Те, що Кадочникова може творити дива, зачаровуючи глядачів на сцені та на екрані, плюс чудово малює, виставляючи свої роботи на вернісажах, — не є секретом для шанувальників таланту Лариси Валентинівни. Більш як три десятиріччя тому вона вперше взяла у руки олівець і перо для туші, зробивши малюнки, що ілюструють картину «Вечір напередодні Івана Купайла» (режисер Юрій Іллєнко поставив стрічку за мотивами творів Миколи Гоголя). Після публікації цих робіт у одній з київських газет на нововідкритий дар актриси, звернули увагу колеги і критики, підтримавши почин Кадочникової. Потім вона стала малювати цілі картини, розширюючи свою художню палітру, використовуючи гуаш, акварель, олійні фарби, лак...
Недавно Лариса Валентинівна з’явилася у новій іпостасі — драматурга, написавши п’єсу «Він і вона», присвячену історії кохання двох легендарних особистостей XIX сторіччя, що залишили помітний слід у світовій культурі: славетної французької письменниці Жорж Санд і не менш видатного польського композитора, піаніста Фредеріка Шопена.
— Я з 10-річного віку була закохана у твори Жорж Санд, перечитавши всі її романи, — зізналася Л. Кадочникова. — Наприклад, «Консуело» стала моєю настільною книжкою, а героїня — символом святого ставлення до мистецтва. Потім, ставши старшою, я уважно вивчала всі матеріали, присвячені творчості та життю Жорж Санд. Письменниця часто захоплювалася, у неї було безліч романів і красивих взаємних стосунків. Але найбільша пристрасть — 10 річне кохання з Шопеном.Не все просто відбувалося між двома самобутніми особистостями. Вони сварилися і мирилися, при цьому встигаючи писати свої найкращі твори. Більш різних людей за характерами важко було знайти, але любов робить дива, з’єднуючи лід і полум’я. Наприклад, філософ Жак Лакруа називав Шопена «Богом музики, ідеалом художника: за талантом, внутрішньою та зовнішньою красю». Коли Фредерік зустрівся з Жорж Санд (справжнє ім’я — Аврора Дюпен-Дюдеван), вона жила незалежно, займаючись літературою. Самостійно виховувала дітей, пішовши від чоловіка. Мала фантастичну працездатність. Кожен день писала по 14 сторінок чергового роману, щоб виконати умови договору з видавцями. Багато її творів пронизані бунтарським духом. Зокрема, у романах «Валентина», «Лілія» і «Жак» так зване «жіноче питання» письменниця підняла на більш високий ступінь, говорячи про свободу людини, її право на вибір.
Моя п’єса «Він і вона» про взаємини двох геніїв. Так, на початку знайомства Шопен абсолютно не сприймав Аврору як жінку. Вона була старша за нього на шість років. Шокувала своїми манерами. Епатувала публіку вищого світу тим, що перша у суспільстві стала з’являтися, одягнувши чоловічий костюм, не приховувала, що палить. Влетівши, мов вихор, зробивши ефект своєю появою, потім, як правило, сиділа мовчки, уважно стежила за тим, що відбувається навколо. У неї було відсутнє почуття гумору і через це вона комплексувала. У ній була якась самобутня краса. Величезні карі очі були настільки виразними, що притягали, вабили до себе. Варто було чоловіку поговорити з письменницею, і він, у буквальному розумінні, уже лежав біля її ніг. Аврора, незважаючи на часті захоплення, була фантастичною матір’ю, що обожнювала своїх дітей.
Жорж Санд з дітьми та Шопеном влітку жили у маєтку письменниці у Ноані. Взимку перебирались на острів Мальорка — надзвичайно красиве місце, але клімат не підходив ослабленому хворобою композитору. Діти і Аврора — розцвітали, а Фредерік танув на очах. Якось у неї вирвалася страшна, жорстока фраза: «Ну як я можу жити з трупом?» Шопен страшенно мучився. Його пригнічували дощі, сирість, що викликали нестерпний кашель. Він задихався, але варто хворобі було трохи відступити — відразу ж сідав за рояль. Багато творів склав у той період. А одного разу Жорж Санд сказала: «У мене закінчилося кохання, але з’явилася ще одна дитина — Фредерік Шопен». Протягом двох-трьох років композитор жив у її сім’ї вже як третя дитина. У Аврори кохання минуло, але зародилося нове почуття у її дочки до композитора...
Моя п’єса закінчується сценою прощання (1847 р.), коли Фредерік від’їжджає з її дітьми до Парижа, а Жорж Санд залишається сама. Передчуваючи свою смерть, Шопен попросив, щоб під час похорону звучав «Реквієм» Моцарта, якого назвав найвидатнішим композитором. Друзі вважали, що розрив з Авророю посилив важкий стан Шопена. Адже до останнього свого подиху (17 жовтня 1849 р.) Фредерік здригався від будь-якого дзвінка у двері, сподіваючись ще раз зустрітися з екс-коханою. На жаль, вона не прийшла на його похорон. Прах композитора покоїться у Парижі, а серце (за його заповітом) перевезено на батьківщину, до Желязової Волі, та замуровано в одну з колон у костьолі Св. Хреста. А Жорж Санд померла 8 червня 1876 року, переживши Шопена на 27 років, її прах покоїться у Ноані.
Можливо, назва «Він і вона» не дуже впадає в очі й некомерційна, але таку назву має один з романів Жорж Санд. Я рік жила, поринувши у шопенівсько- сандівське життя. Після написання п’єси навіть відчула якусь порожнечу. Для мене було важливо почути думку колег про цю роботу. Дала прочитати п’єсу багатьом авторитетним критикам, режисерам, акторам. Не змовляючись всі сказали, що приголомшені. Не чекали, що вийде такий цікавий матеріал. Тепер мені доведеться займатися менеджерськими функціями, знайти спонсора для постановки. Це не так просто. Тому через співробітників посольства я передала п’єсу до Франції, сподіваючись, що вона зацікавить один із паризьких колективів. Уже отримала відповідь, що моя робота сподобалась і розглядається питання, у якому театрі її поставлять.
