Наскільки ефективною є нинішня боротьба з міжнародним тероризмом? Запитання аж ніяк не нове, однак однозначної відповіді на нього ніхто так і не спромігся дати. Воєнні кампанії в Афганістані та Іраку принесли не зовсім бажані результати. У першому випадку існує загроза повернення до влади талібів (про що повідомили учора світові мас-медіа), а у другому — невідомо, наскільки виправданою була війна взагалі. Нині у Великій Британії та США тривають активні дискусії серед парламентаріїв: чи були обгрунтованими обвинувачення Багдада у наявності зброї масового знищення. Хоча президент США Джордж Буш переконаний, що в Іраку буде знайдено зброю масового знищення. Про це учора повідомив на брифінгу офіційний представник Білого дому Арі Флейшер. Він зробив цю заяву у світлі призначення колишнього інспектора ООН Девіда Кея головою американської місії з пошуку в Іраку заборонених озброєнь. «Президент багаторазово висловлював упевненість, що внаслідок дій міністерства оборони з пошуку зброї, збільшення чисельності персоналу, що займається цим питанням, розмов з іракськими відповідальними особами, включно з ученими, а також завдяки досвіду Девіда Кея, ми справді знайдемо зброю масового знищення», — заявив А. Флейшер. За його словами, досі її не вдалося виявити, оскільки повалений іракський режим вжив заходів, щоб надійно сховати заборонені озброєння.
Воєнні перемоги США та їхніх союзників в Афганістані та Іраку можуть створити невірне уявлення про війну з тероризмом. Якби йшлося тільки про неконтрольовані, непередбачувані держави, то ще можна було б говорити про певні позитивні результати. Однак технологічний прогрес дає в руки групам та індивідуумам, які обрали шлях насильства, руйнівні засоби, доступні раніше лише арміям та урядам.
Навіть якщо повне викорінення тероризму здається неможливим, скорочення кількості терористичних актів та їхнього смертоносного потенціалу значно ослабило б ефект, який тероризм справляє на світову спільноту. Світовій спільноті необхідна багатостороння стратегія, яка поставила б поза будь-якими виправданнями насильство проти цивільних осіб як прийом ведення війни, перешкодила б наданню деякими країнами притулку та коштів особам, які вдаються до подібних прийомів, забезпечила б надійний захист потенційним об’єктам терористичних ударів, позбавила б терористів легкого доступу до зброї масового знищення і призвела б до зменшення стимулюючих чинників для звернення до тероризму.
Воєнні дії можуть бути неефективними при вирішенні більшої частини проблем, пов’язаних із тероризмом, але іноді без них не обійтися. Позбавити «Аль-Каїду» безпечного притулку в Афганістані було недостатнім для її знищення, але абсолютно необхідним. За останні десять років скоротилася кількість держав, які підтримують терористичні організації. Дипломатія, підкріплена військовою загрозою, може привести до її подальшого скорочення. Деякі «держави, що не відбулися», настільки некеровані, що утримати їх від надання притулку терористам практично неможливо. У таких випадках може бути доречною військова допомога, тоді як в інших випадках може навіть знадобитися інтервенція.
Обмін розвідувальними даними та співпраця між правоохоронними органами різних країн часто є найефективнішим способом захисту від тероризму. Однак через уразливість джерел інформації та небезпеку їх розкриття, велику частину цієї роботи проводять на основі двосторонніх угод. Багатостороннє співробітництво можливе при відстеженні фінансових потоків, що допомагає позбавити терористів матеріальних ресурсів та отримати корисну інформацію. Обмін інформацією також можна покращити за допомогою надання необхідних ресурсів таким організаціям з недостатнім фінансуванням, як, наприклад, Інтерпол.
Робота щодо збільшення перешкод для терористичної діяльності вимагає системного підходу, оскільки, закриваючи одні можливості для терористів, ми спрямовуємо їх на пошук інших. Відомо, що міцність ланцюга визначається міцністю найслабшої його ланки. Тому немає сенсу підвищувати безпеку аеропорту в Лондоні, якщо терорист може легко проникнути в систему, скажімо, в Римі або Лагосі.
Оскільки сучасні суспільства є однаково вразливими і мають однакові слабкості, вони можуть отримати хороші уроки з помилок та успіхів інших. Уряди повинні встановити регулярні контакти між органами, відповідальними як за технічні, так і за стратегічні аспекти національної безпеки, бо національна безпека сьогодні є питанням міжнародного характеру.
Допомога, що надається бідним країнам, може бути використана для кращого забезпечення безпеки. Такі інвестиції з боку багатих держав є поєднанням особистої вигоди та добродійності. Особливо важливим є надання іншим країнам допомоги у поводженні зі зброєю масового знищення. Наприклад, у зв’язку з розповсюдженням бактеріологічної зброї забезпечення здоров’я населення також увійшло до числа проблем безпеки.
Отримати мікроби та віруси терористи можуть у погано захищених лабораторіях держав або, скажімо, заплативши вченому, який працює за низьку заробітну плату в напівзруйнованому оборонному комплексі Росії, або ж з природних джерел. Всесвітня організація охорони здоров’я створила глобальну мережу лабораторій, які займаються виявленням на ранніх стадіях небезпечних біологічних елементів та примудряються функціонувати на мізерному бюджеті 400 мільйонів доларів на рік.
Ще однією сферою, де надзвичайно важлива міжнародна допомога, є програма спільного зменшення загрози, що надає кошти для покращання контролю над матеріалами, придатними для виготовлення зброї масового знищення, і для їх знищення у колишніх соціалістичних країнах. Ця програма також не має достатнього фінансування, хоча на торішній зустрічі «великої вісімки» в Канаді досягнули принципової домовленості про надання на ці цілі 10 мільярдів доларів, крім раніше домовленої суми протягом наступних 10 років.
Набагато більш спірне питання сьогодні полягає в тому, чи є допомога з метою розвитку дієвим знаряддям боротьби проти тероризму. Прихильники такого виду допомоги вважають її ефективним методом «осушення болота тероризму». Однак скептики ставлять під сумнів поширену думку про те, що у джерел тероризму стоїть бідність. Вони вказують на те, що велика частина терористів, які завдали удару по Америці у вересні 2001 року, були представниками середнього класу порівняно багатої країни. Якщо нашою реакцією на тероризм буде допомога країнам, що розвиваються, і ми чекатимемо, поки нам вдасться визволити їх з бідності, нікого з нас просто не залишиться в живих.
Обидві сторони по-своєму мають слушність у цій суперечці. Часові рамки стратегії розвитку не відповідають часовим рамкам боротьби з тероризмом, однак часто на чолі терористичних угруповань стоять багаті люди (на кшталт Осами бен Ладена), які вербують нових послідовників, звертаючи їхню увагу на несправедливість, що існує в цьому світі. Допомога з метою розвитку з боку багатих країн сприятиме ослабленню дії таких аргументів, оскільки стане демонстрацією того, що в довгостроковій перспективі політика багатих світу цього відповідає бажанням і прагненням бідних. Дуже важливо дати людям надію як з матеріального, так і з політичного погляду, особливо коли справа стосується важко вирішуваних конфліктів, як, наприклад, на Близькому Сході та в Кашмірі.
Воєнний успіх США в Іраку був блискучим, але назвати те, що сталося в Іраку, війною було б помилкою. У боротьбі проти тероризму не буде подій рівносильних падінню Багдада, не буде й жодних чудодійних засобів. Успіх потребуватиме інвестицій у велику кількість антитерористичних заходів. Однак, поки США витрачають близько 1% федерального бюджету на міжнародні відносини, ефективна контртерористична стратегія не може бути відокремленою від інших аспектів зовнішньої політики.
Джозеф С. НAЙ — автор книжки «Парадокс американської влади», в минулому — помічник міністра оборони США, нині є деканом Школи державного управління імені Кеннеді Гарвардського університету
