Сорок років тому Шарль де Голль відмовив Великій Британії у проханні про приєднання до Європейського Співтовариства. До 9 червня міністр фінансів Великої Британії Гордон Браун скаже своє власне «ні» Європі. Однак рішення Великої Британії щодо приєднання до єдиної європейської валюти «євро» прийняли давно, і за будь-яких обставин воно мало обернутися тією або іншою формою відмови.
Коли Франція вперше запросила Велику Британію приєднатися до молодої європейської ініціативи за десять років до того, як генерал де Голль наклав свою заборону, гордовиті чиновники з міністерства фінансів Великої Британії обурено відкинули цю пропозицію. Антиєвропейські настрої так і збереглися відтоді серед міністерських бюрократів. Подібно до придворних короля Людовіка XVIII, вони нічого не забули і не усвідомили з минулого жодних уроків.
Єдине, що поки залишається неясним, це формулювання вироку Брауна євро, а саме, чи прозвучить він як «поки що ні», «ні до наступних виборів» або ж просто безапеляційне «ні». Це рішення приймається практично незалежно від прем’єр-міністра Тоні Блера і навіть проти його бажання.
Блер вважає, що Британії потрібно приєднатися до зони євро, оскільки, за його власним висловом, він хоче, щоб Британія увійшла «в саме серце Європи». Багато коментаторів раніше схилялися до думки: якщо Тоні Блер справді цього хоче, то рано чи пізно так воно й станеться, бо, зрештою, він прем’єр-міністр.
Помилковість цих міркувань полягає в тому, що Блер поступився контролем над прийняттям рішення з питання єдиної європейської валюти міністерству фінансів ще на початку першого терміну свого правління, і з того часу йому ніяк не вистачає сміливості або політичної сили, щоб знову здобути його. Іноді кажуть, що підсвідомо Тоні Блер налаштований проєвропейськи (хоча з часу війни в Іраку таких розмов поменшало). Однак після приходу до влади 1997 року він не мав ані можливості, ані бажання боротися з традиційними антиєвропейськими настроями британців. Зокрема, ані він сам, ані його уряд не були готові взяти курс на приєднання до єдиного Європейського валютного союзу.
Блер вирішив тоді дилему, що постала перед ним, удавши, що приєднання до зони євро не є великим політичним рішенням, а лише технічним питанням, яке слід вирішити на «чисто» економічних засадах. Таким чином, у жовтні 1997 року Гордон Браун оголосив про розробку п’яти тестів, які покажуть, чи підходять Велика Британія та євро одне одному. У встановлений термін міністерство фінансів мало дійти технічно правильного, економічно об’єктивного і політично нейтрального рішення.
Якщо Тоні Блер хоча б на секунду повірив у це, він був би справжнім дурнем. Браун стверджував, що його п’ять тестів дозволять отримати прості недвозначні відповіді на поставлені запитання. Однак оскільки всі запитання стосувалися майбутнього, відповіді на них неминуче мали базуватися на припущеннях.
Яку позицію займає з цього питання сам Гордон Браун, незрозуміло, оскільки він — дуже стримана людина. Багато хто вважає, що основним інтересом у дебатах з приводу євро для нього є те, як це позначиться на його владі в уряді Блера. У будь-якому разі, як тільки рішення з такого принципового питання поставили у залежність від економічних тестів, їхнє проведення неминуче мали доручити міністерським чиновникам, інституційно налаштованим проти європейської інтеграції. Отже, вирок у будь-якому разі був би «ні», а тому «поки що ні» було б єдиним способом отримати певну свободу рухів як для Блера, так і для Брауна.
Звичайно ж, жодного серйозного економічного обгрунтування для приєднання до зони євро немає і бути не може. Уявіть собі, що уряд Великої Британії одного чудового дня вирішить приєднатися до єдиного валютного союзу і винести це питання на референдум. Нині значна частина електорату вороже налаштована стосовно євро, що означає — якщо уряду доведеться переконувати своїх виборців змінити погляди на чисто економічних підставах, останні мають бути дуже серйозними. Безглузде бурмотіння з боку міністерства фінансів не справить враження на виборців, яким потрібні прості переконливі аргументи, що приєднання до євро послужить на благо країни.
За хорошого стану справ, як у британській економіці, так і в економіці зони євро, економічні підстави для приєднання Великої Британії до євро здаватимуться досить слабкими. Те ж саме станеться і за поганого функціонування економіки Великої Британії та зони євро. У разі ж відверто поганого стану економіки зони євро та відносно хорошого стану економіки Великої Британії не може бути жодних економічних підстав для приєднання останньої до євро взагалі. Саме така ситуація і склалася нині.
Єдиний сценарій, за якого могли б з’явитися серйозні економічні підстави для приєднання Великої Британії до зони євро, — це процвітання економіки зони євро і занепад британської, що дозволило б Великій Британії розглядати приєднання до євро як найкращий спосіб забезпечення довгострокового оздоровлення своєї економіки. Однак якщо британська економіка була б у жалюгідному стані, інші країни-учасницi могли б поставитися до неї із зневагою. Звичайно, такі пояснення можуть здатися дещо грубуватими, але ми говоримо про референдум, а не про вищу математику.
Референдум про приєднання до зони євро, ймовірно, не дасть позитивних результатів доти, поки уряд не визнає три речі: по-перше, що він прагне більшої політичної інтеграції до ЄС; по-друге, що єдина валюта є одним із виражень цієї інтеграції; і, по- третє, що уряд узяв курс на приєднання до зони євро. Цікаво, що багато виборців, які виступають проти вступу Великої Британії в зону євро, вважають, що це все одно колись станеться. Нема сумнівів, вони вважали б за краще, якби уряд сказав їм правду.
Йєн ДЕВIДСОН — радник і оглядач Центру європейської політики у Брюсселі та колишній оглядач газети Financial Times.
