24 червня
Я захотів писати в одну газету, щоби нарешті розбагатіти.
На мою велику радість, у редакції до пропозиції співробітництва поставилися приязно. Це настільки окрилило мене, що я три доби творив, як одержимий.
Прочитали.
— Занадто мудро, Василю Васильовичу. Напишіть, як для дурних.
Я перевтілився і переписав матеріал.
— Знаєте, — знову накрили мене мокрим рядном, — і так забагато афористичності, зворотів, дуже колоритна мова. Пишіть, як американці. Вони — цілковиті дебіли, але які багаті. Мудрість, як бачите, не дає грошей.
Знову засів за письмовий стіл, переписав найпростішими реченнями: «Літо. Квіти. Люду ідуть на роботу. На прохідній дрімає п’яний черговий. «І де ти береш гроші?» — допитуються всі. Він мовчить. Усі злі. Зарплати не видають третій місяць. Роботи немає. Усі сидять і лаються. Перед директором плазують, а лають Президента... і т.д.»
— Все одно, Василю Васильовичу, забагато підтексту.
Тоді я написав:
«Літо. На заводі «N» три місяці не давали зарплату».
— Ну, це вже не стаття, а афоризм, — сказали мені. — А афоризмів ми не друкуємо.
Я зрозумів, що розбагатіти і на цей раз мені не вдасться. Втім, чим я ліпший за нещасних зомбі із дебільного заводу?
