Чи слабшає солідарність Європи? Після важких переговорів із питання розширення ЄС, внутрішніх розбіжностей щодо Іраку, розходжень із питання нової конституції ЄС та єдиної зовнішньої та оборонної політики, хтось, справді, може думати саме так. Згідно з опитуваннями громадської думки, у нинішніх країнах- членах ЄС спостерігається істотне зниження рівня підтримки розширення Європейського Союзу. Питання європейської солідарності є фундаментальним, оскільки Європейський Союз не зможе існувати без солідарності, принаймні, у своїй нинішній формі.
Почуття рівності та солідарності є обов’язковою основою будь-якої демократичної спільноти. У 1950-х роках британський соціолог Т. С. Маршалл писав про досягнення людства в галузі прав людини, починаючи з громадянських прав у XVIII столітті, політичних (демократичних) прав у ХIХ столітті та закінчуючи соціальними правами у ХХ. Саме ці три атрибути — ліберальність, демократичність і соціальна спрямованість — і характеризують сучасну європейську державу.
Солідарність відігравала головну роль у багатьох подіях і процесах, що мали місце у ХХ столітті. Справді, вона слугувала рушійною силою розвитку європейських країн після Другої світової війни та привела до перетворення їх на «соціальні держави», що приділяють особливу увагу соціальному забезпеченню та програмам, спрямованим на підвищення добробуту громадян. Таку «інституціоналізовану солідарність» у національній державі можна виміряти часткою перерозподілу ресурсів у ВВП країни.
Існує ще один рівень солідарності, який можна назвати універсальною або глобальною солідарністю. Її значення, що визначається різними видами міжнародної допомоги, було досі вельми обмеженим. Мета такої солідарності полягає у забезпеченні не рівності прав громадян, а мінімальних умов для життя. Гуманітарні втручання, які так часто обговорювалися у 90-х роках, є ще одним виявом цієї глобальної солідарності.
Між громадянською солідарністю на рівні національної держави та гуманітарною солідарністю на світовому рівні існує третій рівень солідарності, що є найбільш цікавим для європейців, а саме — солідарність на рівні ЄС. На зорі свого існування Європейське співтовариство піклувалося, головним чином, про встановлення миру, стабільності та демократії. Однак інституціоналізована солідарність набуває дедалі більшого значення для європейської консолідації, а перерозподіл ресурсів всередині Європи відіграв головну роль у модернізації Ірландії, Іспанії, Португалії та Греції.
Водночас, починаючи з 70 х років, Zeitgeist (дух часу) обернувся проти ідеалів солідарності. Солідарність відступила перед новими вимогами індивідуальної свободи і ще більшою мірою перед беззастережними вимогами економічної ефективності, необхідність у яких стала ще очевиднішою в результаті глобалізації. «Протест середніх класів», які дедалі частіше відмовляються платити за «невдах», супроводжується обмеженням бюджетних витрат, що також може зробити солідарність недозволеною розкішшю в очах громадськості.
Підтримувати потребу в солідарності ще складніше, коли вона вимагає міждержавного перерозподілу ресурсів. Відмова нести трансфертні витрати, пов’язані із збереженням багатонаціональних держав, зробила внесок в «оксамитове розлучення» між Чеською республікою та Словаччиною, а також у розпад Югославії, що супроводжувався драматичними подіями. Подібна напруженість існує і в деяких західноєвропейських країнах, таких як, наприклад, Бельгія, Італія, Іспанія.
Розширення Європейського Союзу з перспективою збільшення міждержавного перерозподілу ресурсів, таким чином, увиразнює найгостріші та наболілі питання європейської солідарності. Обіцяні щорічні грошові надходження від Європейського Союзу країнам- кандидатам у члени ЄС набагато нижче грошових надходжень, що їх ЄС надає своїм нинішнім членам. Наприклад, Польща отримуватиме близько 67 євро на душу населення на рік протягом 2004—2006 років, Угорщина — 49 євро, а Чеська республіка —лише 29 євро. У свою чергу, 2000 року Греція отримала від ЄС 437 євро на душу населення, Ірландія — 418 євро, а Португалія — 211 євро.
Не можна не відзначити й того, що в умовах повільного економічного зростання Європа сьогодні не відчуває себе такою багатою, як у минулому — на більш ранніх етапах розширення ЄС. Однак різниця у ставленні до сьогоднішніх кандидатів на вступ виражається не тільки в бюджетних проблемах. Значну, можливо, навіть основну роль тут відіграє зміна ставлення громадян розвиненіших країн-членів ЄС і ослаблення почуття обов’язку, яке спричиняє солідарність.
Почуття солідарності між країнами-кандидатами і нинішніми членами ЄС ще більше ослаблюється через проблеми зовнішньої безпеки. Країни, підготовлювані до вступу до ЄС, тільки порівняно нещодавно відновили свою незалежність, а тому в них зберігається відчуття невпевненості у власній безпеці. Саме ця тривога значною мірою сприяла тому, що вони виступили на підтримку США в іракському питанні, що, у свою чергу, викликало роздратування деяких європейських лідерів і зниження суспільної підтримки у країнах-членах ЄС щодо розширення Європейського Союзу.
Ще однією потенційно істотною причиною ослаблення європейської солідарності є архітектура ЄС, що змінюється. Різниця статусу поступово замінює модель рівних прав і обов’язків країн- членів ЄС. Десять років тому Вольфганг Шойбле і Карл Ламерс пропонували створити «ядро Європи» — групу країн, які прискорили б інтеграцію між собою. Подібні ідеї, особливо стосовно безпеки та зовнішньої політики, відтоді активно множилися. Така тенденція може зробити свій внесок у ще більше ослаблення солідарності та поглиблення внутрішньоєвропейських розбіжностей.
Процес диференціації — певною мірою неминучий, якщо брати до уваги кількість і різнорідність країн- членів ЄС — посилюється і за рахунок ставлення країн- кандидатів. «Повернення в Європу» більше не є бойовим кличем нових посткомуністичних демократій. Їхньою основною темою суспільних дебатів сьогодні є фінансова підтримка з боку ЄС і статус окремих національних держав, а не доля Європи та загальноєвропейські проекти.
Обидві сторони переживають відчуття страху та тривоги. І це зрозуміло, враховуючи масштаб розширення і необхідність внутрішнього перетворення ЄС. Однак ці страхи й атмосферу підозрілості слід подолати. Має зміцнюватися взаємна довіра. Дебати навколо конституції Європейського Союзу в наступні кілька місяців мають зосередитися на таких основних питаннях: чому і як народи Європи хочуть жити разом. Концепція солідарності має посісти центральне місце у цих дебатах.
Олександр СМОЛЯР — президент Фонду ім. Стефана Баторія (Варшава), старший науковий співробітник Національного центру наукових досліджень (Centre National de la Recherche Scientifique) у Парижі. Ця стаття — із серії публікацій Робочої групи, сформованої з ініціативи президента Європейської комісії Романо Проді. Група займається аналізом довгострокових духовних і культурних перспектив Євросоюзу після його розширення.
