Як уже повідомляв «День», нещодавно книгу «Україна Incognita» було представлено в Чернігові. Результативність дискусії, участь у якій взяли студенти Чернігівського педагогічного університету та Чернігівського державного інституту економіки й управління, представники місцевих бібліотек, музеїв, журналісти, характеризує такий штрих. Вислухавши жаль з приводу того, що в книзі «Україна Incognita» замало матеріалів про Чернігівщину (що, однак, не відповідає дійсності) і не представлено чернігівських авторів (у чому «День» зовсім уже не винен), заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Віктор ТКАНКО запропонував спільний проект «Україна Incognita: Чернігівщина». І від імені облдержадміністрації висловив готовність частково цей проект фінансувати. Тим більше, відзначив він, деякі матеріали для видання чергової книги з бібліотеки «Дня» в такому форматі вже є. Як і слід було чекати, головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА цю ідею схвалила і відзначила, що після загального екскурсу в історію України «День» готовий приступити до проектів про окремі українські регіони. Просто більш цікавою видалася ідея написати контраверсійні сторінки українсько-російських відносин (нагадаємо, що їм буде присвячено наступну книгу з бібліотеки «Дня»). Однак паралельно можна працювати і в «регіональному напрямі».
Ще один штрих. Відзначивши проблему відсутності в Україні «високоякісного науково-популярного історичного журналу», кандидат історичних наук Олександр КОВАЛЕНКО сказав, що кістяком команди, здатної створити такий журнал, міг би стати колектив авторів і журналістів, що працюють над історичною рубрикою «Дня». Із зрозумілих причин подібний проект навряд чи стане «підйомним» найближчим часом. Однак сама по собі ця оцінка свідчить, що боротьба «Дня» з історичною амнезією не пройшла дарма.
А найбільш красномовним свідченням того, що чернігівська інтелігенція на подібне захворювання не страждає, став інтерес, виявлений до книги «Україна Incognita» в Чернігові. Нагадаємо, що конкурс на краще запитання, призом у якому є «Україна Incognita», став уже традиційним під час презентацій видання. Цього разу головному редактору «Дня» відбутися однією книгою не вдалося. Переможцями конкурсу стали відразу троє: директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М. Коцюбинського Ігор КОЦЮБИНСЬКИЙ і викладачі Чернігівського державного інституту економіки й управління Людмила ЗІНЕВИЧ і Валентина КРАСАВІНА. Крім того, кілька книг було передано в подарунок чернігівським бібліотекам.
Немає провінції географічної, буває провінція духовна — ця теза вже не раз з’являлася на сторінках нашого видання. І Чернігів із цього погляду — точно не провінція.
Сергій ПАВЛЕНКО, власний кореспондент газети «Голос України» по Чернігівській області, редактор історичного журналу «Сіверянський літопис»:
— Я вважаю, що найголовніший позитив «Дня» — це та команда авторів, яку зібрала головний редактор газети. Від редактора дійсно багато залежить. Пригадую такий випадок: до редакції однієї з відомих центральних газет заходить чоловік і каже: «Я — нащадок Мазепи». За нього хапаються і роблять великий, на дві шпальти, матеріал про те, що він — родич Мазепи, про те, що Мазепа продавав українців у Туреччину тощо. Усе це — на повному серйозі. Коли ж я звернувся з проханням надати можливість спростувати це, то мені просто й слова не дали, бо правда їм не потрібна. Саме тому я вважаю, що головний позитив «Дня» — це співпраця з хорошими авторами і чуття на цих авторів.
Журналісти «Дня» — Ігор Сюндюков, Сергій Махун, Клара Гудзик — це також люди, які змушують мислити. Будь-якої з персоналій, про які йдеться в книзі «Україна Incognita», для дослідника було б достатньо, щоб присвятити вивченню її біографії все життя. Автори газети, звичайно, не можуть «зачепитись» за якусь одну з персоналій. Але вони дають якийсь погляд, ставлять запитання, щоб наше мислення працювало. Я вдячний, що те краще, що було надруковано в «Дні» на історичну тематику, вийшло окремим томиком. Цей томик змушує думати. І газета «День», я вважаю, також цим актуально відрізняється від багатьох інших газет: її команда дійсно може сьогодні формувати громадську думку.
Петро ГРИЩЕНКО, директор Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка:
— Цю книжку прочитав із задоволенням. Вважаю її і цікавою, і корисною. Цікавою — тому, що в ній зібрано дуже багато матеріалів, які раніше, до їх публікації на шпальтах «Дня», були невідомі (до речі, рівень підготовки цих матеріалів — надзвичайно високий). А корисною і потрібною я вважаю цю книгу з такої причини. Незважаючи на те, що серед авторів, які представлені в книзі, серед упорядників «України Incognita» я не зустрів прізвищ чернігівських журналістів, добра третина матеріалів присвячена історії нашого краю, тим людям, якими ми пишаємося. Я вважаю, що ця книжка — дуже добрий дарунок усім краєзнавцям, усім, хто любить, знає i вивчає історію рідного краю. Мені, наприклад, найбільше сподобалися матеріали про Качанівку і про Густинський монастир. Про Густинський монастир останнім часом в чернігівській місцевій пресі з’являлося дуже багато публікацій. Але матеріал з «України Incognita» не схожий на жодну з них. Також дуже добрі матеріали про Пантелеймона Куліша, про Миколу Гоголя, про Олександра Довженка. Дуже цікавий матеріал про Софію Київську. Надзвичайно цікавий — про Петра Шелеста, написаний шанованим Юрієм Шаповалом.
Ми дуже довго думали, на яку полицю бібліотеки поставити цю книжку. Нарешті, вирішили поставити до розділу «Історія України». Але «Україна Incognita» — це і географія, і туризм, і література, і релігія, і філософія, і багато чого іншого. Я відчуваю, що цю книжку зроблено з любов’ю. Але тираж 1500 примірників — це, звичайно, дуже мало. Тому я бажаю вам, щоб ви знайшли можливість надрукувати додатковий тираж.
Юрій ШАПОВАЛ, доктор історичних наук, керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України:
— Є хороша приповідка, яка може бути лейтмотивом розмови про книжку «Україна Incognita»: історія — занадто серйозна справа, щоб залишати її лише історикам. Для мене співпраця з газетою «День», участь — як одного з авторів — у створенні книги стали справді хорошою нагодою переконатися в справедливості цих слів, тому що цю книжку робили, крім професійних істориків, і журналісти. Я б хотів згадати добрим словом і Сергія Махуна, і Ігоря Сюндюкова: їхні матеріали можна критикувати, їх можна уточнювати, але це люди, які фактично є подвижниками цієї справи. Історичні рубрики газети «День» («Україна Incognita», «Історія та «Я») не є кон’юнктурними — на відміну від багатьох газет України. Це — політика головного редактора. Я з нею про це спеціально говорив, і вона мене переконала, що «День» має дуже чітку політику щодо шанобливого ставлення до історії.
Співпраця з «Днем» і вихід цієї книжки для мене є дуже важливими, оскільки, коли матеріали, які були «розсипані» по газетних сторінках, зібрані під однією обкладинкою, вони дають поштовх до пошуків. Наприклад, моя стаття про Петра Шелеста, яку надруковано в «Україні Incognita», дала поштовх для подальших роздумів. І зараз ми з колегами зробили 800 сторінкову книжку під назвою «Петро Шелест: «Справжній суд історії ще попереду». Спогади, щоденники, документи, матеріали». Ми не робимо з Шелеста ікону, ми не захвалюємо його, він постає приблизно таким, яким був, — за допомогою різного роду джерел, у тому числі його власних спогадів. А все почалося зі статті, яка була надрукована в газеті «День»...
Думаю, мої колеги-історики могли б збільшити кількість таких прикладів. Але тут постає ще одне запитання. А для чого нам сьогодні історія? Це питання, яке мене особисто дуже хвилює, оскільки виявилося, що формування нової колективної історичної свідомості — не такий простий процес. Не так просто відбувається взаємодія між владою, істориками, тими людьми, які мають інтерес до власної історії, тобто суспільством у широкому сенсі слова. І, мені здається, заслуга головного редактора «Дня» в тому, що вона все-таки наважилася ініціювати проект під назвою «Україна Incognita» і зараз має намір продовжити його в дуже пікантному, я б сказав, аспекті — в аспекті українсько-російських взаємин, які так само не є простими. Це наповнює оптимізмом і все-таки дає нам шанс обговорити в суспільстві дуже важливі питання далекого (а разом з тим — і не такого вже далекого) минулого, яке є предметом дуже гострих дискусій і нині. І якщо ми розберемося зі своїм поглядом на минуле; якщо представники нашого істеблішменту матимуть не лише стратегію для майбутнього (бо весь час вони говорять про стратегію входження в європейські структури чи про якісь інші речі), але й стратегію для минулого; якщо дискусія, скажімо, про Волинську різанину не буде для них несподіванкою; якщо не буде таких сюрреалістичних кроків, як святкування на державному рівні річниці Щербицького, тоді можна буде вважати, що до цього спричинилися і такі проекти, як «Україна Incognita». Бо вони все-таки оптимізують наше суспільство, а не тягнуть його назад, у те минуле, яке ніколи не повинне більше повернутися.
Андрій ОСТРЯНКО, т.в.о. декана історичного факультету Чернігівського державного університету:
— Я хотів би сказати декілька слів про це видання з погляду викладача та дослідника. Відбір газетних публікацій, їхнє узагальнення, зведення до окремих видань — справа складна, копітка і вимагає дуже багато часу. Поява книги «Україна Incognita» — дуже корисна і з цього погляду, оскільки є багато людей, які з якихось причин не знають про ті чи інші газетні публікації.
З огляду на те, які зміни зараз відбуваються у сприйнятті історії, у методології, книга вийшла якраз вчасно і яскраво зафіксувала сучасні тенденції у розвитку історичної науки. Ознайомившись з цією книгою, насамперед доходиш висновку, що вона — у більшості випадків — не ставить нових проблем, а намагається наблизитися до вирішення тих, що вже відомі.
Але вивчаючи кожну статтю, можна звернути увагу, що в них подано тільки авторське бачення і використано серйозний науковий матеріал. А разом вони складають досить солідний пласт інформації про минуле нашої держави. Тому думаю, що книжка свого читача знайде. Перш за все вона буде корисна в тих колах, в яких була зібрана та написана.
Олександр КОВАЛЕНКО, кандидат історичних наук, декан історичного факультету Чернігівського державного педагогічного університету:
— Із перших же номерів «Дня», які потрапили до моїх рук, я відчув, що люди, які роблять цю газету, всерйоз цікавляться історичним минулим і прагнуть його актуалізувати. А це, можливо, сьогодні одне з головних завдань для істориків — актуалізувати історію, зробити професійні тексти зрозумілими для загалу, аби загал згадав те, що генетично закладено в нас. І в цьому, я вважаю, полягає соціокультурна місія і історичної рубрики «Дня», і книги, про яку ми сьогодні говоримо. І це приклад, без сумніву, гідний наслідування.
Ще одна характерна риса цієї збірки полягає в тому, що майже половина публікацій так чи інакше стосуються персоналій. Тобто наявний той людський вимір, той антропологічний підхід до історичного минулого, за яким усі ми, напевно, скучили. Це теж дуже добре, це актуально і відповідає не тільки сучасним тенденціям у світовій і модерній українській історіографії, але й потребам нашого суспільства. Не авангардна схема, а людина в історії, людина, яка її робила і робитиме — ось що постає зі сторінок «України Incognita».
