«Сьогодні вже розпочалися розподіли посад у командах майбутніх кандидатів у президенти, і «Наша Україна» в цьому не виняток», — заявив «Дню» народний депутат, один iз найпомітніших «нашоукраїнців» Юрій КОСТЕНКО. Розмова кореспондента газети з главою партійної групи УНП в блоці Віктора Ющенка проливає світло на широке коло проблем, що існують як у самій «Нашій Україні», так і в її вiдносинах з партнерами по опозиції. Важко не погодитися — його оцінки виглядають досить реалістичними, особливо що стосується ситуації з узгодженням єдиного кандидата в президенти від опозиції.
Щоправда, власний політичний досвід Юрія Івановича навряд чи допомагає знайти рiшення на згадані проблемні ситуації. Зокрема, на президентських виборах 1999 року сам пан Костенко, не будучи серед можливих фаворитів, свідомо чи несвідомо відігравав роль, аналогічну ролі комуністів. Історія об’єднання Рухів також доволі показова — декларацій було понад край, однак зрештою про можливість відновлення єдиного Руху вже стихли навіть розмови. Була, причому ще не так і давно, історія зі спробою об’єднання зусиль, зокрема, Юрія Костенка та Юлії Тимошенко — згадаймо «Українську правицю». Результат відомий. Що ж стосується зовнішньої політики, то дещо дивує задекларована Юрієм Костенком неясна позиція фракції відносно відправки українських військових до Іраку. Фракція, яка говорить про демократію, про європейську інтеграцію України, сумнівається, чи потрібно нашій державі брати участь у миротворчій операції.
— Ваша фракція, БЮТ та СПУ вголос задекларували прагнення узгодити єдиного кандидата на президентські вибори. Кожна із сторін, судячи з виступів у пресі, розуміє важливість досягнення такої домовленості. Та ось нещодавно лідер БЮТ Юлія Тимошенко зробила цікаву заяву. За її словами, поки що вона не одержала навіть згоди від партнерів по опозиції на початок переговорів. Наскільки це відповідає дійсності, в якому стані перебуває переговорний процес?
— Якщо брати неформальну сторону, постійні контакти та узгодження позицій між названими фракціями відбуваються вже як мінімум впродовж року. Що й дало нам можливість попри різні ідеології працювати у Верховній Раді узгоджено, спільними зусиллями провести низку політичних акцій. Якщо ж говорити про формальний бік — «круглий» чи «квадратний» стіл, за яким сидять представники політичних сил, затверджуючи ті чи інші домовленості, — такого ще не розпочиналося, це правда.
— Але якби все було чин-чином, чого б Юлія Тимошенко робила такі різкі заяви? Є проблеми?
— Проблем дуже багато є і буде. Але я чомусь переконаний, що на цей раз ми приречені бути в одній коаліції. Саме приречені до того. Це не просто бажання конкретних політиків. Ми всі, хто виступає за демократичний устрій в Україні, приречені бути в одній коаліції. Це стосується як Олександра Мороза, так і Юлії Тимошенко.
— Маються на увазі коаліції з єдиним кандидатом у президенти?
— З одною програмою і одним, а не п’ятьма чи десятьма кандидатами.
— Як щодо соціалістів? За останні місяці були заяви з боку лідерів СПУ, де натякалось на можливість самостійної участі у виборах їхнього кандидата. Це й не дивно — соціалісти традиційно тяжіють амбіціями самостійної участі в президентській кампанії. З іншого боку, від послідовників Олександра Мороза нікуди не дівся ідеологічний тягар. Що, очевидно, й дало підстави лідеру КПУ Петрові Симоненко сказати про можливість узгодження спільної кандидатури на основі єдиної програми. Чи не втрачає сьогодні «Наша Україна» союзника у вигляді соціалістів?
— Я не можу брати на себе відповідальність та сміливість за соціалістів з комуністами вирішувати їхні ідеологічні проблеми. І Юлія Тимошенко, і Олександр Мороз чудово розуміють, що представник Комуністичної партії на цих виборах матиме ще менше шансів, ніж на минулих. Гратися у вибори або боротися за владу — це питання має вирішити і партія Мороза, і блок Тимошенко. Якщо так ставити питання, тоді і Олександр Мороз, і Юлія Тимошенко повинні працювати на того кандидата від демократичних сил, який матиме реальні шанси перемогти діючу систему. Я не буду називати його прізвища, щоб не викликати оскому у партнерів. Або ми дійсно хочемо змінити в Україні ситуацію — а «моляться» за це кожного разу і Симоненко, і Мороз, і Тимошенко. Або ж мова йде про інше — про політичні ігрища, які вже в 1999 році закінчилися повним провалом і демократичних сил, і тих лівоцентристських сил, які уособлював пан Мороз.
— За останні кілька місяців можна було спостерігати неодноразові різкі заяви представників фракції комуністів на членів «Нашої України». Як ви це розцінюєте?
— Починається президентська кампанія. Комуністи йдуть своїм блоком, зі своїм лідером. Яку роль вони будуть відігравати у цій кампанії, коментувати не хотілося б — це вже їхня відповідальність навіть не перед Україною, а перед Господом Богом.
— Як ви розцінюєте позицію Юлії Тимошенко, яка продовжує закликати узгодити єдину кандидатуру в межах всієї «четвірки?»
— Це абсолютно нереалістичний підхід, котрий показує, що або Юлія Володимирівна хоче видати бажане за дійсне, або вона не розуміє тих речей, які є очевидними. Бо комуністи вже самі давним- давно заявили про неможливість участі в об’єднаній опозиції і тим більше — в підтримці єдиного кандидата від «четвірки».
— У пресі обговорюється варіант домовленості в межах «трійки»: «Наша Україна», БЮТ та СПУ, за яким взамін підтримки кандидатури Віктора Ющенка на президентських виборах в разі його перемоги Олександр Мороз та Юлія Тимошенко отримують посади відповідно голови Верховної Ради та прем’єр- міністра. Домовитесь?
— Тут я висловлюю свою особисту позицію. І буду говорити відверто. Щоб заручитися підтримкою, можна наобіцяти дуже багато. Але буквально на другий день після виборів життя примусить новообраного президента працювати за іншими правилами, їх диктуватиме не лише коаліція переможців, але й ті реалії, які склалися в Україні. А реалії у нас такі, що за роки незалежності державна власність здебільшого перейшла в руки тих, кого коректно можна назвати представниками трьох найпотужніших політико-економічних угруповань. І тому новообраному президентові доведеться з ними рахуватися. Президент, котрий спробує направо та наліво розмахувати «шашкою», ризикує дуже швидко позбутися реальних можливостей керувати країною — через страйки, економічні провокації, та безліч інших шляхів. Технології тут відпрацьовані.
Щодо кандидатури прем’єр-міністра, слід зауважити, що новообраному президентові з цим складом парламенту ще доведеться працювати до 2006 року. Прем’єр має бути тою людиною, котра сформує парламентську більшість і яку ця парламентська більшість підтримуватиме як главу уряду. Як розгорнуться події в 2006 році, — побачимо. Якщо переможе наша коаліція і, припустимо, Юлія Тимошенко буде її лідером, — тоді, без сумніву, вона має стати прем’єром. А Мороз, якщо матиме на це реальні підстави, виходячи із підтримки в депутатському корпусі, — спікером.
Сьогодні вже пішли поділи посад в командах майбутніх кандидатів, і не секрет, що це відбувається в усіх блоках, «Наша Україна» не виняток. Вже майже кожен бачить себе на якійсь посаді. Однак це нагадує поділ шкіри невбитого ведмедя. І дуже шкодить загальній справі.
— Нещодавно відомий депутат вашої партійної групи — Іван Драч — заявив про те, що блокування в межах «четвірки» було для «Нашої України» помилкою, замість цього, на його думку, слід було б блокуватися з «Єдиною Україною». Чи поділяєте ви таку позицію?
— Своє бачення, якою має бути позиція «Нашої України», я висловлював ще у травні минулого року. Все літо, аж до осені, працював над тим, щоб «Наша Україна» сформувала парламентську більшість разом з іншими, близькими за ідеологією фракціями. В тому числі й тими, що входили в блок «За єдину Україну». В цьому сенсі я можу лише повторити те, що говорив раніше: «Наша Україна» повинна була піти на політичні компроміси і формувати більшість. Це можна було зробити, але якщо так не сталося, не треба рвати на собі волосся.
— Чи допускаєте ви можливість блокування «Нашої України» з кимсь із фракцій більшості в період до президентських виборів?
— Ні, це неможливо, «поїзд пішов». Сьогодні «Наша Україна» працює у форматі опозиційної фракції, і цей формат збережеться до закінчення кампанії.
— Фракція «Регіони України» заявила про наміри створити в парламенті «мегафракцію». Серед фракцій, котрі мають стати «донорами», називають «Нашу Україну»...
— У нас є один спосіб протидії — участь у тих чи інших голосуваннях як опозиційної фракції. Всі інші методи не діють. Щодо «мегафракції», то вже був такий досвід у НДП — як тільки прем’єр пішов у відставку, фракція скоротилася, якщо не помиляюся, у п’ять разів. Те ж саме буде і з цією мегафракцією, коли уряд Віктора Януковича піде у відставку.
— Чи можливе узгодження між «Нашою Україною» та пропрезидентськими силами єдиного законопроекту з політичної реформи?
— Гадаю, що так. Принаймні парламентська робоча група, яку очолюють перший віце-спікер Геннадій Васильєв та глава СПУ Олександр Мороз такий компромісний проект напрацювала. Але поки що в ньому не враховані пропозиції Президента, тому що в конкретній, систематизованій формі вони не надійшли до парламенту. Я не виключаю, що якщо вони полягатимуть в тому, що треба змінювати саме ці дві названі мною позиції Основного Закону, тоді може вийти один проект, котрий ще до виборів 2004 року отримає у Верховній Раді конституційну більшість.
— Днями Рада національної безпеки та оборони України прийняла рішення по відправлення військ до Іраку. Як «Наша Україна» голосуватиме з цього приводу?
— По перше, підтримку цього рішення повинна забезпечити парламентська більшість, яка разом з прем’єр-міністром взяла на себе відповідальність за стан справ у державі. Свою позицію ми визначимо. І для початку ми хотіли б почути з боку влади чітке обґрунтування, навіщо Україні відправляти війська до Іраку, в чому полягають національні інтереси нашої держави в даному регіоні, які гарантії будуть надані нашим військовим, хто фінансуватиме цю операцію, а також відповіді на ще цілий ряд запитань.
— Не так давно з’їзд НРУ обрав своїм новим лідером досвідченого, і водночас — досить перспективного політика Бориса Тарасюка. Як у зв’язку з цим вам бачаться перспективи відносин між двома партіями?
— Будемо продовжувати тісне співробітництво, оскільки в нас одна мета. Ще до його обрання ми з паном Тарасюком домовились працювати й далі над вже задекларованими обома партіями намірами, цілями та завданнями.
