіатом на ефірний час з 6.00 до 9.00 та з 23.00 до 1.18 на частоті УТ 1 є приватна телекомпанія «Ера»). Яким чином вони отримали ліцензію? Це запитання до Нацради з питань телебачення і радіомовлення, як вона виконує проголошений нею ж принцип: один канал — один мовник. Я скажу зараз, мабуть, дуже жорстку, але правдиву фразу. Фактично всі проблеми телерадіоінформаційного простору України за роки незалежності вирішувалися за рахунок державної системи телебачення та радіомовлення. І часто, на жаль, не на користь держави.
Отже, з 6.00 до 9.00 та з 23.00 до 1.18 — це не наш час. З 14.00 до 15.00 — технічна перерва. З 17.00 до 19.00 на частоті Першого Національного працюють обласні держтелерадіокомпанії (щоправда, з 1 серпня вони вестимуть мовлення на УТ-2). У проміжку з сьомої до восьмої вечора спеціальною Постановою 45 хвилин хоче забрати Верховна Рада. Час з 21 години відведено під інформаційний блок, який ми плануємо зробити всеохопним і потужним, таким, якого в нашій країні ще не було. Ця година — наша, але фактично там нічого, крім інформації й аналітики, не буде. О 22-й в ефірі традиційно знову ВР зі своїм щоденником сесії. Оце — наш канал. Скажіть, будь ласка, хто- небудь з політиків і теленачальників над нами про глядача взагалі думав чи ні? Є таке поняття — «розігнати канал». Телевізійники з нормальних каналів його починають розганяти десь із 16-17-ої години, потихеньку набираючи обертів. О 19.00—19.30 — інформаційні програми, а десь з 20-ої — повноцінне мовлення. Ми ж собі цього не можемо дозволити.
А ще сьогодні точиться дуже багато розмов про необхідність створення Громадського ТБ в Україні. На базі НТКУ, звичайно. Питань немає — якщо ми в Україні уже створили громадянське суспільство, якщо в нас уже є відповідні інституції, то робімо. А якщо ви хочете зробити ТБ, громадське лише за назвою, то кого ви хочете обманути? Якщо громадське ТБ фінансується з бюджету на 100% чи на 30%, то воно вже не є громадським. Тут зовсім інші принципи закладені.
Ми підраховували, що навіть на більш-менш стерпне фінансування всієї системи держтелерадіо потрібно 400 млн. гривень. Чотириста! Дають сьогодні на всю систему (НТКУ, Національна радіокомпанія та обласні держтелерадіокомпанії), якщо я не помиляюсь, 69. Але навіть якщо виходити з можливості зібрати 400 млн. гривень (приблизно 80 коп. з людини), то для громадського ТБ — це взагалі сльози. Скажімо, для громадського ТБ Чехії з її 10 млн. населення і територією розміром у дві Київські області передбачено бюджет 152 млн. євро. От і порівняйте. ТБ — це дуже дорога іграшка. І воно не може бути кращим, ніж суспільство, в якому функціонує.
Але повернімося до потреб Національної телекомпанії. Щоб у нас були і фільми, і «розважалки», і телесеріали, і передачі для дітей, і футбол, нам на рік необхідно в середньому 100 млн. грн. Подаємо в Мінфін заявку на 100 млн. До Мінекономіки доходить уже цифра в 80 млн., до бюджетного комітету — 50 млн. Зрештою рядком у бюджеті прописується 30 млн. — це те, що повинен дати бюджет. Фактично минулого року ми отримали 18,7. На 18,7 млн. гривень, які дає бюджет, було зароблено 19,3, себто компанія заробила грошей більше, ніж було дано. Але є й інша система вимірювання — 6300 годин мовлення. Виникає запитання: оце все чим «забивати»?
До того ж ТБ — це не лише ідеологічний інструмент, це не лише засіб масової інформації. Насамперед це підприємство, це виробництво. У нас — 78 тисяч квадратних метрiв площі! У нас — 168 км труб і трубопроводів! У нас із майже 2000 чоловік, згідно із штатним розкладом, кількасот прибиральниць. Тому що більше 450-500 кв.м людина не може фізично за нормами прибрати. І взагалі будова НТКУ — страшенно нефункціональна. 800 кв.м на поверсі, з них 400 кв.м — це ліфти, коридори. На «голову не налазить», як телекомплекс можна було отак бездумно будувати (з іншого боку — комуністичній владі слід подякувати, бо нині нічого б не спорудили взагалі, оскільки навіть центральний вхід звести не можемо, а на це потрібно нi багато нi мало — 59 млн. грн.). Але гроші на утримання всього цього зрізають. При цьому ніхто не зрізає обсягів мовлення. Таким чином ми уже одразу поставлені в ситуацію безвиході: тобі можуть дати грошей лише на «Новини» і «Вечірню казку». Але «тягнути» доводиться і все інше.
— Усі ці проблеми, про які ви говорите, показують, що зробити ефективним таке підприємство, як НТКУ, дуже складно. Так?
— Я не можу сказати, що ми працюємо неефективно. У тих умовах, у які ми загнані, ми працюємо не просто ефективно, а надзвичайно ефективно. І от на одній із генеральних асамблей Європейської мовленнєвої спілки (Україну там представляє НТКУ) я сказав своїм колегам просту річ: хлопці, та якби вас, таких розумних, талановитих, технічно озброєних, готових покласти мільйон на одну програму (а у мене весь річний бюджет — 3,5 млн. у. о.), та в наші умови, на нашу техніку, яка відпрацювала по амортизації 300-400%, на наші зарплати (середня — 365 гривень), то, кажу, я переконаний, що в ваших країнах така соціальна інституція, як ТБ, зникла б якщо не через тиждень, то через два — це точно. Так що ми класно ще працюємо.
— Але все ж таки перспективи є? Нещодавно, наприклад, з державних ТРК зняли 50-відсоткове обмеження на надходження від реклами та спонсорів...
— Це все одно не рятує становища, якщо в тебе є 37 млн. (разом із заробленими), а треба «добити» — для нормального функціонування — вдвічі більше: понад 60 млн.
— А що стосується можливих доходів від реклами алкоголю? Адже нещодавно ВР дозволила це робити у нічний час... Усе ж таки, незважаючи на те, що є «Ера», яка займає найбільш цікавий з цього погляду проміжок з 23-ої до 1.18, ще залишається нічний ефір до 6-ої години. Він, звичайно, не дуже привабливий, але...
— Він зовсім непривабливий. До того ж є специфіка нічного мовлення: це мають бути суто розважальні програми. Уже навіть науково- пізнавальну не поставиш, не кажучи вже про інформаційну. А розважальні програми — це дуже дорога забаганка. Ми ж не поставимо «задники», обтягнуті сукном кольору червоних шароварів, вироблених одразу після революції... А на кращі у нас нема грошей.
ПОЗИЦІЇ І ОПОЗИЦІЯ
— Насправді запити українського суспільства вже давним-давно переросли розважальні програми. Інша річ, що можливостей задовольняти їх недостатньо — ні у приватного, ні у державного ТБ. Причини цього — не лише економічного характеру. Багато що пов’язане зі зміною певних стереотипів перехідного періоду. Повинні змінитися, я навіть сказала б, ідеологічні установки. І якщо грамотно сформована ідеологія нової молодої держави, то освоїти її, перш за все, мають редактори і журналісти. Наприклад, ми в газеті немало говоримо про євроатлантичну інтеграцію і бачимо, що люди, які коментують якісь події, абсолютно не розуміють, про що вони говорять. Чи можемо ми зараз реально зрушити цей процес самостійно? Чи ви про це думаєте, чи ви про це говорите, чи у вас вистачає на це часу і сил? Чи є у вас такі журналісти, з якими можна зараз говорити про нову ідеологію?
— Ми про це думаємо, говоримо, хоча, можливо, не так багато і не настільки глибоко, як того потребує ситуація. Що стосується євроатлантичного курсу, то і ця тематика, звичайно, присутня. Є у нас, наприклад, така передача, як «Світ. Огляд». І я радий, що вона є. З іншого боку, вона не піднімається вище інформаційного випуску на міжнародні теми.
— Спробуйте.
— Так, треба спробувати. От, скажімо, ми запровадили програму «Наголос». Запроваджена вона була під політичну реформу. З умовою, що там не повинно бути ніякого «одобрямсу». Чітке, зрозуміле обговорення проблем і позицій, обов’язкова присутність опозиції. У нас не вийшло жодного випуску передачі, де б не було опозиційної точки зору. Хоча звідусіль, починаючи з мого запеклого друга Миколи Томенка, лунало, що в нашому ефірі опозиції немає. Починаєш показувати цифри, доводити, що є, кажуть: є, але ви її перебріхуєте. Це позиція такого штибу: «Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи». До речі, коли записували програму «Четверта влада» (це мій авторський проект), то ні пан Томенко, ні хтось інший з опозиціонерів не прийшов. І взагалі ми зрозуміли, що вся опозиція почула свисток «не йти». З одного боку, кричать: дайте ефіру. Запрошуєш — не приходять, кажуть: ви з нас зробите ідіотів. Але якщо ти не є ідіотом, тебе ідіотом не можна зробити, навіть якщо дуже захотіти. А ми про це і не думали.
Мені кажуть, що на УТ-1 виступають тільки провладні депутати. Звичайно, більшість є більшість. Виступів її представників, у тих же новинах, загалом справді було більше, хоч і не набагато. А найбільше з народних депутатів виступало саме представників «Нашої України».
Взагалі-то, ще треба розібратися, що таке в нас опозиція. Це групка маленьких гетьманів, які сповідують фактично одне й те саме. А булава — одна. Що, дуже чимось відрізняються економічні або політичні платформи, скажімо, «Нашої України» та «БЮТ»? Але чому вони постійно розходяться? Бо, як кажуть у відомому телесеріалі «Горець», повинен залишитися тільки один. Оце вам уся опозиція.
Мені здається, що переважна більшість вітчизняних ЗМІ присвячує політичній тематиці забагато місця і часу, хоча вона може цікавити лише певну групу фахівців, політологів, експертів. Скажіть, будь ласка, селянин чи фермер, наприклад, із Пирятинського чи з Жидачівського району, чи настільки він переймається цими проблемами?
Це, до речі, стосується і трансляцій з парламенту. Бували дні, коли з ранку ми транслювали, з 10-ої до 14-ої, День уряду (пряма трансляція з Верховної Ради), а з 15- ої до 18-ої якісь парламентські слухання, присвячені, скажімо, проблемам дерегуляції в економіці...
Я знаю одне: допоки я — президент НТКУ, ми намагатимемося зробити цікаве ТБ. Навіть при малих грошах. Це буде таки національний канал, а не парламентський. Звичайно, є категорія глядачів, яким потрібна інформація з парламенту. Скільки їх відсотків, я не знаю — один, два, п’ять… слід задовольнити їхнi особливі інформаційні потреби? То треба створити окремий парламентський канал.
«КОРИДОР ПОЛЬОТУ»
— Усе ж таки зміни на УТ за останній час помітні. Можливо, вони не радикальні, але... У новинах справді набагато більше стало сюжетів з України, а не лише з Києва. По-друге, акції, концерти, футбольні матчі — все це стало набагато видовищнiшим...
— І не лише футбольні матчі. У нас уже є плавання, в нас є баскетбол, у нас з’явилися story. За чотири місяці своєї роботи ми запустили вже кілька нових проектів. Це, зокрема, проекти «Вісті тижня» з Миколою Канішевським. «Мас-медіа», «Наше», програма «Ракурс» з Василем Бирзулом, «Наголос» з Михайлом Погребинським, «Запитайте у міністра», запустили програму «Четверта влада». Це не «мордобой», а цікава дискусія з проблем медіа і суспільства.
— Ну, якщо програма не в прямому ефірі, то це вже — не «мордобой». Що там цікавого, коли ти сидиш і знаєш, що твої висловлювання потім будуть монтувати, коригувати?
— Для того, хто бере участь у передачі, прямий ефір — можливо, кращий варіант, особливо якщо він боїться, що його думка буде викривлена чи її взагалі викинуть. Але з погляду глядача краще «вилизати» продукт, тоді це буде квінтесенція думок. Звичайно, якщо йти на передачу з переконанням, що хтось хоче обов’язково тебе перебрехати, то це — одна позиція. Я цього ніколи не прагнув. Я ніколи не кажу, що я демократ, але я сповідую певні принципи, яких намагаюся дотримуватися. Я не кажу, що в мене все виходить. Ні. Дуже часто бувають випадки, коли в мені перемагає адміністратор і я себе ненавиджу. Але часто в мене немає іншого виходу, тому що, як у кожного літака є свій коридор польоту, точнісінько так є він у мене. І точно такий коридор є і в керівників інших медіа, хоч хто i що на цю тему не казав би. Але все-таки прагнення оприлюднити протилежну точку зору є, я не боюся дискусій. А щодо прямого ефіру... Чому шоу-програми не роблять у прямому ефірі? Це, насамперед, питання якості.
— Але живі дискусії часом виглядають цікавіше....
— Можливо, я буду готовий (якщо говорити про мою програму «Четверта влада») робити це, скажімо, починаючи з осені. Програму треба «розкатати». Зрештою, це — мій дебют. Я вмію керувати національною телекомпанією і паралельно вчуся бути ведучим. Що важче — ще не знаю.
— До речі, а якщо буде недоброзичлива критика? Як це буде виглядати?
— Як воно буде виглядати? Нам своє робить. Я буду старатися.
ПРО «ПАРКЕТ»
— Наскільки для вас тотожні поняття «державне» і «провладне»? Іншими словами, як ви позиціонуєте національну телекомпанію щодо українського суспільства?
— Природа влади така, що вона, звичайно, хоче, щоб про її діяння, особливо про її добрі справи, знав народ, над яким вона владарює. Влада в будь-якій країні не любить критики. Спробуйте, якщо ви, скажімо, американський журналіст, який входить до президентського пулу, жорстко покритикувати президента Сполучених Штатів Америки (як сказав Сергій Кичигін на одній з наших передач). І наступного разу вас або в цьому пулі не буде, або — точно — вас не буде в літаку, коли Буш кудись полетить. Розумієте, ми є офіційним речником, устами держави. Ми зобов’язані давати офіційну інформацію, хоча ми втомилися і потерпаємо від цього «паркету». Скажімо, Президент, прем’єр і голова Верховної Ради зустрічаються із якимось високопосадовцем з-за кордону. І ми показуємо фактично одне й те саме: Президент заходить, усміхнулися, потиснули один одному руки, сфотографувалися, сіли, почали розмовляти; після цього той самий зарубіжний гість зустрічається з Віктором Януковичем і т.д. Я можу про все це розповісти, скажімо, за 15 секунд, сказати, що такий-то прийняв такого-то, говорили про те і про те. Я хотів би і намагатимуся так робити, а поки що показуємо всі зустрічі гостя з керівниками держави секунд по 45. Але сьогодні традиції так званого паркету ще дуже сильні — не лише в Національній телекомпанії, але і в наших владних інституціях. Слава Богу, ми поступово привчаємо наших урядовців до іншої манери.
Я хочу робити світле ТБ. Що, мені влада забороняє критикувати її дії? Ні, не забороняє. Але хто ж буде інформувати про її добрі дії, яких у нас сьогодні теж немало, але про це ЗМІ говорять якось сором’язливо? У нас, наприклад, є передача, яка називається «У світі хороших новин». І там йдеться, скажімо, не лише про кульбабки, про кішечок та собачок. Там просто хороші новини. Ми звикли до того, що в нас все — гірше, нас до цього призвичаїла рідна комуністична партія. У нас було все гірше, починаючи від взуття, закінчуючи автомобілями (які і сьогодні нікуди не годяться). От звідси йде якесь відчуття (я боюся, щоб воно не вкоренилося в свідомість як меншовартiсть), що «наше» завжди повинно бути гірше. Але «Анкл Бенс» не кращий за наш «Чумак». Сьогодні люди вже це зрозуміли: хоча б тут, у сфері харчової промисловості, ми кращі. І я протестував раніше і протестую сьогодні проти назви передачі, яка виходить у нас, — «Не все так погано у нашому домі». Її запустили мої попередники. Програма вже «розкаталася», непогана програма. Але чому така назва? У нашому домі погано, але не все. Ну що це за постановка питання? Не повинно так бути. Це — свідомість, яку треба змінювати. І саме тому я хочу робити хороші новини.
Таким чином, я не можу сказати, що я — провладний. Але, звичайно, я — державний чиновник, високопосадовець, я вмонтований у механізм влади, тому що це — державне ТБ. І якщо ця держава робить щось хороше, то народ про це хороше має довідуватися. Якщо ця влада помиляється, то її треба критикувати, я намагаюся й це робити. Наскільки виходить. Звичайно, що параметри для цього зараз не дуже великі, але, як кажуть, i Москва не одразу будувалася...
— Якщо офіціоз неминучий для державного ТБ, то, можливо, слід було б пошукати якісь нові форми для «традиційних жанрів»?
— Звичайно, будемо шукати. Але, по-перше, державне ТБ — це дуже великий корабель, і розвертається дуже повільно (і дай Боже, щоб він не став «Титаніком», бо є люди, які намагаються його торпедувати). А по-друге, у деяких випадках інша подача просто не підходить. От, наприклад, ми боремося із міфічним голодом в Україні. Всі урядовці, Президент говорять, що немає ніяких причин для паніки. Хто повинен про це сказати? Баба Глаша із Гуляйпільського району? Мовляв, не буде ніякого голоду: подивіться, яка в мене картопля вродила. Повірять їй усі чи ні? А треба, щоб чиновник, який має відповідні повноваження, сів і сказав, що пшениці та крупiв у нас достатньо і про всяк випадок ми домовилися з казахами, що вони нам іще «підженуть» пшениці. Так що не скуповуйте борошно, не хапайте ви цю олію, все в нас є. Це «чиновник в інтер’єрі» повинен сказати чи ні? Так от він у нас про це і сказав.
ОДЕРЖИМІСТЬ
— Як у вашій ситуації — з нестачею коштів на виробництво програм, з «тягарем» відомчих, «офіційних», просвітницьких програм — ви все ж таки будете боротися за рейтинг і, відповідно, за вплив на глядачів?
— А чого ви про це говорите в майбутньому часі? Ми вже боремося. Уже найближчим часом можна чекати, що наше ТБ буде іншим. По-перше, ми змінимо «одежинку», в нас є дуже цікаві напрацювання. Ідея з вишиванками (нинішня заставка. — Ред. ) була дуже гарна, але, делікатно кажучи, трошки дискредитована виконанням. Тому що робити вишиванку, яка складається з мозаїки, — це класно. Але потім, коли ця вишиванка розсипається, рветься... Це вже навіть непатріотично. Ми вже запустили згаданий вище проект «Наше», щоб прізвища таких поетів, яких «добила» радянська система і освіта (Тичина, Рильський, Бажан, Сосюра, Малишко, Сингаївський і так далі) зазвучали по-іншому. Сюжетик — півтори-дві хвилинки, але він повинен піднімати настрій, творити інтелігентність каналу, його обличчя. У наших задумах — проект «ДНК» (Д — духовність, Н — наука, К — культура) — свого роду екстраполяція на генетичний код нації.
За абсолютно новим принципом — «нанизування» передач на один час упродовж тижня — я хочу зробити спортивний проект. Мені, наприклад, просто соромно перед нашими спортсменами- паралімпійцями, про яких ми згадуємо тільки тоді, коли їх з Борисполя відправляємо на чергові змагання або коли кажемо, що вони завоювали медалей у кілька разів більше, ніж наші олімпійські національні збірні. Кожної середи чи четверга — хоч ти умри — але повинна бути в нас передача, присвячена виключно спортсменам-паралімпійцям. В інший день — тема дитячого футболу, і не в Києві чи Донецьку, а «Футбол на сільському вигоні», а далі — «Баскетбол на галявині» і т.д. Досить нам гратися в «голи, очки, секунди», для цього є новини. Ми хочемо також серйозно поговорити про те, що таке «Національний інтерес» (це умовна назва одного з майбутніх проектів). Щодо збільшення показів кіно, то нам його просто немає за що купувати, та й ставити особливо ніде. Але є в нас пара класних заготовок. Та сюрпризи ми готуємо не лише нашим глядачам, а й деяким нашим політикам...
Наша слабкість у тому, що ми погано технічно оснащені. Але наша сила в тому, що ми — одержимі. Можливо, ми — останні романтики ТБ. Але я хочу бути романтиком ТБ у наш прагматичний вік. Я хочу, щоб у нас вийшло. Розраховую на таких самих несамовитих, одержимих людей, з якими сьогодні працюю. Ми будемо намагатися, щоб перша кнопка стала першою. Наскільки це у нас вийде без грошей.
