Коли згадуємо про якісь події, пов’язані з хорами, на думку, якi автоматично спадають хори, що виконують народну музику. Але це далеко не все. У репертуарі наших хорів дуже багато старовинної української духовної музики, а також музики наших сучасних композиторів. А коли йдеться про хоровий фестиваль — це не тільки змагання між хормейстерами за найкраще виконання. Хор-фест — це величезне спільне зусилля на злет до кращого і вищого.
В українській хоровій культурі це має дуже особливе значення з огляду на величезний пласт української старовинної духовної музики XVII — XVIII ст. (Бортнянський, Дилецький, Березовський, Ведель), що у більшості дотепер не вповні розкрита і не виконується, яку щойно розшифровують (вона записана особливою київською квадратною нотацією) і щойно протягом останніх років почали виконувати та записувати (тут треба згадати про великі заслуги у відшукуванні та розшифровуванні відомого науковця, професора Ніни Герасимової-Персидської). Так, цьогорічний «Золотоверхий» присвячений Миколі Дилецькому, геніальному київському композиторові XVII ст.: 13-го червня в Будинку органної музики відбувся марафон його музики за участю шістьох хорів, а хор «Київ» презентував компакт- диск iз взагалі першим записом його творів. Оживлення дорогоцінних старовинних творів — це немов їхнє новонародження — що, без сумніву, є неоціненим внеском в українську і світову культуру.
Заключний концерт «Золотоверхого» — це завжди музика сучасного українського композитора — і цього року це була духовна музика Мирослава Скорика.
ЗІРКИ
Хотілося б сказати пару слів про минулорічний шостий «Золотоверхий» хор-фест. Він просто світився зірками! На заключному концерті були представлені інструментальні та хорові твори Володимира Рунчака, інструментальні в хоровому фесті тому, що деякі хори відмовилися виконувати його «надто складну» хорову музику. Справді, вона складна для виконання, але не для слухача. Натомість для Миколаївського жіночого хору Вищого державного училища культури (навіть не музичного) вона не була «надто складна», і ці молоді дівчата проспівали 18 хв. «На смерть Ісуса» прекрасно, переконливо — і навіть напам’ять! Їхній педагог і диригент — професор Світлана Фоміних неодноразово доводила високу майстерність її «непрофесійного» хору там, де професіонали не могли впоратись. Оце і зірка!
Інші хорові твори Рунчака виконували львівський хор «Gloria», а «Нагірну проповідь» — камерний хор «Київ». Музика Рунчака — це не ця суха, «мозкова», нецікава сучасна музика — вона дуже емоційна, слухається легко і захоплює слухача — від неї не можна відірватися, не прослухавши до кінця. Твір «На смерть Ісуса» з солістами- трубачами та читцем настільки проникає в глибину душі слухача, що вкінці він (слухач) залишається сам-на-сам із собою. Музика дуже сильна — Рунчак, не боюся цього слова, — геніальний композитор. Величну «Нагірну проповідь» — антифон на 16 голосів — уже взяв широко визнаний Швейцарський камерний хор у свій репертуар і виконує його по Європі.
ГОБДИЧ
І в кінці про Миколу Гобдича, мистецького керівника і диригента муніципального камерного хору «Київ» протягом 12 років. Він теж ініціатор і організатор уже сьомого хор-фесту «Золотоверхий Київ». Це невтомний ентузіаст розкриття і виконання української духовної музики — хор «Київ» записав 16 компакт-дисків, iз чого 70% це взагалі первинні записи. І на цьому фестивалі, і під час 29-го концертного туру хору «Київ» по Україні (осінь 2002) Гобдич подбав про те, щоб всюди хормейстерам роздати ноти музики, яка спiвається. Яка велика видавнича діяльність — а яка величезна користь для української культури!
Це поряд iз його сталою роботою — частими турне по Європі, де хор «Київ» уже добре відомий своїм рівнем виконання. Ця неповторна енергія і організаційний хист вкладені в 60 — 70 концертів за кордоном щороку, а минулого року ще й в українське турне, щорічний хор-фест. Безпрецедентна кількість записів і видань роблять Миколу Гобдича однією з найбільш заслужених осіб для української культури. Він — справжня зірка!
І ще одна деталь — минулого року у зв’язку з хор-фестом був проголошений конкурс на кращу рецензію фестивалю з дуже пристойними преміями (перше місце — 850 гр.) Думаєте, знайшлися зацікавлені? Дуже слабкий відгук — ледве надали третю премію. Цікаво, що при Національній музичній академії існує кафедра музичної критики. Де ці критики? За десять років мого перебування в Києві я не зауважила появи жодного яскравого критика. Дослівно є пару чоловiк, які пишуть шаблонно, обережно і нечасто — але чи це рецензії? Значить, цю кафедру треба закрити — який же результат з інвестиції держави?
Одним вивчити твір «заскладно», іншим написати рецензію заважко — зате зірки Фоміних, Рунчак і Гобдич, випередивши всіх, мчать вперед — може б хоч декому з нас старатися до них приєднатися?
