Учора у Вашингтоні на засіданні Північноатлантичного альянсу обговорювались питання відносин України з НАТО. У засіданні взяли участь, зокрема, генсек НАТО Джордж Робертсон, представники деяких європейських країн. Україну представляли секретар Ради національної безпеки та оборони Євген Марчук і міністр оборони Володимир Шкідченко. Брюс ДЖЕКСОН, президент Американського комітету НАТО (неурядової, але досить впливової організації у політичних колах США) вважає, що ця зустріч є свідченням відновлення уваги Заходу до Києва. Експерт вважає, що для України настав час «других оглядин». При цьому він звертає увагу, що значну роль у поліпшенні відносин iз Заходом відіграла відправка батальйону РХБ-захисту до Кувейту під час війни в Іраку. Утім, переконує пан Джексон, для Брюсселя чи Вашингтона не матиме «жодного значення, чи надсилала Україна батальйон», якщо в державі не дотримуватимуться демократичні принципи.
— Яким НАТО вийшло з іракської кризи — послабленим чи, навпаки, зміцнілим?
— У цілому ми маємо бути задоволені, як НАТО адаптувалося за час, що минув після 11 вересня 2001 року. З усіх євроатлантичних інституцій НАТО, мабуть, найбільш успішно пристосовується до змін. Звичайно, треба мати на увазі, що місія Альянсу набагато вужча, ніж у Євросоюзу чи ООН.
— Скільки ще має пройти часу, аби на трансатлантичному просторі було відновлено єдність і довіру?
— Я б не став говорити про відсутність довіри. Гадаю, ми перебільшуємо розбіжності, які виникли унаслідок навколоіракських подій. Приміром, я повністю довіряю своїм німецьким і французьким друзям. Коли чоловік і дружина сваряться на кухні, це гарна ознака. Вона свідчить про те, що в їхньому шлюбі ще існує енергія. Турбуватися насправді треба тоді, коли подружжя не розмовляє. У НАТО, який можна назвати своєрідним трансатлантичним шлюбом, така енергія є. Це показник того, що Альянс живе. Основоположні принципи цього союзу були закладені нашими батьками і дідами після Другої світової війни. Вони визначилися з цілями і пріоритетами блоку. Нинішнє покоління повинно заново відкрити власні базові принципи. Дуже добре, що у дискусії навколо світової безпеки беруть участь політичні еліти, оскільки мова йде про визначення моральних рамок для міжнародної політики на наступні десятиліття. Коли ви закладаєте фундамент для великої будівлі, то процес виглядає досить хаотично — багато шуму, багато пилу, але цей процес необхідний для надійності фундаменту. Починаючи з 1989 року, зміни у світовій політиці були найбільше вигідними так званим новим європейцям. Можна цілком стверджувати, що справжнім переможцем у ситуації з війною в Іраку виявилася Україна. Під час «касетного» і «кольчужного» скандалів Київ налаштував проти себе багатьох друзів на Заході. Проте завдяки готовності розділити відповідальність і відправці батальйону до Кувейту, багато хто в Європі зараз говорить: давайте дамо Україні ще один шанс. Саме в цьому контексті слід розглядати запрошення генсеком НАТО Джорджем Робертсоном, дев’ятнадцятьма послами Альянсу та міністром оборони США Доналдом Рамсфелдом української делегації до Вашингтона для інтенсивних консультацій. Це безпрецедентний крок.
— Відправка батальйону до Кувейту поставила крапку на всіх минулих непорозуміннях між Україною і Заходом?
— Схоже, що двері до Європи для Києва знову відкриті. Залишається питання, аби Україна зуміла пройти через них. Не варто думати, нібито Брюссель або Вашингтон ставитимуться менш уважно до дотримання в Україні демократичних принципів через міркування національної безпеки або якісь стратегічні вимоги. Ніхто не збирається закривати очі на проблеми, що існують у ставленні до журналістів, на питання, пов’язані з продажем зброї, корупцією. Що буде зроблено? Україні нададуть певний період можливостей для розв’язання проблем. Цей період можна назвати другими оглядинами. Останні півтора року показали, наскільки важливим є союз демократичних країн і наскільки ламка річ демократія. Необхідно допомагати одне одному на шляху зміцнення демократії. Захід має бути готовим для допомоги тим країнам, які ще не повністю інтегровані в спільноту демократичних націй. Україна має бути цінним учасником євроатлантичної спільноти як з погляду історичного, так і стратегічного внеску. Проблема полягає лише в тому, що Україна отримує червону картку буквально на першій хвилині гри і тому видаляється з поля. Якщо ж ви хочете виграти футбольний матч, варто перебувати на полі усі 90 хвилин.
— Як ви оцінюєте зусилля України щодо виконання зобов’язань, взятих під час Празького саміту?
— Україна має дуже хороші характеристики, щоб стати успішним членом євроатлантичної спільноти і в сенсі свого розміру, і значення, і завдяки тому, що має добрі відносини з Росією. Але найбільша складність полягає у внутрішніх процесах, у якості демократії. Тут я часто згадую Шекспіра, який стверджував: «Якщо вам потрібна комедія, то достатньо одного-двох смішних персонажів; якщо вам потрібна трагедія, то усі актори мають обов’язково здійснювати жахливі помилки». Україна, на жаль, іде шляхом створення трагедії. Європа переживає час перетворень. Тому якщо Україна втрачатиме й надалі час, то просто не впишеться в цей процес. Ми думаємо над тим, як прискорити інтеграцію. Причому говоримо тут не тільки про Київ, але й про Балкани, про Туреччину. Справді, у військовому плані Україна цікава Заходу, але в кінцевому підсумку прийматиметься рішення на основі досягнень і якості української демократії. Якщо рівень демократії не відповідатиме євроатлантичним стандартам або копенгагенським критеріям, то не матиме жодного значення, що ви надіслали в Ірак батальйон.
— Ви віднесли до позитиву хороші відносини України з Росією. Між тим, країни Балтії у своїй євроатлантичній інтеграції робили основну ставку на протистоянні з Москвою. Чи не вбачають на Заході дотепер загроз від поширення російського впливу? Наприклад — на Україну...
— Балтійські країни, справді, відомі своїми антирадянськими настроями. Їм особливо подобалося про це говорити з американцями. Проте вони змінили свою поведінку і зараз, навпаки, наголошують, що стали мостом між Заходом і Росією. Думаю, балтійці зрозуміли, що не повинні грати роль маленького хлопчика, який загостреним кілком тикає в великого ведмедя. Набагато краще для них бути брокерами, які працюватимуть як посередники між Росією і європейськими державами. Звичайно, Україна повинна бути обережною з тими контрактами або угодами, які підписує. Дійсно, за Росією числиться таке явище, як монополістичний і неконкурентний бізнес, впливові якого слід опиратися. Але це правило — бути обережними — стосується будь-яких країн, не лише Росії. Києву досі заважає затяжне пробудження після радянської ери. Повинна відбутися зміна поколінь у владі. Потрібно, аби опозиційні партії були більш відповідальними. Складається враження, що політична гра в Україні ведеться задля отримання або збереження влади. Але не це має бути метою. Слід грати задля того, аби громадяни могли поїхати вільно в країни Євросоюзу, аби студенти могли вчитися в Сорбонні, аби робітники могли працювати на Волл-Стрит...
