Восьмий міжнародний форум музики молодих (керівник — Сергій Пілютиков), який розпочався в Києві, проходить нині за дещо нетрадиційним сценарієм. Звичайно, головне завдання — показати твори молодих українських і зарубіжних композиторів, які рiдко стають частиною філармонійних програм — незмінне. Однак до самої структури фестивалю внесено неординарні зміни.
Маю на увазі художній проект «Електроакустика» (куратор — Алла Загайкевич), який відбувся у Великій концертній студії Національної радіокомпанії України. Мабуть, уперше в рамках українського музичного конкурсу було так широко показано досліди сучасних композиторів на стику електронного та традиційного (акустичного) звукоутворення. Формат концерту також незвичайний — справжній музичний марафон iз п’яти відділень, який починається раннього вечора і завершується незадовго до півночі.
Відкрилася «Електроакустика» каскадом вишуканих п’єс для блокфлейт і електронних записів. Найскладніші партії на альтових, тенорових, басових блокфлейтах виконував молодий нідерландський музикант-дослідник Йорг Ісаак. Його програму було складено дуже урізноманітнено: від витіюватої п’єси знаменитого підбурювача спокою, Мауриціо Кагеля до медитативної «Пагоди» Алли Загайкевич. Поєднання флейт і електронного звука, дійсно, зачаровувало.
Наступний виконавець начисто зруйнував атмосферу цього звукового саду. Данило Перцов, молодий київський композитор, представив оновлений варіант свого давнього опусу «Virginalia», жанр якого автор позначив як «оперу в семи наближеннях». У повній відповідності до прізвища, композитор піддав почуття публіки гострим випробуванням. «Virginalia» виявилася інструментальною п’єсою, в якій електронні семпли й шуми компонувалися з грою самого композитора на клавесині і його партнера, Михайла Стрельникова — на гітарі. У результаті розгортався досить цікавий звуковий простір, часом — гранично агресивний щодо залу. Візуальний ряд твору намагалися створювати два самодіяльних танцюристи. Однак їхні хаотичні, часто невиразні рухи скоріше заважали сприйманню «опери»; принаймні, сам композитор, який пару разів, у стилі Курехіна, пробігся навкарачки сценою, виглядав набагато виразніше.
Повною протилежністю вправам молодих експериментаторів прозвучав наступний блок концерту — твори групи композиторів музичних досліджень «INA- GRM» (Франція). І вигадників, і виконавців тут фізично не було — звучали лише записи. Здавалося, що, незважаючи на різні назви й авторство, слухаєш одну велику тричастинну п’єсу, стиль якої можна визначити як ембієнт — спеціальну «атмосферну» музику, призначену виключно для створення особливого психологічного стану. Звуки дощу, гомін людських голосів, дзвін цикад, плюскіт води, гудіння полум’я, рипіння дерева, несподівані фрагменти «справжньої» музики спліталися в дивовижні за красою полотна, де кожна деталь, незважаючи на начебто тривіальне походження, здавалася гармонійною.
Більш жорстко і навіть дещо дидактично прозвучав «Motus- Cantos» Алли Загайкевич для електронного запису, автентичного співу, скрипки, фортепіано й обробки в реальному часі. Фактично, це був повноправний електроакустичний перформенс, в якому акустика, електроніка, живий спів (у незрівнянному виконанні Наталки Половинки) виступали як свого роду дійові особи, герої музичної вистави.
Завершився концерт «Добре препарованим клавіром» київського мультиінструменталіста та композитора Олександра Нестерова. «Клавір» — це, з усією очевидністю, новий етап у творчості Нестерова, який раніше був відомий як талановитий і багатосторонній «електронник». Схоже, що в царстві синтезованого звука музика випробував усі мислимі й немислимі шляхи. Тепер же він освоює нову територію, на якій, мабуть, доможеться прекрасних результатів.
Загалом тема електроакустичної музики потребує більш розгорнутої розмови. Але вже зараз почин Сергія Пілютикова та Алли Загайкевич можна визнати виключно вдалим. Адже електроакустика — один із напрямків світового мистецтва, який найбільш динамічно розвивається. Вона дозволяє звертатися на рівних до сучасного, неакадемічного слухача, не опускаючись при цьому — що дуже важливо — до потурання масовим невибагливим смакам. Галас міських вулиць, гудіння різномовних медіа, щогодинні зіткнення темпераментів, ідей, настроїв у реальному і віртуальному просторах — даність, у якій живуть і ті, хто слухає музику, і ті, хто її складає. Варто лише вгадати ритм і чарівність цього багатоголосся — і внести в неї єдино можливий сенс мистецтва.
