Війну в Іраку, що викликала стільки суперечливих оцінок, закінчено, і на порядку денному питання набагато складнiше, ніж будь-яка воєнна кампанія: що робити далі? Вже повідомляється, що коаліція на чолі зi Сполученими Штатами і Великою Британією утворила спеціальне Управління з реконструкції і гуманітарної допомоги в Іраку, яке очолить американський генерал у відставці Джей Гарнер, а його заступником буде британець Тім Кросс. Повідомляється також, що американці, з одного боку, зацікавлені в тому, щоб якомога швидше вивести свої війська, з другого — що вони планують створити свої військові бази в країні. Все більше стає повідомлень про те, що самі іракці зовсім не у захваті від планів утворення окупаційної влади, в якій, очевидно, буде використано модель, колись випробувану в Японії і Афганістані, в країні тривають виступи протесту, шиїтська більшість заявляє, що не бажає брати участь у американських планах. Можливо, це входило в розрахунки американських і британських експертів, можливо, ні. Так чи інакше, Ірак продовжує залишатися тією ключовою точкою, яка продемонструє тенденції розвитку глобального світоустрою на найближчий час. Стаття британського міністра закордонних справ Джека Стро, яку «День» отримав через Посольство Великої Британії в Україні, розкриває підхід до проблеми офіційного Лондона, який базується на необхідності співпраці між коаліцією і ООН. Країни-члени ЄС на саміті в Афінах, між іншим, у декларації висловилися за пріоритетну роль ООН, що свідчить про те, що кризу у поглядах на подальший розвиток ситуації між ключовими світовими гравцями все ще не подолано.
Відомий британський письменник-романіст Грем Грін одного разу зауважив, що «завжди існує момент, коли двері відчиняються та через них входить майбутнє». Світ став свідком такого моменту, коли ми усі спостерігали за падінням статуї Саддама Хусейна в центрі Багдада. Вражаючі кадри з площі Фардус, на якій це відбувалося, не лише символізували кінець 24- річного правління, що спиралося на страх та залякування. Вони також ознаменували початок сподівань пригнобленого народу на процвітаюче майбутнє, у якому не буде залякування, тортур та показових страт. Ми бачили, як з незначним опором пав Тикрит, база Саддама Хусейна.
Зараз слід спрямувати нашу енергію на забезпечення миру. Звичайно ж, не має місця самовдоволеності. Потенціал Іраку — багатство його культури, природних ресурсів, його талановитий народ — надзвичайно великий. Але щоб реалізувати цей потенціал та відшкодувати збитки, яких завдало правління Саддама, треба докласти надзвичайно великих зусиль. Цивільні заворушення у ряді іракських міст, свідком яких ми нещодавно стали, нагадують нам, що важливі завдання для міжнародної спільноти не зникли з падінням режиму БААС. Нам не слід дивуватися, що народ Іраку виступає проти державних установ, які протягом трьох десятиліть тримали його у страху та піддавали репресіям. Звичайно ж, я не потураю заворушенням, і ми тепер, на щастя, спостерігаємо за суттєвим покращанням ситуації. Сили Коаліції, працюючи з пересічними іракцями, починають приносити стабільність на вулиці Іраку. Така робота міжнародної спільноти з пересічними іракцями є партнерством, яке у більш загальній та довготерміновій перспективі поверне Іраку мир, процвітання та стабільність.
Ми багато думали про організацію постконфліктних заходів у Іраку. Нашим безпосереднім пріоритетом є забезпечити постачання їжі, ліків та гуманітарної допомоги народу Іраку. Британські сили вже інтенсивно працюють над наданням необхідної допомоги та організацією основних послуг на півдні країни. У їхній роботі вони тісно співпрацюють з агенціями ООН та неурядовими організаціями.
Поряд із відновленням порядку в країні та покращанням гуманітарної ситуації нам слід подумати про пост-Саддамову еру. Режим диктатора було усунуто.
Але що ж заповнить цей вакуум?
Існує багато спільних поглядів на досягнення кінцевої мети: створення стабільного та процвітаючого Іраку, яким керуватимуть іракці, який не матиме зброї масового знищення та житиме у мирі з сусідніми країнами. Дискусія зосередиться на засобах досягнення цього.Наша позиція є чіткою. ООН має відіграти ключову роль у відбудові Іраку. Ми домагатимемося прийняття нових Резолюцій Ради Безпеки ООН, які мають ще раз підтвердити територіальну цілісність Іраку, забезпечити швидке надання гуманітарної допомоги та затвердити пост-конфліктну адміністрацію в Іраку.
Ми також підтримуємо термінове створення тимчасових органів влади Іраку, які поступово візьмуть на себе функції уряду. Коаліція має співпрацювати з ООН у створенні цих органів. Гадаю, що у слушний момент національні збори, на яких зберуться представники, що користуються повагою, з усіх частин Іраку, затвердять створення цих тимчасових органів влади.
Керувати переходом від диктаторського режиму до демократії у Іраку є дуже складним та важливим завданням. У наступні роки міжнародна спільнота має залучити до Іраку фінансові та людські ресурси. Деякі оглядачі вже передбачають, що це завдання перевищує наші можливості, що зусилля міжнародної спільноти, спрямовані на забезпечення примирення і побудову нації, не зможуть подолати століть етнічної та племінної ворожнечі. Я не недооцінюю масштаб цього завдання. Але досвід нещодавніх подій надихає нас на упевненість. У Афганістані афганці нинi мають справді представницький уряд. Майже два мільйони вигнанців, які врятувалися втечею від жорстокості режиму талібів, повернулися до країни. На Балканах диктаторський режим був замінений демократією. Населення Косово вже не живе у страху переслідування. Вони починають відчувати привілеї свободи, яку західні демократії приймають як даність.
Завдання міжнародної спільноти — надати ці привілеї народу Іраку. Тим, хто намагається довести, що ми приречені на невдачу, я скажу наступне. Одним з незмінних уроків двадцятого сторіччя стало те, що цінності демократії, повага до прав людини та верховенство права врешті-решт брали верх над найбільшими загрозами. Я не маю сумнівів, що за підтримки міжнародної спільноти такі самі цінності приживуться в Іраку. Вони закладуть підвалини для процвітаючого майбутнього, якого кожен житель Іраку бажає для своїх дітей. І вони збудують належний пам’ятник мільйонам жертв диктаторського режиму Саддама.
